На межі: чому хворі на COVID-19 в Україні вчиняють суїциди

1947

Час від часу в Україні з’являються новини про випадки суїцидів серед заражених у “ковідних” лікарнях. Лікарі та психологи поки не знайшли прямого зв’язку між хворобою та ідеями щодо самогубства. Але й не спростовують вірогідність того, що це пов’язані речі.

Чому пацієнти з коронавірусом вчиняють суїциди? Це питання стоїть від початку пандемії. Вчені зі всього світу одразу попереджали про можливий ріст самогубств серед заражених коронавірусом через ізоляцію та карантин, передає РБК-Україна.

Один з перших відомих випадків стався в Індії, коли житель штату Андхра-Прадеш запідозрив у себе COVID-19, відокремився від сім’ї і наклав на себе руки. Вже пізніше трагедії ставалися і серед госпіталізованих хворих в інших країнах.

В Україні про такі випадки стало відомо літом, коли самогубства серед пацієнтів фіксували у лікарнях Києва, Харкова, Дніпра, Маріуполя. Але точну кількість суїцидів саме серед заражених коронавірусом ані лікарі, ані правоохоронці назвати не можуть.

Видання також намагалося зв’язатись з лікарнями, в яких були суїцидальні випадки серед інфікованих коронавірусом. Однак медики здебільшого відмовлялися від коментарів, направляючи за офіційною позицією у державні органи.

Свідки паніки та депресії

Співрозмовник видання Андрій (побажав не вказувати його прізвище) лікувався в одному з київських спеціалізованих закладів. Він каже, що не мав суїцидальних думок, але запевняє, що знаходитися у лікарні на ізоляції вкрай складно не тільки фізично, але й психологічно.

“Тебе виривають із соціуму, закривають у камері з хворобою, смертельною. Більшості важко залишитись із думками тет-а-тет. Починаєш думати, а чи так я живу, а, можливо, треба щось змінити, чи ті люди зі мною поруч…”, – розповідає хлопець, згадуючи гнітючий настрій у лікарні.

Після одужання психічна рівновага дещо порушується, каже Олена, яка лікувалась в одній з чернівецьких лікарень. “З’являються різкі зміни настрою, частково від вірусу, частково від препаратів, що мають такого роду побічні дії”, – вважає вона.

Олена запевняє, що не мала суїцидальних настроїв, але бачила, що відбувається з людьми, які через ускладнення хвороби мали задишку. “У них стан такий, ніби на голову одягли пакет. У ньому зробили маленьку дірочку, через яку йде кисень. Їм здається, що вони задихаються і рефлекторно хочуть її зірвати, щоб вдихнути повітря”, – розповідає вона.

Людей після таких нападів “відкачували”, їм ставало легше, каже Олена. Але пацієнти навіть забували про те, як намагались зірвати з себе кисневу маску через брак повітря. Зі сторони це виглядає як спроби самогубства, додає дівчина.

У людей були панічні атаки ще з самого початку пандемії, а перші випадки суїцидів почались влітку, каже чернівецька лікарка-інфекціоніст Ольга Кобевко.

“У нас часто бувають випадки, коли люди, які знаходяться в реанімаціях, бачачи летальний випадок, починають знімати самі собі кисневі маски. Чи це свідомо, чи несвідомо, ми не можемо сказати”, – говорить вона.

Вірус може впливати на судини та центральну нервову систему, але стверджувати, що саме це є причиною суїцидів не можна, переконана лікар. Тоді як причинами, на її думку, можуть бути й зовнішні фактори – панічні атаки, сімейні проблеми.

Психотерапевт Олег Чабан підтверджує: суїцид – поняття складне, оскільки включає як біологічні, так і соціологічні фактори.

“Коли ми говоримо про тотальний стрес та дистрес, які викликала пандемія, то зрозуміло, що доволі часто людська психіка не може впоратися з надмірними вимогами до себе, до людини”, – говорить він.

До того ж варто враховувати, що на момент зараження у людини здебільшого вже існують й інші захворювання, як фізичного, так і психічного характеру. Насамперед, це тривога та депресія.

“Якщо до цього додається ще й потужна інтоксикація і складність дихання, то, звичайно, що людина входить у стан невимовних мук”, – поясняє Чабан.

Психолог та консультантка гарячої телефонної лінії емоційної підтримки “Lifeline Ukraine” Вікторія Гуро розповідає, що надто багато людей стикаються з відчаєм. В Україні низька соціальна захищеність, люди не розуміють, що їм робити у складних ситуаціях, говорить вона. Під час хвороби цей стан тільки загострюється, віддаляючи людей від вирішення інших проблем.

“У багатьох є великі зобов’язання перед банком, є кредити. І як їх платити, коли в тебе немає заробітної плати, а ти ще й хворий. Це впливає на емоційний та фізичний стан. Є такі хвороби невиліковні як страх та сором, що тобі доведеться дізнатись, що ти безпомічний. І люди не можуть змиритись з цим”, – говорить вона.

