Одеський апеляційний суд розпочав розгляд апеляційних скарг на обвинувальний вирок Сергію Стерненку, за яким його позбавили волі на 7 років 3 місяців та конфіскували половину майна. Стерненко заперечує свою причетність до викрадення і наполягає на політичній умотивованості справи. І поки тривають засідання, #Букви поспілкувалися зі Стерненком про вирок, звинувачення у наркоторгівлі та пропозицію від Володимира Зеленського очолити СБУ Одеси.
23 лютого Приморський районний суд Одеси виніс активістові Сергію Стерненку вирок: 7,3 роки позбавлення волі й конфіскація половини майна за нібито викрадення у 2015-му ексчлена проросійської партії “Родіна” Сергія Щербича, передає видання Букви. Однак, оскільки строки давності за цим злочином спливли, Стерненка визнали винним у розбої: нібито він забрав у Щербича 300 грн готівки. Власне, за це одеський активіст разом зі своїм знайомим, Русланом Демчуком, і отримав покарання. І хоча вирок мав вступити у силу лише після апеляції, обидва чоловіки опинилися за ґратами – суд вирішив їх арештувати й відправив у СІЗО Одеси.
Це спричинило кілька масових протестів у Києві, під час яких, зокрема, мітингарі розмалювали Офіс президента, вимагаючи справедливого суду не лише для Стерненка, але й для інших активістів, волонтерів та військових. Уже на початку квітня одеська апеляція змінила Стерненкові й Демчуку запобіжні заходи – замість слідчого ізолятора їх відправили під цілодобовий домашній арешт. А 16 квітня все та ж апеляція почала розглядати їхні скарги на вирок Приморського райсуду.
Ви очікували, що суд визнає вас винним у розбої? Взагалі, ви прогнозували, яким може бути вирок?
У справі про викрадення Сергія Щербича практично відсутні докази. Є лише слова ніби як потерпілого, на яких і базується обвинувачення. Якщо виходити з того, що у справі є політичний тиск – я очікував, що у найгіршому випадку мені дадуть умовний строк. Ув’язнення та конфіскації половини майна я точно не чекав. Спочатку. А коли вирок не змогли оголосити з першої спроби…
Його ж мали оголошувати 19 лютого, а потім перенесли на 23 число?
Так. І зазвичай оголошення вироку не переносять, хоча іноді таке трапляється. Наприклад, якщо хтось з учасників процесу захворів. Чи судді треба більше часу для нарадчої кімнати. У таких випадках суд попереджає, що засідання відкладають. Зі мною ж було інакше. 19 лютого, а це рівно 7 років після того, як Щербича з тітушками піймали під Звенигородкою, – він явно не прапори їхав на Антимайдан тримати у цих числах, – я приїхав до суду. У залі засідань сиділа секретарка, яка сказала, що вирок уже написаний і якщо всі приїхали – суддя скоро вийде і все зачитає. Я це чітко пам’ятаю. Ми чекаємо пів години. І тут уже суддя телефонує секретарю і каже, що йому треба більше часу, тож оголошення вироку відкладають на 4 дні. Хоча закон каже: якщо вирок написаний, то суддя не може брати додатковий час для нарадчої кімнати.
Секретарка пояснила, навіщо судді ще 4 дні?
Ні. Тобто я можу говорити, що тут 100% було втручання в роботу судді. За інформацією моїх джерел, суддя написав виправдувальний вирок. Бо доказів, за якими мене можна обвинувачувати, немає. Але потім його переписали. Також за моєю інформацією, з суддею спілкувалися представники МВС.
Одеси чи Києва?
Києва. Плюс суддя міг підтримувати спілкування з проросійськими елементами. Але цей висновок я роблю вже зі слів секретаря РНБО Олексія Данілова, який говорив, що за моїм вироком можуть стояти певні замовники.
Які були умови в СІЗО Одеси? Чи не було погроз?
Наскільки умови можуть бути прийнятними для в’язниці – настільки вони були прийнятні. Звісно, вони не найкращі, і я вважаю, що нам треба реформа пенітенціарної системи. Зокрема щодо покращення умов тримання людей в СІЗО. Адже там перебувають люди, які ще не засуджені. Це підозрювані, обвинувачені. І в них умови життя гірші, ніж у колоніях. Що ж до погроз – їх не було. Навіть натяків. Адміністрація СІЗО забезпечувала мені безпеку. Думаю, не в останню чергу через резонансність справи. Ну і щодо мене досі діють заходи безпеки через замовний напад.
