Від макіяжу до транспорту: 5 речей, які вражають по приїзді в Україну – українка, яка живе у Гельсінкі

Наболіло: чим довше не живу в Україні, тим з кожним разом все більшим культурним шоком стає для мене поїздка додому

Раптом на речі, серед яких росла і жила, які весь цей час здавалися простими, звичними і нормальними, раз — і починаєш звертати увагу.

Реклама на вулицях та вивіски магазинів

«Пиріжки», «купимо ваше авто недорого», «зніму квартиру», «екстрасенс Стас вирішить ваші проблеми», «швидкі кредити без документів», «купимо волосся», «смачні обіди» (мене всякий раз дивує, ну чому писати це на вивісці? Обіди мають бути смачними, інакше за що ви берете гроші? Ніде в Європі такого не пишуть на кафе). Золото. Телефони. Новий житловий квартал. Спокуслива білизна, кава, шаурма. Ремонт. Стоматолог. Ключі. Лікування содою.

І все це скрізь, скрізь, скрізь. Не видно будинків і вулиць, не видно світла і людей, не видно за цією рекламою нічого — вона обліпила кожен будинок і вулицю. Немає міста, немає нічого, крім цього візуального сміття, від якого болить голова і хочеться заплющити очі.

Маршрутки і загалом транспорт

Жахливий, брудний, іржавий. Рідкий виняток — тролейбуси і автобуси по центру. В метро завжди — завжди! — тиснява. Люди, люди — вони скрізь, обступають з усіх боків, і не продихнути, навіть в суботу і неділю, навіть на віддалених станціях, навіть не в години пік! Чому, ну чому не зробити рух метро частіше, чому люди мають завжди їздити впритул одне до одного, без жодної надії сісти, без приватного простору, як те перевезення скота. Чи це спеціальне приниження людської гідності всіх тих, хто сміє не мати машину, хто лох і лузер?

Цей транспорт спланований так, що за великим рахунком нормально нікуди і не доїдеш — скрізь і всюди тобі доведеться дуже багато ходити пішки 20−30 хвилин. А зверніть увагу на людей, які йдуть вздовж якоїсь брудної, запиленої, задимленої (до речі, чому би її хоч раз на рік не мити?) траси десь на Теремках, або ж навіть біля Дорогожичів у бік Лук’янівки. Вони гуляють, насолоджуючись свіженькими викидами? Та ні, вони просто йдуть додому, бо інакше ніяк. Серед усіх тих людей немає людей з інвалідністю та мам з візочками, бо нікуди далі свого двору (в кращому випадку) вони не зможуть навіть сунутися, бо це неможливо.

Якщо ж обираєш таксі, то в кожному в них смердітиме штучними ароматизаторами, від яких нудить будь-яку нормальну людину. Таксисти, шановні, будьте вже людьми і приберіть нарешті цю страшну хімію з салону. Про шансон і всяку іншу музику типу «встрєтіл Светку — дала в клубє» я вже мовчу.

Жінки і дівчата

Посеред всього цього хаосу і бруду найкрасивіше — це українські жінки. І це вражає. Вони йдуть посеред усього цього наче королеви, в норкових шубах і в +5 в метро, по калюжах, у високих шкіряних ботфортах і міні-спідницях, з укладками з салону і повним макіяжем о 9-ій ранку. Нафарбовані брови, підведені олівцем очі та дуже густо — тінями, обов’язково модний зараз хайлайтер блищить на скулах, губи вкриває мерехтливий блиск. Щедро нафарбовані дорослі жінки, і навіть бабусі — така рожева, що аж синя помада, так само очі, рум’яна, закручені на плойку вибілені кудрі, одяг у стразах.

Всі на підборах, і хочеться просто крикнути — агов, схаменіться, дівчатка, вже прийшов новий час, минула ера підборів, весь світ ходить в міських кросівках. До речі, ви знали що в міських найках навіть в -10 тепліше, ніж у чоботях на цигейці? Перевірте. Носити ж натуральні шуби і зовсім такий страшний моветон, що на вас озирнуться будь-де в світі та подумають, що росіянка.

