Тоір народився в Україні, але його батьки родом з Таджикистану. На початку другого року повномасштабного вторгнення хлопець приєднався до 80 окремої десантно-штурмової бригади.
Щоб потрапити в Збройні Сили України, хлопцю довелося підписати контракт. Адже, зважаючи на молодий вік і відсутність військового досвіду, Тоіра не могли мобілізувати до досягнення 27 років. До Дня десантно-штурмових військ ЗСУ, яке щорічно відзначають 21 листопада, 24 Канал поспілкувався з бійцем про його рішення та бойовий шлях.
Коли ми вперше зустрілися з Тоіром, зізнаюся чесно: стало якось незручно. Після тривалої дороги зі Львова на Донеччину ти маєш не надто презентабельний вигляд. Здавалося б, чудово зможеш вписатися в естетику прифронтових містечок.
Натомість нас зустрічає боєць з ідеально доглянутою красивою бородою. Відчуття, наче він щойно вийшов з барбершопу. Хоча насправді ще вчора знищував ворога на бойових позиціях. На фоні цього хлопця тобі справді стає незручно за непомиту голову, недоглянуту бороду й загалом “пожмакану” після дороги зовнішність.
Боєць скромно запевняє, що не любить спілкуватися з журналістами. Мовляв, не любить надмірну увагу до своєї персони. Втім, коли розмова таки починається, ти усвідомлюєш, що Тоір – справжня знахідка для будь-якого журналіста. Хлопець може годинами зі щирим захопленням розповідати про свою роботу. Твоє завдання – лише не заважати цьому.
Про враження від першої зустрічі з бійцем з позивним “Чечня” можна розповідати дуже довго. Втім, ще цікавішою є історія про його бойовий шлях.
Збився з ліку на 150-тій одиниці російської техніки
Повномасштабне вторгнення хлопець зустрів у Дніпрі, де жив. Натомість його батьки на той час жили в селі на межі Херсонської та Миколаївської областей.
З самого ранку подзвонив батько й розповів, що почалася війна. Я спершу навіть не повірив йому. А коли вийшов на балкон покурити, почув перший вибух. Він був ну дуже гучним,
– пригадує Тоір.
Пізніше хлопець поїхав у село до батьків, які саме планували евакуюватися. У цей час росіяни саме окуповували Херсонську область і вже планували захопити Миколаїв з подальшим виходом на Одеську область.
Повз батьківське село в бік Миколаєва саме рухалася величезна колона російської військової техніки. “Чечня” запевняє: вона була настільки численною, що підрахувати кількість техніки було просто неможливо.
У мого старшого брата друг працює в поліції. Ми тоді передавали інформацію. Але чесно, коли я дорахував до 150 – 155 одиниць, то вже збився з ліку, стільки техніки там було, – розповідає хлопець.
Згодом родина майбутнього бійця евакуювалася в Європу. Його старші брати зі своїми сім’ями залишилися в Німеччині, а батьки вирушили на батьківщину – в Таджикистан.
Сам Тоір, на відміну від братів, є громадянином України, тож не міг виїхати за кордон. Хлопець спершу деякий час жив у Миколаєві, а пізніше перебрався до Львова, де пробув майже рік, поки не вирішив приєднатися до Збройних Сил України, а саме до 80 окремої десантно-штурмової бригади.
Батьки нічого не знають про контракт у ЗСУ
Після майже року життя у Львові в січні 2023 року Тоір роздумував над тим, аби приєднатися до Збройних Сил України. Хлопець просто не міг сидіти вдома й прагнув долучитися до знищення агресора.
Перед цим у мене цілий місяць весь тікток, усі рекомендації були забиті темою ЗСУ, фронту тощо. І я такий думаю: чоловіче, які тобі ще знаки потрібні?
– пригадує “Чечня”.
Після нетривалих роздумів хлопець пішов у територіальний центр комплектування. Обрав просто будь-який – у гуглі шукав адреси найближчих ТЦК. Втім, з першого разу дещо не пощастило.
Коли я тільки прийшов, почалась повітряна тривога й ТЦК закрився. А я такий сиджу перед входом і чекаю. Думав, мене з червоною доріжкою будуть зустрічати, а тут ще й потрібно чекати повітряну тривогу. Сиджу й думаю: а воно тобі точно треба?
– пригадує Тоір.
Після закінчення повітряної тривоги працівники ТЦК не одразу повірили, що хлопець справді добровільно прийшов приєднатися до ЗСУ. На той час черги з добровольців до центрів комплектації були вже не такими частими явищами.
Боєць розповів, що йому довелося переконувати працівників ТЦК, що його рішення справді обдумане й схвалене при світлій пам’яті. Тоді йому пояснили, в який саме районний центр комплектування варто звернутися, зважаючи на його реєстрацію як внутрішньо переміщеної особи.
Там на запитання, до якого саме роду військ хлопець хоче приєднатися, Тоір відповів: Сили спеціальних операцій. Після цього його попросили зачекати декілька днів, поки працівники ТЦК передадуть його дані в ССО. Та, на жаль для хлопця, набір до Сил спецоперацій тоді не проводили.
Натомість йому запропонували Десантно-штурмові війська, і хлопець відповів згодою. Щоб потрапити в ЗСУ, Тоіру довелося підписати контракт – через молодий вік у 24 роки й відсутність військового досвіду мобілізувати його не могли.
Про своє рішення підписати контракт боєць нічого не сказав батькам. Розповів, буцімто його мобілізували, а військову службу він проходить глибоко в тилу – займається ремонтом техніки й документообігом підрозділу.
Я не хотів, щоб вони жили в постійному стресі й переживаннях. Мої батьки вже літнього віку – батькові 65 років, і в нього проблеми з серцем. Тож зайвий раз йому краще не хвилюватися, – пояснив Тоір.
На цій війні ти – універсальний солдат
Після невдачі з ССО хлопець приєднався до 80 ОДШБр. І зараз, перебуваючи в госпіталі, де боєць оговтується після другого свого поранення, запевняє: ні разу не пожалів про такий вибір.
Наш батальйон, особливо наша рота – це як одна велика сім’я. Я можу повністю покластися на своїх пацанів, а вони на мене. І коли зазнав поранення, я точно знав, що мене витягнуть,
– розповідає “Чечня”.
Внаслідок атаки ворожого дрона військовий зазнав осколкових поранень руки й ноги. Перебуваючи в госпіталі, бійця найбільше хвилює лише те, що він вибув на тривалий час і декілька місяців не зможе допомогти своїм побратимам.
Після проходження військової підготовки Тоір отримав військово-облікову спеціальність оператора протитанкових ракетних комплексів. Зокрема, працює з автоматичним станковим гранатометом. Втім, на фронті доводилося виконувати різну роботу, зокрема й роль піхотинця.
Як каже наш командир, на цій війні ти повинен бути універсальним солдатом. І так справді є. Після свого першого поранення я довго не відлежувався в госпіталі, а швидко повернувся. Але ходити на бойові позиції тоді було складно. Тож я сів за авто й розвозив боєкомплект на позиції та евакуював наших поранених, – пригадує боєць.
Загалом військовий запевняє: ніколи від жодної роботи не відмовляється. Наскільки складною б вона не була.
Я чому такий позивний отримав. По-перше, я трохи схожий на них (на чеченів – 24 Канал). А по-друге, у мене й характер такий “підірваний” – я завжди за будь-який “двіж”. Хоча, після першого поранення намагаюся бути обережнішим, – розповів “Чечня”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