Вже коли я вийшов на домашній арешт – побачив пост Шарія. Що нібито хтось у СІЗО Одеси на мене чекав. Мені ця публікація сподобалася. Бо коли він публікує фото чи то прихильників, чи то членів партії, які сидять в СІЗО, – це хороше фото. Щиро зичу їхньому лідеру також до них долучитися. Крім того, це фото свідчило про те, що в арештованих є мобільний телефон, на яке і зробили фото. Добре, в’язні намагаються поліпшити умови свого перебування в ізоляторі, як можуть – дістали телефон, то й дістали. Але після їхнього фото, думаю, мобільний у них відібрали.
З вами намагалися домовитися? Наприклад, ви перестаєте критикувати владу, а справи проти вас закривають.
Ні, зараз таких спроб не було.
Тобто вони були раніше?
Перед тим, як мені мали вручити підозру у справі про необхідну оборону. На мене вийшли люди, сказали, що вони представляють Офіс генпрокурора. Запропонували припинити критикувати прокуратуру, припинити закликати до протестів. А в обмін на це обіцяли підозру не за умисне вбивство (ст. 115 Кримінального кодексу), а за вбивство при перевищені самооборони (ст. 118 Кримінального кодексу). Це менш тяжка стаття. Але я відмовився. Бо я діяв у межах закону, на мене напали. Іти на угоду з владою у такій ситуація – неправильно, як на мене.
Як ви дізнавалися новини? Загалом як спілкувалися із зовнішнім світом?
У мене в камері був телевізор, я міг дивитися новини. Плюс мене відвідували адвокати, через них я передавав листи й дізнавався новини. А ще, коли був у суді щодо самооборони, то встиг записати одне відео.
Ви бачили акцію на Банковій?
Яку саме? Їх було кілька.
Останню, 20 березня. Коли протестувальники обмалювали двері Офісу президента.
Це цікаво виглядає, коли Верховна Рада засуджує твій день народження (Стерненко народився 20 березня – ред.). Але те, що того дня відбувалося під ОП, – закономірно. Бо є запит на справедливість, є протестні настрої. І коли влада замість вести діалог іде на конфронтацію з протестувальниками, – не важливо, подобаються вони їй чи ні, – протест ставатиме радикальнішим. Бо люди втомлюються від несправедливості. Коли вони протестують і влада не реагує – вони намагатимуться зробити так, аби влада їх почула. Після оголошення вироку 23 лютого на Банкову вийшло кілька тисяч людей. Тоді поліція перекрила вхід до Офісу президента. Коли ж за кілька днів відбулася мирна акція, на яку вийшло до 10 тис. людей, влада мовчала. І це вивело людей на вулиці ще раз. Думаю, той протест став уроком для Володимира Зеленського та його команди. Бо якщо є проблеми – з громадянами треба говорити. Судова влада в Україні не просто несправедлива, вона – загроза для національної безпеки. І подобаються владі громадяни, які виходять проти судів на протести, чи ні – з ними треба говорити. Інакше градус протестів зростатиме, а мовчання ні до чого хорошого не призведе.
Перед засіданнями в апеляційному суді Одеси ви зверталися до своїх прихильників і закликали їх не їхати до суду. Оскільки карантин, до зали засідань нікого не пустять. З іншого боку, суди відправили під домашній арешт найбільш активних учасників протестів під Офісом президента. Тобто ці арешти спрацювали? Протестів більше не буде?
Ні, не думаю, що ці заклики можна так трактувати. Дивіться: у всьому має бути сенс. Я не бачу сенсу в тому, аби люди їхали в Одесу на апеляційне засідання. Досить того, що на ньому будуть журналісти, які цей суд показуватимуть. Плюс час і сили людей – не безмежний ресурс. Тому так, було б логічно просити людей не їхати на те засідання. Плюс не варто давати владі зайвий привід звинувачувати нас, активістів, у тиску на суди. Ми на суд ніколи не тисли і не плануємо цього робити у майбутньому. Ми хочемо, аби він був прозорим і справедливим. Думаю, ми це показали. Але в першу чергу влада має зробити все, аби судовий процес був саме таким.
Ви бачили заяви генпрокурорки Ірини Венедіктової про те, що справи про напади на Стерненка вона бере на особистий контроль?
Я до них ставлюся скептично. Здається, їх зробили для того, аби створити ілюзію балансу. Мовляв, переслідують ще й нападників і всі рівні перед законом. Але такий трюк вже був минулого року. За кілька тижнів до того, як я отримав підозру в умисному убивстві, СБУ повідомила про підозру моєму нападнику. Який з України давно втік. І далі нічого не відбулося. В міжнародний розшук нікого не оголосили. Бо перед тим нападнику мали обрати запобіжний. А його не обрали, бо на засідання суду не прийшов прокурор. Той самий, який обвинувачує мене в умисному вбивстві під час самооборони. Ну і СБУ не отримала всі справи про напади на мене: там лише 1 і 3 справи. Розслідування про 2-й напад Національна поліція закрила минулого року. Я про це дізнався 19 квітня.
