Додому Життя Сім'я «Усиновлення – це не свято. Це припудрена каторга», – мама усиновленої...

«Усиновлення – це не свято. Це припудрена каторга», – мама усиновленої дівчинки про підводні течії батьківства

442

Пост у Facebook художниці Ольги Бартиш можна назвати криком душі. Вона – мама усиновленої дівчинки Уми. Жінку запросили на телеканал, де запропонували представити її як героїню. Однак усиновлення – це не геройство, а безліч труднощів, стверджує жінка, і майже ніякої допомоги від держави.

Запросили мене на один ефір до Дня усиновлення. Кажуть, свято буде, оплатять все, навіть переночувати в столиці в готелі можна за їхній рахунок. А таких, як я героями покажуть.

Героями! Ха.

Тобто я маю розказувати, як все прикольно і яка я щаслива? Чи може закликати, що “кожна дитина заслуговує на родину”, щоб розбирали?

Дідька лисого, а мені не весело! Усиновлення – це не свято! Це припудрена каторга, в якій ти не маєш права бути кимось іншим, як героєм. Це внутрішня рана, яку треба прикривати, бо кому до того діло – нехай кровить непомітно, у фокусі лише щастя дитини. Забули лише, що те щастя по ієрархії нижче за батьківське: наповнена мама дасть дитині все, спустошена – все забере.

Мені дуже не властиво нарікати на державу, притримуюсь все ж думки, що в криницю не плюють і що ти сам – держава. Але чорт забирає, усміхатися і вдавати, що життя прекрасне, теж не альо.

Що держава робить для того, аби збільшувалась кількість батьків готових брати в свою сім’ю чужих дітей? Ніфіга. Навіть більше, вона по-всякому заважає цьому процесу і треба мати шалену, хоч і не не зрозумілу (особливо, коли в тебе вже є кровні діти) мотивацію, щоб вистояти на цьому довгому та важкому шляху, поки дитина таки стане твоєю.

Окей, якщо ти опікун, то там щось тобі ще належить, але усиновлювач – все дасвідос, дитина твоя і масти собі голову сам.

Знаєте, коли до нас прийшли навідатись з соцзахисту? Через рік! Протягом року – анічичирк. А якби ми знущалися з дитини, якби мурдували? Ніхто б навіть не знав.

А розказати скільки пільг має усиновлена дитина? Жодної! Навіть в дитсадок державний не потрапить поза вічною чергою! Хіба отримаєш виплати, як при народженні – приблизно 10 тис одразу, а потім по 860 грн щомісяця протягом року. 860 грн, курча.

Та найбільше не те дошкуляє. Ми, звісно, цілком адекватні і розуміємо всю відповідальність, зокрема фінансову. Найболючіше, коли ти не отримуєш ніякої психологічної допомоги. Можливо щось подібне переживає доброволець, який повертається з війни і він ніби знав, що це страшно, але не думав що настільки, і ніби герой, але душа плаче, і якщо йому вчасно не надати допомоги, то так і з’їсть його та війна зсередини. Порівняння грубе, але кращого не придумується.

І те, що було в хаті кілька місяців по тому, як забрали дитину з дитбудинку, таки нагадувало війну. Але таку, що сам винен.

І от, ти вже погоджуєшся, що таки так, тобі потрібна допомога психолога, фахівця в цій сфері, того, хто не засудить, підкаже, розрадить, хто вже має досвід роботи з усиновлювачами, знає всі особливості цих дітей, хто розуміє, як це, коли імплант вже пришили, а він все не приживається.

Куди йти за цією допомогою? Де той осередок фахівців, агов, держава!? Фіг з тими грошима, дайте фахівців! Але нє. Нема. І ти шукаєш сам, дзвониш, пишеш, ридаєш, витягаєш з гаманця 300 грн за прийом, але за раз не минається. Ти розумієш, що потрібна тривала терапія і не лише з тобою, а й з дитиною, з усіма членами сім’ї.

І це, людоньки, пише вам мама маленької хорошої, дуже хорошої, дівчинки. А уявляєте, що коється з тими, хто взяв одразу двох чи трьох, чи вже старших трошки? Не уявляєте.

Тому я ніколи не засуджую тих, хто повернув дитину, не дивуюся, якщо пара рослучається після усиновлення, не раджу нікому, хто каже, що надихнувся моєю історією і теж хоче взяти дитину.

Не вірте фотографіям з соцмереж, не плекайте ілюзій, не ведіться на материнські інстинкти, дізнавайтесь про всі підводні течії, не чекайте допомоги, але продовжуйте її просити.
Максимально підготуйтесь до найскладнішого, пам’ятайте, що в цій казці хепіенд, коли дитина вже вдома – це всього лиш початок всього трешу. І якщо після цього всього ви таки наважитесь на усиновлення, то знімаю капелюха – ви герой!

П.с. Їхати на ефір, як думаєте? Який в цьому сенс?

Запросили мене на один ефір до Дня усиновлення. Кажуть, свято буде, оплатять все, навіть переночувати в столиці в готелі…

Gepostet von Ольга Бартиш am Mittwoch, 25. September 2019