Голова офісу Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні Ярно Хабіхт в коментарі виданню зазначив, що поки що зарано оцінювати зв’язок між COVID-19 та самогубствами. Втім, він наполягає, що українська влада має зосередитись на зміцненні системи психічного здоров’я людей.

“Підтримка психічного здоров’я повинна бути інтегрована в національні протоколи відповіді на COVID-19. Ми повинні скористатися цією можливістю для створення служб психічного здоров’я, які будуть продовжувати працювати і надалі: інклюзивних, заснованих на потребах громади та доступних за ціною”, – повідомив він.

Лікарська не/байдужість

Коли Андрій отримав позитивний тест, боявся потрапити до лікарні. По-перше, він здогадувався, в яких умовах знаходяться ці заклади. До того ж чув від знайомих про байдуже ставлення медпрацівників. Втім, потрапивши у лікарню, змінив свою думку.

“Працівники ставились добре, бо я потрапив саме у той момент, коли лікарі не сильно боялись хвороби. Навпаки, їм було цікаво дослідити хворобу. Але вони не часто до мене заходили, щоб менше контактувати”, – розповів він.

Олена ж каже, що у її випадку ставлення медпрацівників було байдужим.

“Будять о 5-6 ранку, бо медсестрам потрібно всім зробити ін’єкції. Умови радянські, один загальний туалет на коридорі на все відділення. Добре була тепла вода в “санітарній кімнаті”, можна було іноді вмитися”, – згадує вона.

Рідних до дівчини не пускали, контактувати з кимось також було заборонено. Інколи на очі потрапляла стрічка новин. Знаходячись на лікарняному ліжку, Олена дивувалась і одночасно злилась – чому люди страйкують за відкриття ресторанів та непродуктових ринків, коли в країні стільки хворих.

Медсестра однієї з київських лікарень розповіла виданню, що у них бувають випадки, коли працівники закладу дійсно не йдуть до хворого, попри його прохання. Але вона це пояснює не стільки байдужістю медиків, скільки тим, що їх небагато та вони не встигають оперативно відреагувати на запити пацієнтів.

Чи може ставлення медиків впливати на наміри вкоротити собі віку? Навряд чи хтось зможе ствердно відповісти на це питання. Втім, як пояснює психотерапевт Олег Чабан, знаходячись у лікарні, пацієнт може захворіти на ятрогенію.

Це захворювання, яке виникає від дії чи слів медпрацівників, коли вони розкидаються незрозумілими термінами та байдуже ставляться до хворих. Через це людина почуває себе немічною і це дійсно може ще більше погіршити стан, каже співрозмовник.

“Медпрацівники мають синдром професійного вигорання. Тому вигорівший працівник може спонукати до негативних думок й пацієнта, страждаючого психічними захворювання”, – говорить Чабан.

З іншого боку, як зауважила психолог Вікторія Гуро, лікарі й самі переживають ще більші панічні атаки, ніж пацієнти. І це вже не говорячи про те, що, крім страху заразитись, медики стикаються з необґрунтованою невдячністю та отримують доволі низьку зарплату.

“Чому персонал так агресивно небезпечний у своїх висловлюваннях? Бо це особисті якості людини. Медперсонал боїться навіть більше, ніж пацієнт. Те, що панічних атак у них ще більше, це правда. Те, що вони сидять на антидепресантах, це теж правда”, – говорить вона.

Більше позитиву

Не існує важкого чи хронічного захворювання, яке б не захопило психічний стан здоров’я, каже Олег Чабан. Коли людина має проблеми, у тому числі пов’язані зі здоров’ям, вона звертається до близьких, зокрема, щоб виговоритись і отримати підтримку. Якщо цього немає, то, за словами психотерапевта, на самоті людина починає думати тільки про погане.

“Якщо ми це розуміємо, то вчасно діагностуємо, одразу починаємо надавати медикаментозну допомогу – психолога, психотерапевта, інколи навіть психіатра. Також залучаємо людей, які поруч, рідних пацієнта”, – каже він.

Чабан закликає перевіряти інформацію про коронавірус, довіряти вченим, які досліджують, як діє та мутує цей вірус, а не панікувати через непідтверджені плітки та фейки у медіа та соцмережах.

“Людина, яка постійно знаходиться в депресії та страху, буде переносити (лікування COVID, – ред.) значно важче, ніж людина-оптиміст. У жодному разі не як “пофігіст”. А саме як оптиміст, який знає, що цей вірус скоро закінчиться”, – додав співрозмовник.

Психолог Вікторія Гуро, у свою чергу, радить українцям, які перенасичені інформацією про пандемію, робити інформаційні детокси, займатись самонавіюванням, виписувати та виговорювати свої думки.

“Є от мрія – піднятись на вершину Евересту. Але вона далеко, не підходить. Тоді почніть з Лисої гори у Києві. Потрібно шукати позитив для себе. Тоді можна втриматись на плаву, коли всі навколо бояться та тривожаться”, – підсумувала вона.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини