Вже зовсім скоро настане Новий рік – світле та зворушливе свято, яке асоціюється з запахом свіжої хвої та мандаринів, з приємними спогадами дитинства, очікуванням подарунків та сімейних урочистостей.
Кожного разу, перегортаючи сторінку календаря, ми очікуємо чогось нового і надзвичайно чудового, сподіваємось втілити свої найсміливіші мрії.
Традиція урочисто проводжати старий рік та зустрічати новий формувалась століттями. У святкуваннях українців переплелись язичницькі та християнські звичаї, деякі з них живі донині.
Отож сьогодні, ми розповімо про те, як наші пращури раніше святкували Новий рік та Різдво.
Новий рік в Україні
У наших предків ялинка не завжди була головним символом Нового року. Та й взагалі, саме свято святкували навіть не 1 січня.
Новий рік у березні та вересні
Коли ж наставав Новий рік? Це питання сьогодні видається досить дивним, проте факт залишається фактом: 1 січня не завжди вважалось початком нового року! Традицію зустрічати Новий рік 1 січня, прикрашати ялинку та влаштовувати феєрверки привніс на землі Російської імперії (у тому числі і на частину сучасної України) цар Петро І в 1700 році.
Він досить активно «прорубав вікно в Європу» та запозичив звичаї мешканців Нідерландів та інших європейських країн. Адже загально відомо, що звичай прикрашати ялинку прийшов з Німеччини.
Якщо ще глибше зануритись в історію, то з’ясується, що традицію відзначати Новий рік 1 січня європейці запозичили у древніх римлян. У них, так само як зараз, було прийнято вітати одне одного та дарувати новорічні подарунки. Цікаво, що спочатку римляни в якості подарунків використовували прикрашені фрукти та овочі, але згодом звичай трансформувався, тож тепер стали більш доречними цінні подарунки.
Також варто зазначити, що предки українців відзначали прихід нового року 1 березня. Його порівнювали з весняним пробудженням природи, з початком землеробських робіт. Швидше за все, прихід нового року був пов’язаний зі сходженням молодого місяця, саме тому древні слов’яни відзначали це свято напередодні весняного рівнодення, називаючи його «новим літом».
Одним з язичницьких обрядів був звичай згадувати померлих родичів на початку нового року, влаштовуючи у березні обід на їхню честь, який називався «тризна». Сьогодні цей обряд перетворився на поминальні дні, які відзначають через тиждень після Великодня. Також слов’яни, проводжаючи кінець зими, спалювали опудало з соломи – тепер це частина обряду на Масляну.
Згодом дату «нового року» змінили церковники, і починаючи з 15 століття за греко-візантійським обрядом його стали відзначати 1 вересня (14-го за новим стилем). Візантійська православна церква прийняла цю дату за рішенням Нікейського собору, спираючись на те, що першу свою проповідь Ісус Христос проголосив під час іудейського свята жнив. Відомо, що його відзначають з 1 по 8 вересня.
У той же час на Русі 1 вересня святкували день Преподобного Симеона Стовпника (або Семена), що символізував прихід нового року. Цей день вважався напрочуд сприятливим для початку усіляких нових справ, тому селяни з цієї пори розпочинали збір картоплі. Тим часом на українських землях, які входили до Великого Литовського князівства (пізніше відійшли до Речі Посполитої), новий рік з самого початку святкували 1 січня, наслідуючи європейські традиції.
Що й говорити, подібної плутанини з датами у нас було чимало. Проте залишки старих традицій серед українців збереглися донині. Доказом служить те, що українці двічі святкують Новий рік: 1 та 14 січня (за новим та старим стилем), а назва «старий Новий рік» до сьогодні не перестає дивувати іноземців.
Плутанина з датами виникла через те, що не збігався календар: на території Російської імперії жили за юліанським календарем (старий стиль), у той час як Європа за григоріанським (ми його називаємо новим стилем). Ось тому запозичений Петром І в Європі Новий рік у православних християн наступав «із запізненням» на 14 днів. Один з перших указів радянської влади у 1918 році затверджував перехід на прийнятий в Європі та світі григоріанський календар. Проте православна церква це нововведення не сприйняла, а тому до цього часу дата православного Різдва – 7 січня (за юліанським календарем) залишається незмінною. Водночас залишається незмінним різдвяний піст, тому в наш час люди строгої віри уникають щедрого новорічного застілля 1 січня.