У моді волосся, що виглядає живим і натуральним. І забудьте вже про макіяж зранку — за всіма правилами етикету вдень фарбують лише вії! Максимум губи, навіть олівець — це вже вечірній макіяж. Іноді чую, що то все просто європейки страшні, забили на себе. Еге ж, бачили би ви тих європейок в опері чи театрі! Туди вони ходять в лакованих лодочках на підборах (де саме їм і місце), і в оксамитових або нейлонових сукнях, відкривають колінця, декольте і п’ють шампанське. І так, ні в кого ніде немає довгих нарощених нігтів зі стразами.

Новобудови

Ой, мамо, це мій біль: їдеш своєю улюбленою вулицею, всі ці милі старі будиночки з липами у дворі, й тут раптом новобудова на 25 поверхів. Пласка і безлика, просто посеред двору, замість липи, без будь-якої території, нормального подвір’я і під’їздів, збудована абияк, ця вкрадена та відсуджена, відвойована у місцевих усіма правдами і неправдами земля, де може архітектор і пікнув — 9 поверхів, так? Та йому заткнули рота, адже 9 поверхів не принесуть стільки грошей, як 25. І ці квартири купують! Як гарячі пиріжки.

Туди заселяються сім’ї з дітьми, там нема де поставити машину, нема де гуляти. Відпустити дитину покататися на велосипеді буде довічно неможливо. Від кількості машин, що тут з’являться, та маленька вуличка назавжди застрягне в пробках, бо її і не подумають розширяти — хіба повирубують всі дерева на тротуарі. Цим дітям не буде куди ходити в школу і садок, тож класи зроблять на 50 дітей або відкриють другу зміну, і в цю вбогу школу батьки носитимуть і носитимуть гроші всі шкільні роки, а директорка купить собі якесь Ауді ТТ.

Каналізацію до тих багатоповерхівок ніхто спеціально не робитиме, і вся вулиця час від часу потопатиме в гівні, бо труби ще з 1950-х. У кожній квартирі чутність на десять квартир вниз та вверх. Вони здаються пустими і навіть без кухонь-унітазів, хоча це нонсенс: скрізь у світі це база, основа, мають бути білі стіни та кухня з туалетом. Та наші люди скажуть — от і добре, зроблю ремонт як хочу. І замість нормальної, звичайної білої кухні та білого унітазу в квартирах розквітає несмак «від прораба» з самого дешевого асортименту Епіцентру — жовті кухні, сині кухні, маки та поля на кахлях, кахлі у кухні на підлозі. Або інша крайність — все «дорого і по-багатому», золото і візерунки, вишукані меблі для італійських палаццо. Тільки виходиш з тої квартири, а там китайські двері в під’їзді і консьєржка тьотя Валя гріється вітродуйкою.

До речі, навіщо кахель на кухонній підлозі? Все життя в Україні мене всі переконували, що так правильно, гідроізоляція, мовляв, а зараз я ніде в Європі не бачила кахлі на кухонній підлозі. Дерево, ламінат, чи просто плитка ПВХ — чудовий вибір.

Дороги

Ну, дороги завжди і всіх вражають — розбиті, погані й тому подібне. Та що вражає зараз мене, так це те, що в усьому роблять винними пішоходів. Бігають, мовляв, де їм хочеться. Не йдуть півкілометра до наземного та підземного пішоходу — такі-сякі, треба впаяти їм штрафи, та побільше. Хай збиті бабусі компенсують витрати на розбиту машину якогось чергового царька. Хоча людина і машина не можуть бути рівні апріорі, та єдине, що рятує пішоходів у світі – це спеціально для людей обладнані дороги, переходи (так часто, як треба пішоходам), острівки безпеки, а також зниження лімітів швидкості.

Мене переконують в тому, що це неможливо — зниження лімітів, інакші дороги, будинки, інакший вид міст та інакший одяг. Але знаєте що? Я вірю, що це єдиний шлях. І коли люди так само по-іншому побачать світ, що їх оточує, щось таки зміниться.

Джерело: НВ

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини