Наблизилась шоста річниця тих страшних та мужніх днів лютого 2014 року.
18 числа почалась мирна хода, яка закінчилась бійнею в Маріїнському парку і на Шоковичній, а у другій половині дня “Беркут” перекинув нас на Інститутській та погнав до Майдану.
Міліція захопила усі барикади і ввечері почала відтісняти нас аж до сцени. Оборона проходила по лінії Будинку профспілок та пам’ятнику засновникам Києва. Після півночі вони зайняли Стелу і ми були вимушені підпалювати палатки та будувати вогняну загорожу, щоб ВВ не зайшли у середину Майдану.
Це була найважливіша ніч у моєму житті, і я думав, що ми не доживемо до світанку.
Це була найважливіша ніч у моєму житті, і я думав, що ми не доживемо до світанку
Коли я чую якихось там нових “мегапатріотів” чи політиків, то хочу їм задати лише одне питання: “Де ви були в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року?” Коли нас було там так мало, а наша революція тоді трималась на тонкій нитці.
Коли весь політбомонд втік зі сцени і залишився один Женя, який координував нашу оборону. Усю ніч ми чекали на посилення зі Львова, яке їхало на своїх автобусах та прибуло вранці. Ніякого транспорту я не чекав так довго і сильно, як цього.
Я дякую усім, хто був тоді поруч зі мною, та тим, хто встиг із допомогою. І головне — вічна пам’ять нашим загиблим Героям. Слава Україні!
Наблизилась шоста річниця тих страшних та мужніх днів лютого 2014 року. 18 числа почалась мирна хода, яка закінчилась…
Gepostet von Oleg Sentsov am Dienstag, 18. Februar 2020
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