А ось у католиків Західної Україні залишилось все, як було прийнято в Європі: Різдво – 25 грудня, а 1 січня – Новий рік, на той час вже зняті всі обмеження на новорічному частуванні. До речі, у нас є цікавий матеріал Савицької Маріанни про різдвяні страви на Закарпатті.
Традиції Нового року в Україні
Далі ми розповімо про традиції, які сягають давніх часів, до того ж вони частково пов’язані з язичницькими обрядами та церковними святами.
Вечір напередодні Нового року називався Щедрим – чого тільки не було на святковому столі! Всього вдосталь: м’ясні страви, ковбаси, холодець, щедра кутя, запашні пироги. Існував звичай, коли господар мав ховатися за мискою з випічкою: вважалося, що завдяки цьому в наступному році на столі буде не менша гора пирогів.
Ще один поширений звичай – «лякати» дерева. Господар ходив з сокирою по садку з фруктовими деревами, погрожуючи їх зрубати, якщо не дадуть щедрого врожаю.
Також напередодні Нового року були дуже поширені ворожіння, зокрема на судженого. Так, у багатьох сім’ях на «старий Новий рік» заведено подавати до столу вареники. У такий спосіб наші предки влаштовували нехитрі ворожіння та розваги: готували вареники з сюрпризом. Господині могли заховати всередині різні начинки, у тому числі і неїстівні – монети, ґудзики та інше. Тому в такий день їсти вареники доводилось досить обережно. Різні варіанти «начинки» мали певні ознаки і віщували, яким буде новий рік для того, хто скуштував вареника з сюрпризом. Приміром, вишня – до удачі, зерно або монета – до багатства, сіль – до сліз.
За православною традицією, 14 січня (Новий рік за старим стилем) святкують день преподобної Маланії та Святого Василя, або просто Маланки і Василя. Напередодні Нового року (з 13 на 14 січня за новим стилем) до сьогодні зберігся звичай «маланкування» або щедрування. По домівках до півночі ходять гурти ряджених, розважають господарів співом щедрівок та веселими розвагами. За це отримують частування з щедрого столу. Причому в костюмі Маланки з’являється хлопець, відповідно костюм Василя дістається дівчині.
Ряджені обов’язково водять з собою Козу, одягнену в кожух навиворіт (зазвичай переодягнений хлопець). Коза бешкетує та додає гурту веселощів. Також присутні інші дійові особи – може бути Піп або Дяк, Дід, Баба, Лікар, Циган, Гончар, Солдат на інші. Якщо ви самі бажаєте розважитись та повеселити близьких, влаштуйте подібне дійство собі на втіху та іншим. Подібні сценарії можна знайти в Інтернеті, до того ж можна дещо змінити та добавити свої оригінальні ідеї.
Особливо рекомендуємо потрапити на фестиваль «Вашківецька Маланка», що проходить на Буковині у селі Вашківці Чернівецької області.
Після настання півночі дівчата та жінки не мали ходити по домівках. Вважалося добрим знаком, коли до господи в новорічну ніч першим заходив чоловік. Саме тому ходили так звані «показники» – вони посипали оселі та їх господарів зерном, щоб у Новому році був щедрий врожай. Також вони співали новорічних пісень, а за це отримували щедрі гостинці.
Різдво в Україні
Як відомо, в Україні релігійне свято Різдво наступає раніше Нового року, то ж з цією послідовністю пов’язані обряди та звичаї нашого народу.
Різдво Христове: біблійна легенда та християнські традиції
За біблійною легендою, Ісус Христос народився в юдейському місті Віфлеєм, куди прибули його мати Марія зі своїм чоловіком Йосипом. Вони заночували у печері, яка використовувалась як хлів – тут і з’явився на світ Син Божий. Про його народження сповістила Віфлеємська зірка, згодом волхви принесли щедрі дари немовляті.
