У Рівному попрощалися з двома воїнами, що віддали життя за Україну у боях. 37-річний Андрій Самчук та 27-річний Богдан Рокицький воювали на різних фронтах, про їхні долі довго нічого не було відомо.
Однак 7 січня, на Різдво, родини обох воїнів дізналися про те, що Богдан та Андрій полягли у боях з ворогом. Про це розповів мер Рівного Олександр Третяк, пише Оbozrevatel.
“Два Герої повернулися додому на вічний спочинок. Вони віддали своє життя за незалежність України в різних куточках фронту. Один – на Миколаївщині, а інший – на Херсонщині. Але об’єднало їх те, що місяцями рідні не могли провести в останню путь своїх найдорожчих людей”, – зазначив Третяк.
Міський голова розповів про багатомісячне випробування родин обох героїв невідомістю та розпачем, що чергувався з надією.
“Родини двох Героїв Андрія Самчука та Богдана Рокицького місяцями жили з вірою в те, що, можливо, страшна інформація від побратимів про їх смерть не підтвердиться. Вірили, що побачать захисників у списках тих, хто в полоні, поранені…Але, не судилося”, – розповів Третяк.
Ані в Андрія, ані в Богдана не було особливого воєнного досвіду – однак вони без вагань стали на захист рідної землі.
“Без значного військового досвіду Андрій та Богдан без вагань стали на захист рідної землі, коли ворог прийшов на нашу землю. І здійснили найбільший подвиг – віддали власні життя за те, щоб ми з вами мали світле майбутнє в суверенній Україні”, – зазначив міський голова Рівного.
Андрій Самчук народився у Рівному 29 грудня 1984 року. Закінчив Великоолексинську середню школу та Рівненську духовну семінарію, повідомляє видання “Рівне1”.
“Андрій був надзвичайно доброю людиною, м’якою. Нас у батьків двоє, то всі жартували, що характерами і вдачею ніби підмінили: я – наче хлопець, а він дуже тонкий, чуттєвий, готовий віддати все заради інших. Врешті, погана людина не піде в священники” – цитують журналісти спогади сестри воїна Ольги.
Священнослужителем Андрій так і не став. Поховавши батьків, він вирішив пов’язати життя з українським військом.
“Врешті у листопада 2021 року Андрій свідомо вирішив йти на контрактну службу в армію. Ми з чоловіком теж військові, можливо це його надихнуло. І знаєте, він наче заново народився. Очі горіли, він знайшов сенс життя. До того він в армії не служив. У 2014 хотів іти добровольцем, але ще був живий тато і стримав його. А тепер він насправді змінився”, – розповіла сестра воїна.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгення, Андрій саме проходив навчання на Волині. Звідти його підрозділ перекинули спершу на кордон, потім на Житомирщину, а згодом – на Миколаївщину.
“Андрій розповідав, що не все так легко, казав відверто, що було страшно. Але потім в нього потрапила куля. На щастя, врятував бронежилет. Тоді Андрій усміхався: “Мені старші кажуть, що то була моя куля. А якщо вона мене не взяла, то тепер нічого не страшно.” Він став насправді безстрашним після того,” – пригадує Ольга.
Востаннє з братом Ольга говорила 29 березня. Він збирався іти в бій – і так і не повернувся з нього.
“З того часу він значився зниклим безвісти. Я розпочала пошуки, писала в інтернеті. Тоді зі мною на зв’язок вийшли хлопці, які з ним служили. Вже вони розповіли, що Андрій загинув під час мінометного обстрілу. Але хлопці відступали і не могли забрати тіла,” – розповіла сестра Самчука.
Останній шлях додому для Андрія Самчука розтягнувся на кілька місяців. Коли ж останки воїна вдалося забрати на підконтрольну територію – стартувала процедура опізнання та проведення аналізу ДНК. Він і підтвердив, що воїн загинув, прийнявши на Миколаївщині 29 березня свій останній бій.
Богдан Рокицький також народився у Рівному, за десять років після Самчука, 10 січня 1995 року.
Після школи вивчився у “Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП” на електрика. Згодом – опанував спеціальність “монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і технічних споруд, технік-електрик” у Нововолинському технічному коледжі. Працював електриком на АЗОТі. Займався спортом та удосконалювався у професії. Зокрема, пише “Рівне1”, зібрав власноруч електровелосипед, хотів і далі вчитися, розвиватися.
Коли ж Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну, Богдан, не сказавши про свої наміри рідним, одним з перших пішов до військкомату і добровільно попросився на фронт.
“Він був упевнений, що повинен іти захищати нашу країну. Казав просто “Треба”… Нічого не розповідав про війну, намагався все тримати в собі, щоб мене не засмучувати… Така хороша дитина, слухняна, мила…” – розповіла мама полеглого воїна Ірина.
Жодного досвіду у Богдана не було, тож він пройшов навчання, а далі – рушив у зону бойових дій як стрілець-снайпер.
“Я запитувала, де він, але Богдан нічого не говорив, не можна… Він був поранений, лікувався, а коли пройшов реабілітацію, знову повернувся на передову. Цього разу на Херсонщину… Востаннє ми говорили 6 жовтня, він навіть не сказав, що йдуть на завдання, просто “До зв’язку”… Але потім не телефонував… Лише 15 числа зателефонували і сказали, що він серед зниклих безвісти…” – пригадує Ірина.
Рідні довго шукали Богдана, сподівалися, що він не загинув, а потрапив у полон. Кінець надіям поклала знайдена на Херсонщині могила, в якій виявили тіла 13 українських воїнів.
“Богдан зустрічався з дівчиною, збиралися одружитися, коли з війни повернеться. Вона подарувала йому браслет і саме за цим браслетом ми і впізнали нашого хлопчика… Поїхали на упізнання, сумнівів не було – це моя дитина…” – розповідає Ірина.
Останню шану полеглим Героям у Рівному віддали 8 січня. Богдана Рокицького поховають на кладовищі “Нове” у Рівному, а Андрій Самчук упокоїться на кладовищі у селі Малий Олексин – поруч з могилами батьків.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