Як це сталося?
Це важливе провадження, насправді. Там серйозна доказова база щодо причетності поліції. Я бачив матеріали справи, можу про це говорити. Там і стеження за моїм автомобілем, і авто радника поліції Одещини Руслана Форостяка, на якому мали тікати нападники. В цій же справі вкрали речові докази, які згодом знайшли у поліції.
Це був мобільний телефон?
Так, мобільний телефон виконавця замаху. І після того, як Венедіктова опинилася у кріслі генпрокурора, вона віддала справу про організацію цього нападу, до якого причетна поліція, в поліцію. Тобто поліція мала розслідувати, як поліція хотіла мене вбити. І про закриття цієї справи я дізнався випадково. Я кілька разів писав у Нацполіцію, аби дізнатися, на якому етапі розслідування. І мене просто ігнорували.
Тобто?
Поліція не відповідає на мої запити. Ніби я до них і не звертався. Наприклад, 2018 року в кабінеті слідчого мені погрожував Ілля Кива. Поліція відмовилася відкривати провадження. І отримав рішення суду, яке зобов’язувало їх почати розслідування. Але цю ухвалу вони теж ігнорують.
Так от, зранку 19 квітня я зайшов у реєстр судових рішень. Ввів туди номер провадження. І побачив кілька нових ухвал. Виявилося, що суддя Олексій Соколов, якого пов’язують з Віктором Медведчуком, відмовився продовжувати строки розслідування з двох причин. Перша – слідчий запізно звернувся до суду з таким клопотанням. За законом це роблять на менше, ніж за 5 днів до завершення строків. Слідчий це зробив за день. Друга – слідчий не зміг пояснити, чому не відбувалося слідство. За останні місяці у справі не було слідчих дій. Поліція навіть не допитала співвиконавця замаху, охоронця Форостяка. Слідчі знають, де він, але його не допитують.
Самого нападника допитали?
Намагалися, але він говорити відмовляється. Чи допитували Форостяка – не знаю. Але слідчих дій в останні місяці не було – це точно. Тому заява Венедіктової – це чудово. Але провадження закрите. І ніхто з причетних до другого замаху не відповідатиме. За винятком виконавця, якого я затримав – справа щодо нього зараз у суді.
Скільки загалом справ, у яких ви підозрюваний?
Жодної. Є обвинувачення. Перша – це справа про викрадення, в якій я отримав 7 років тюрми і конфіскацію половини майна. Друга – це умисне убивство, тобто я вбив свого нападника, який хотів убити мене. Третя – наркобаронство. Нібито я 2014-го “кришував” в Одесі наркоторгівлю. Цю справу відкрили, коли я сидів у СІЗО за четверту справу – щодо Літнього театру. Там мені інкримінують хуліганство.
Це справа, в якій йдеться про напад на голову поліції Одещини Дмитра Головіна?
Ні, там про події в Літньому театрі Одеси. 2017 року міська рада Геннадія Труханова дозволила його забудувати, хоча цього робити не можна. Забудовником мав стати бізнес-партнер Труханова Володимир Галантерник.
На місці Літнього театру мали будувати торговий центр?
На 33 тис. квадратних метрів. Люди вийшли на один протест. Це не дало результату. Під час другого мітингу поліція спровокувала сутички. Я тоді стрімив акцію, але мене затримали й вручили підозру в організації масових заворушень. Закрили мене в СІЗО із заставою у 600 тис. грн. Гроші за мене вніс Максим Степанов – на той момент голова області. За кілька днів ми оскаржили арешт в апеляції, і Степанову гроші повернули. І от за ці кілька днів, які я сидів у СІЗО, на мене відкрили справу за наркобаронство. Причому з доказів там – слова реального торговця наркотиками, який каже, що інший торговець наркотиками йому сказав, що це я “кришував” наркоторгівлю. При цьому той, інший наркоторговець, під час допитів заявив, що мене не знає. До речі, справу щодо Літнього театру потім перекваліфікували у хуліганство за ч. 2 ст. 296.
У справі Літнього театру є постраждалі?
Ні. Є лише пан Головін, який стверджує, що у натовпі я вдарив його ногою в коліно. Але тілесних ушкоджень в нього немає. Ну і цікавий факт: Олександр Ісайкул, який напав на мене, отримав підозру за ч. 4 ст. 296 – це хуліганство із заздалегідь заготовленим предметом для нанесення тілесних ушкоджень. Тобто він хотів мене покалічити чи вбити. І його не шукають. При цьому учасники протестів на Банковій отримали аналогічні підозри. Виходить, що держава ставить знак рівності між спробою вбити активіста й обмальовуванням дверей Офісу президента. Тоді про яку справедливість можна взагалі говорити?
Можете детальніше розповісти про звинувачення у наркоторгівлі?
