Інтерв’ю з чемпіонкою Європи Ольгою Ляховою, яка два місяці не може повернутися з Африки.
Легкоатлетка Ольга Ляхова – дворазова чемпіонка торішніх Європейських ігор, двічі призерка чемпіонатів Європи на стадіонах і одного разу в приміщенні, одна з найсильніших на континенті з бігу на 800 метрів, передає Главком.
Втім, в умовах карантину Ольга привертає увагу ЗМІ не через спортивні звитяги. Свій змагальний потенціал атлетам зараз демонструвати неможливо. Ляхова уже понад два місяці не може повернутися зі зборів в Кенії. Для неї це проблема, але при цьому спортсменка не втрачає ні оптимізму, ні бойовитості. Через соцмережі вона активно ділиться враженнями про життя в Африці, бореться з українськими чиновниками і підіймає проблеми трансгендерів у спорті. Одним словом, поговорити з Ляховою є про що. В цьому інтерв’ю «Главкому» атлетка розповіла про особливості життя в Кенії в умовах пандемії, польського тренера і заочні суперечки зі спортивним міністром Вадимом Гутцайтом.
Олю, в Кенії ви вже понад два місяці. Судячи із соцмереж, ви уже звикли до цієї країни. Сумуєте за домом? Коли сподіваєтеся повернутися?
Я в Кенії? А, точно (сміється)! Під час чергової пробіжки, задумалася: скільки часу я вже тут? Дійсно, два місяці і невідомо, скільки ще попереду. Насправді постійно спілкуюся з консулом України в Кенії. Він мене тримає в курсі ситуації. Були у мене квитки в Україну на 31 травня, 19 травня і їх скасували. Тепер перший доступний квиток на 30 червня. Тому поки нічого невідомо. Але то одна проблема. Друга – коли потраплю в Європу, ще потрібно й звідти дістатися до України. Адже регулярні авіаперевезення закриті, літають тільки евакуаційні чартери.
Звісно, сумую за домом, за рідними. Разом з тим, з кожним днем здається, що я вже вдома і живу в Кенії. Понад 70 днів тут, як не як. Досі максимальний збір тривав 30 днів. Та й взагалі звикла до цього місця, до людей, до обстановки.
З українців ви у Кенії не одна. Хто ще працює поряд із вами, з ким найбільше спілкуєтеся?
Зі мною майбутній чоловік Євген, він – білорус. Тому дім – то те місце, де ми разом. І зараз це Кенія. У нас тут своя маленька компанія. Це наші друзі-українці, легкоатлети Даша Михайлова, Антон Грабовський, ще двоє албанців Луїза і її тренер Талант, а також росіянин Рінас Ахмадєєв. Ми постійно тримаємося разом. Щовечора готуємо вечерю разом, спілкуємося. Це наше європейське співтовариство. Звичайно, вже з’явилися і кенійські друзі, але більшість часу ми одначе проводимо разом.
Прийнято вважати, що Кенія – ідеальне місце для підготовки бігунів на середні і довгі дистанції. У чому особливість? Що там подобається особисто вам?
Кенія насправді одна з найліпших країн для підготовки бігунів. Тут висота 2400 м над рівнем моря, що для бігунів на витривалість дуже важливо. Оскільки ми тренуємося в умовах гіпоксії, то коли спускаємося на рівень моря, стан поліпшується, кров також стає кращою після перебування в горах. Сукупність цих факторів покращує спортивні результати.
А ще мені імпонує: в Кенії завжди тепло, але не спекотно – близько 20-24 градусів тепла весь рік. Також подобається сама атмосфера – тут дуже багато бігунів і, здається, що всі бігають. Наше село Ітен називають Home of Champions. З цього району Кенії вийшло багато олімпійських чемпіонів і чемпіонів світу. Хоча бігати в Кенії – справа важка, тут практично скрізь гірки. Але коли приїжджаєш додому, то будь-які гори виглядають дібничками.
Також подобаються кенійці. Вони вельми доброзичливі. Але найбільша моя любов – місцеві діти. Вони постійно радіють, як бачать білих. Завжди махають руками і кричать «How are you?». А коли ти їм відповідаєш «fine», або просто помахаєш у відповідь рукою, то стільки в них радості! І у мене теж посмішка не спадає з обличчя. Кенія для мене – дуже позитивна країна. Вона мене приваблює навіть із суто психологічної точки зору. Після зборів у Кенії ти вчишся цінувати все, що маєш і радіти дрібницям. Я вже тут вчетверте. І точно не в останнє.
Судячи зі світлин і відео, які ви поширюєте, ви не обмежуєтеся лише тренувальними заходами і активно знайомитеся зокрема й із кенійським побутом.
Мене дуже здивувало, що рівень життя в кожному районі Кенії різниться. Приміром, наш Ітен зараз став туристичним, люди тут живуть багатше. На минулих вихідних ми їздили в інший район Кенії, на озеро Барінґо. То там життя дійсно важке. Через посуху там практично нічого не росте. І всі овочі-фрукти привізні, коштують у порівнянні з Ітеном дуже дорого. Люди в тому районі їдять рибу, можна сказати, постійно, так як тільки риба дешева бо поруч озеро. Харчуються кенійці з Ітена дуже просто, зазвичай це угалі (каша з кукурудзяної муки) і тушкований шпинат зі скумою (східноафриканське блюдо, приготоване з комірцевої зелені, з цибулею та спеціями – «Главком»). Також їдять багато бобових. А м’ясо більшість місцевих можуть дозволити собі раз на тиждень. А деякі і раз на рік. Я сама зараз часто споживаю кенійські страви. Але, звичайно, не щодня.
У Кенії порівняно невелика кількість заражених коронавірусом – 1029, померло, згідно з офіційною статистикою, 50 людей. У країні запроваджені посилені заходи безпеки? Наскільки суворий карантин і чи притримуєтеся його особисто ви?
Можливо, тут невелика кількість хворих через те, що небагато тестувань. Також, не виключено, впливає те, що люди зазвичай живуть у селах і менше контактують між собою. Більшість хворих – з великих міст. В Ітені поки немає випадків зараження коронавірусом, тому люди тут спокійніші. Певна тривога спотерігалася на початку пандемії.
Так, звичайно, потрібна маска. І в магазини, і на ринки без неї не пускають. А також обов’язковою процедурою перед покупками в місцевих крамницях і кіосках є миття рук з милом. Також перед прилавками з овочами і фруктами натягнута мотузка, десь за півтора метра, щоб зберігати дистанцію між продавцем і покупцем. З 19:00 починається комендантська година. В цей час люди повинні бути вдома. Кенійці не порушують правил карантину, тому вже о 19:01 на вулиці не побачиш нікого. Я цих правил також дотримуюся. І ще не ризикувала виходити на вулицю після 19:00. Хіба – до сусіднього будинку.
Хоча тут були випадки, коли людей ув’язнювали за недотримання правил. Можливо, це всіх і налякало. Стосовно спортсменів, то до вірусу ми бігали великими групами по 30 і більше осіб. Зараз дозволено бігати тільки удвох-втрьох. І то з дотриманням дистанції. На початку пандемії діти на вулицях кричали на «білих» – коронавірус! Зараз усі звикли, так як ми живемо в селі і всі один одного знають.
Олю, що зробите найперше, коли повернетеся в Україну?
Насамперед приїду додому, до своїх батьків і до мого брата Назарчика. А ще скучила на українським борщем із салом. У нас вдома сало на сніданок, обід і вечерю (сміється).
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
