За матеріалами: BBC
Уже 220 років українці щиро сміються над пригодами Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, “парубка моторного”, що змушений був покинути сплюндрований ворогами рідний край і шукати нової вітчизни. А в підтексті поеми зашифровано цілий пласт нашої історії.
Колоритний герой Івана Котляревського навіть став одним із символів як високої, так і масової культури: його ім’ям охоче називають ресторани й торгові марки.
Травестійних “перевдягань” славетного античного Вергілієвого епосу з’явилося в ті часи багато, але тільки українська версія стала архітвором національного письменства.
Було в поемі Котляревського щось іще, окрім веселих походеньок і грандіозних бенкетів із дивовижними стравами й міцними напоями. До речі, меню “за “Енеїдою” цілком може стати фішкою непоганого ресторану, і то вибирати відвідувачам таки буде з чого.
У поемі згадано десь 175 традиційних національних страв. До прикладу, на торішньому полтавському гастрономічному енеївському фестивалі гурманам пропонували двадцять із них.
Туга за Україною
Вкладене у твір “щось іще” – річ дуже серйозна й непроминальна. Насправді, йшлося про пошук і відродження втраченої батьківщини.
Наприкінці ХVІІІ століття Україна позбулася останніх атрибутів державного суверенітету. Руйнування 1775 року Запорозької Січі засвідчило марність будь-яких надій на порозуміння з Росією.
Іван Котляревський належав до покоління, на долю якого всі ці події вплинули безпосередньо. Він народився ще в Гетьманщині, а невдовзі рідна Полтава опинилася у складі нового державного утворення. Український гербовий шляхтич став офіцером російської армії, брав участь у російсько-турецькій війні.
Потому керував Полтавським “вільним театром”. Приятелював, до речі, зі ще одним полтавським драматургом і театралом, Василем Гоголем-Яновським. Якийсь час входив до складу масонської ложі “Любов до істини”.
Афіша вистави “Енеїди” Івана Котляревського початку ХХ століття
Істину, схоже, відшукати було нелегко. Змінити культурну ідентичність, відмовитися від традиції безболісно не вдавалося.
Інша держава, якій треба ревно служити, інші прапори й символи. Успішна імперська кар’єра не притлумлювала відчуття втрати.
Котляревський вирішив протистояти руїнницьким обставинам, звернувшись до невичерпного живого мовного джерела. Він береться писати про козацьку минувшину, переборюючи гірку певність, що, може, творить пам’ятник навіки втраченій батьківщині.
Розповідаючи про спалену ворогами-греками Трою, мусив же думати про власну сплюндровану столицю, про зруйнований гетьманський Батурин.
Однак те, що багатьом здавалося кінцем, завершенням, дорогою, але безвідносною до сучасності, пам’яттю про колишні звитяги й велич, – виявилося початком і провістям.
Письменник чутливо вловив дух часу, опинився, що називається, у тренді.
Це вже була доба романтизму з її зосередженістю на національній своєрідності, з пафосом націєтворення. Український політичний рух поступово міцнішав.
Скандальне сторіччя
Тарас Шевченко назвав автора “Енеїди” батьком нової української літератури, а Полтава не раз ставала місцем прощі.
Саме тут, де було розгромлено Івана Мазепу, де нагадували про розпачливу поразку й ганьбу “шведські могили”, святкування на честь Івана Котляревського оберталися національними маніфестаціями.
Адже Енеєві троянці, “обсмалені, як гиря, ланці”, бурлаки й пройдисвіти, уміють не лише втішатися життєвими благами, але й звитяжно обстоювати при потребі свій край.
Вони знають, що там, де жива “любов к отчизні”, – “там сила вража не устоїть, там грудь міцніша од меча”.
До 200-ї річниці “Енеїди” у київському художньому музеї відкривали спеціальну виставку
1898 відзначення сторіччя появи знаменитої поеми стало демонстрацією згуртованості культурної еліти. Тоді виникла ініціатива відкрити пам’ятник у Полтаві.
Резонанс виявився аж таким, що ця акція відбувалася в останні дні серпня 1903 під суворим поліційним наглядом. По обидва боки бульвару, де постав монумент, вишикувалися ряди кінного війська, у дворах стояли загони поліції.
Однак все відбулося мирно, полтавці радо вітали гостей. Увечері в театрі заборонили промови українською мовою.
Але гості з Галичини не знали російської, тож для них дозволили зробити виняток. Однак, коли українською почала виголошувати привітання чернігівська делегатка, представник влади зажадав припинити протиурядову акцію.
Харківський адвокат Микола Міхновський передав у президію обкладинку свого привітального тексту, відмовившись виголошувати його російською. За ним представник Чернігова Михайло Коцюбинський.
У Києві на музей “Енеїди” перетворили цілий потяг метро
Гора порожніх обкладинок росла на столі перед спантеличеним і обуреним міським головою Трегубовим. Його спроби оволодіти ситуацією, посилаючись на міністерські накази, виявилися безуспішними.
Врешті учасники вечора на знак протесту покинули зал, і далі свято продовжувалося вже на полтавському майдані.
Проте 1898 приреченість на небуття не видавалася аж так очевидною, як при початку того століття. Серед учасників полтавського свята було багато ентузіастичної молоді, якій якраз і судилося будувати Українську Народну Республіку.
А 200-річчя “Енеїди” відзначалося вже у незалежній Україні. Нацбанк навіть порадував з того приводу нумізматів золотою ювілейною монетою.
Якщо доведеться їхати в потязі київського метро, прикрашеному ілюстраціями до “Енеїди”, пригляньтеся й до цитат. Вони і зараз достоту актуальні.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