Цар Юдеї Ірод задумав вбити Сина Божого: за його наказом стали вбивати дітей до двох років, але Ісус був дивним чином врятований. Різдво в християнських традиціях є найвеличнішим святом. Незважаючи на те, що немає точної дати цієї події, та ще й віряни користуються різними календарями, проте це свято відзначають з особливою урочистістю. На Різдво люди ідуть до церкви на святкове богослужіння.
Україна – полікультурна країна, де споконвіку живуть люди різних віросповідань. Римо-католики та протестанти святкують Різдво 25 грудня (за григоріанським календарем), в свою чергу греко-католики та православні – 7 січня (за юліанським).
Традиції святкування Різдва в Україні
Світле свято Різдва в Україні прийнято було відзначати у колі сім’ї. Підлогу в сільських хатах застеляли свіжою соломою – на згадку про те, що Ісус народився не в хоромах, а в звичайному хліву, у яслах. Будинки намагались якомога краще прикрасити до свята. Традиційно господар заносив до оселі дідуха – сніп соломи, який вважався символом врожаю. До речі, у дідуха була ще одна назва – коляда. Вважається, що цей символ дійшов до нас ще з часів язичництва. Звичай ставити дідух до сьогодні досить поширений в Західній Україні, його не змогла витіснити ялинка. У Галичині на третій день Різдва було прийнято спалювати дідух.
Проте у багатьох сім’ях поступово символом Різдва стала ялинка, причому на її верхівці мала красуватися зірка – символ Віфлеємської зірки, яка сповістила про народження Ісуса Христа.
Напередодні Різдва наступав Святий Вечір, рідні збирались за столом. Було прийнято приходити вчасно: вважалося, якщо запізнишся до вечері, то потім цілий рік будеш спізнюватися. Хрещеники приносили вечерю своїм хрещеним батькам. У цей час закінчувався піст і вже можна було готувати різноманітні м’ясні страви. Але їсти їх дозволялось лише після півночі або наступного дня.
З настанням Свят-вечора на столі мали стояти 12 пісних страв (за кількістю 12 місяців у році), також обов’язковою була кутя. У наш час деякі господині варять її з рису, але за давньою традицією зазвичай готували кутю з пшениці, додавали горіхи, мак, родзинки, сухофрукти та приправляли медом. Саме з неї починали вечірню трапезу.
На Різдво існує чудовий звичай – миритися з близькими людьми.
Якщо ж вам пощастило відвідати Різдвяні свята у Львові – то ви на власні очі побачите незабутнє дійство!
Колядки і вертеп в Україні
Різдво зустрічали колядками: зазвичай ходили по домівках із зіркою, що зображувала Віфлеємську, та співали пісні на славу Ісусу Христу. Колядувати могли як дорослі, так і діти. Здебільшого хлопці і дівчата ходили окремо.
Досить популярним був український пересувний ляльковий театр – вертеп. Традиційно вертеп складався з двоповерхового будиночка, перший поверх символізував Віфлеєм, там ставили серйозні сценки про народження Ісуса Христа. На другому поверсі представляли комічні побутові сценки, якими розважали публіку. З часом вертеп перетворився в справжній вуличний театр. На сьогодні ми є свідками відродження і розвитку цих прекрасних українських традицій. Вертепи гастролюють по всій країні, сповіщаючи про світле свято Різдва Христового, радуючи людей. Вертепом також називають лялькову статичну сценку народження Ісуса Христа.
Чи не найбільший вертеп в Україні можна побачити у Тернополі, у храмі Святого Петра.
Підводячи підсумки сказаного, хотілося б іще раз наголосити, що Різдво і Новий рік у наших предків завжди вважався сімейним святом. Було прийнято дружно збиратися за родинним столом. Але в наш час багато чого змінилось, тому можливо ви захочете у ці дні відправитись у подорож, щоб ближче познайомитись з різдвяними та новорічними традиціями у різних регіонах, де вони ще збереглися, а також побачити щось нове.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
