24 лютого депутати Харківської міської ради ухвалили рішення перейменувати просп. Петра Григоренка на маршала Георгія Жукова.
Генерал-майор Петро Григоренко родом з Борисівки в сучасному Бердянському районі Запорізької області. Під час Другої світової війни керував стрілковою дивізією, був начальником штабу. У 1945-1961 роках викладав у Військовій академії ім. Михайла Фрунзе, передає Gazeta.ua.
1961-го на партконференції схвалив засудження культу особи колишнього керівника СРСР Йосипа Сталіна. Заявив, що подібне може повторитися в майбутньому. Запропонував демократизувати вибори та дотримуватися принципу змінності політичної верхівки. Комуністична влада назвала виступ помилковим. Григоренка позбавили делегатського мандата, звільнили з посади викладача і перевели на Далекий Схід.
За 2 роки повернувся до Москви й організував підпільний “Союз боротьби за відродження ленінізму”. В агітації члени групи заявляли про некомпетентність Микити Хрущова. Говорили, що права робітників не дотримують, що в СРСР посилюється бюрократія. Вимагали встановити народний контроль над владою. 2 лютого 1964 року Григоренка арештували за “антирадянську агітацію і пропаганду”. Позбавили всіх державних відзнак і пенсії. Насильно запроторили до психіатричної лікарні.
Після звільнення з психлікарні він зайнявся дисидентством. Виступав за повернення кримських татар та інших депортованих народів. 1976-го приєднався до правозахисного руху. Став одним із засновників Московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Пізніше — членом Української Гельсінської групи. У листопаді 1977 року радянська влада спровадила Григоренка за кордон. Він мав пройти операцію. Коли правозахисник був у США, його позбавили громадянства і заборонили повертатися в СРСР.
Георгій Жуков народився на території Калузької губернії. Брав участь у Першій світовій війні. 1918-го приєднався до Червоної армії. Був командиром взводу, потім ескадрону. У грудні 1920-го – серпні 1921 року брав участь у придушенні селянського повстання на Тамбовщині.
З 1 лютого до 29 липня 1941 року займав пост начальника Генерального штабу. Розробив план дій на випадок війни з Німеччиною. Його не змогли реалізувати.
З 23 червня Жуков очолив ставку Головного командування на Південно-Західному напрямку. Спробував перейти у наступ. Але його операції закінчились загибеллю та полоном сотень тисяч радянських солдатів, втратою значної частини танків, артилерії та авіації.
У жовтні 1941-го – січні 1942 року Жуков керував обороною Москви. Ціною великих втрат зміг перейти до контрнаступу. Керував іншими наступальними операціями, в яких гинула велика кількість радянських солдатів. Особисто проводив масові розстріли військовослужбовців. Військові поза очі називали його “м’ясником”.
Після війни Жуков керував випробуванням ядерної зброї на Тоцькому полігоні в Росії. Учасники операції та місцеві мешканці отримали дози радіації. Відомо, що у зоні Тоцького радіоактивного сліду за 50 років народжуваність знизилася майже в 3 рази, а число вроджених аномалій збільшилося на 60%.
1956-го брав участь у придушенні повстання в Угорщині.
Після смерті маршала 1974 року в СРСР розпочався культ особи Жукова. При цьому замовчували його злочинні дії.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
