19 січня християни святкують Хрещення Ісуса Христа. Але 2014 року цей день не даремно отримав ще одну назву – “Вогнехреща”. Тоді протистояння в центрі Києва перетворилося на справжні бої, яких ще не було в історії незалежної України.
Загострення ситуації в другій половині січня було пов’язане зі скандальним ручним голосуванням 16 січня за пакет законів, прозваних “диктаторськими”. Ними передбачалося суттєве обмеження прав громадян, найперше, на мирні зібрання. Таким чином, вони практично унеможливили б подальше розгортання протестів на Майдані, не кажучи вже про виконання вимог протестувальників.
Віроломне голосування у Верховній Раді з порушенням регламенту та Конституції викликало обурення в українців і мирна акція переросла в тривале протистояння з міліцією та внутрішніми військами. В страшні морози міліція поливала учасників протестів з водометів, використовувала гумові кулі та палиці, а також постійно обстрілювала їх сльозогінним газом.
Майданівці, в свою чергу, проявили неабиякий вуличний креатив: окрім широкого використання бруківки вони побудували справжній требушет і “рогатку” для метання каміння. Також протестувальники підпалювали шини і барикади, що заважало міліції просуватися далі під час численних штурмів.
У вирі цих подій трагічно загинули перші жертви протистоянь – 20-річний вірменин Сергій Нігоян та 25-річний білорус, член УНА-УНСО Михайло Жизнєвський. Обоє були застрелені з вогнепальної зброї. Їх смерті продемонстрували Україні, як сильно режим не бажає змін і на які кроки здатна піти влада, лише б вгамувати протест.
Але навіть смерті в центрі столиці не зупинили Революцію Гідності, а лише підсилили її. Під час січневого загострення подібні сутички відбувалися і в регіонах України (особливо масштабні були у Львові, Івано-Франківську, Вінниці, Тернополі, Рівному, Луцьку, Полтаві, Дніпропетровську). В останньому, як і ще в кількох областях, поряд з міліцією на активістів нападали тітушки. Активні бої тривали аж до 26 січня, коли майданівцям вдалося взяти під свій контроль Український дім та закріпитися там.
Протистояння на Грушевського продемонструвало Україні та світу неабияку рішучість майданівців, які тепер асоціювалися зі справжніми воїнами, а не просто присутніми на мітингу громадянами. Хоча було чимало людей, яі хотіли бачити Майдан тільки з піснями, танцями і промовами зі сцени, однак після диктаторських законів та нещадних дій “беркуту” стало зрозуміло, що так просто цей режим не віддасть владу.
Та Майдан вистояв. Події січня і лютого показали, що народ може значно більше, ніж того очікував режим. Підприємці, студенти, священники, медики, журналісти і просто всі небайдужі люди проявили безпрецедентну жертовність і наполегливість, що навіки увійде в нашу історію. Майданівці дали бій і навіть перші смертельні випадки не змусили їх відступити.
Сьогодні нам важливо згадувати ті дні семирічної давнини, коли в полум’ї шин і барикад народжувалася нація, коли на перший план протестів вийшли ті, хто був готовий покласти життя за свободу, незалежність та нову Україну без проросійського режиму. В ці дні ми згадуємо героїв, які загинули і тих, хто продовжив боротьбу, бо нічого не було даремно.
За матеріалами c4u.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