Я на своєму YouTube-каналі робив навіть окреме відео.
“Правий сектор” і ви громили наркоточки в Одесі 2014-го?
Не лише я і ПС. Там були різні організації. Ми закрили 3 чи 4 точки продажу. На той момент в Одесі працювали магазини, які вільно продавали синтетичні наркотики. Їх міг будь-хто купити, продавці не несли жодної відповідальності. Спочатку ці точки закривали інші організації. Ми також долучилися. Пам’ятаю, до мене прийшов друг і сказав, що його брат, якому було 11 років, за 200 грн зміг купити пакетик цих наркотиків. Врешті, після наших дій МВС відреагувало – основна речовина цього наркотику потрапила в перелік заборонених. А бариг засудили, й вони опинилися у в’язниці. Щоправда, згодом, коли я сидів у СІЗО за Літній театр, до них прийшла поліція і сказала: “Треба показання проти Стерненка”.
Які у вас стосунки зі Степановим?
Ніякі. Востаннє я з ним говорив 2017 року. Коли він був головою ОДА.
Що із справою про самозахист?
Вона зараз у суді, ми дослідили письмові докази, далі прокуратура має викликати своїх свідків. Щоправда, не уявляю, хто це може бути. Свідки – це люди, які можуть дати істотні показання. Але ніхто не може сказати, що я нападав на свого нападника.
Напад ніхто не бачив?
Напад на мене бачили кілька людей. Перш за все моя дівчина Наталя. Також це були двоє моїх сусідів з будинку. Але того, що мені інкримінують…
“Догнал і добіл”?
Так, “догнал і добіл”. Так от, підтверджень цьому немає. Бо цього просто не було. Після прокуратури своїх свідків подаємо ми, потім досліджуємо письмові докази і дебати. Думаю, вирок може бути до кінця року.
Яке ви очікуєте рішення?
Якщо не буде політичного тиску, хоча це в Україні смішний жарт, мене мають виправдати. І це навіть не моя позиція як обвинуваченого. Це позиція, наприклад, ексзаступника генпрокурора Віктора Трепака, який заявляв про тиск Венедіктової у цій справі. Це позиція прокурора у цій справі, який на 13 сторінок писав обґрунтування, чому в моїх діях немає злочину. І після цього обґрунтування справу передали іншому прокурору, який швидко знайшов злочин. Перший прокурор навіть приходив давати свідчення про тиск Венедіктової до Шевченківського райсуду, коли мені вперше обирали запобіжний у справі про самозахист. Це безпрецедентна історія, насправді. І за цією справою я вже подав дві скарги до ЄСПЛ. Думаю, ми їх виграємо. У справі про нібито викрадення Щербича ми також подамо скаргу до ЄСПЛ, але після рішення апеляції.
До речі, про викрадення. Ви знайомі зі Щербичем?
Хм. Можливо, перед “викраденням” ми бачилися. Або десь в числа, коли це викрадення ніби як відбувалося. Я був керівником “Правого сектору” Одеси. Зустрічався з великою кількістю людей з різних питань. І Щербича, якщо чесно, не запам’ятав. Плюс мені приїхали вручати підозру через пів року, влаштували вдома обшук, вкрали гроші, натягли мішок на голову, відвезли в одеський УБОЗ, потім до суду… Окей, якби мені вручили підозру за кілька днів після “викрадення” – я б зміг сказати, де й коли я був. Скоро у нас будуть нові судові засідання, там скажу більше у цій справі. До того було б передчасно про це говорити.
Як давно ви знайомі з Русланом Демчуком?
Десь із 2014 року, коли він прийшов до “Правого сектору”.
У ваш бік були закиди, що ви так і не пояснили, що робили в день викрадення Щербича.
Так, я не казав, де я тоді був. Можете спитати у себе, наприклад, де ви були 25 квітня 2015 року о 19:30 – зможете пригадати? От я про це й кажу. Але це принцип “зіпсованого оселедця” – насправді у “викраденні” Щербича можна звинуватити кого завгодно. І він буде довго доводити, що не винен. Доводити провину — обов‘язок прокурора. Але він навіть не намагався цього зробити, бо це просто неможливо.
Ви викрадали Щербича?
Нащо мені це треба? Та ще й заради 300 грн, як каже суд. Це ж абсурд: викрадати проросійського тітушку, аби забрати в нього 300 грн.
Суд ще говорив про ваше неприязне ставлення до партії “Родіна”, в якій був Щербич.
Суд вважає це обтяжувальною обставиною. Але “Родіна” – це навіть не проросійська, це російська партія. Її члени воюють проти України на тимчасово окупованому Донбасі. Вадим Савенко, ексдепутат облради Одещини. Він очолює в “ДНР” один з так званих батальйонів. Ігор Марков, який очолював цю партію, живе у Москві і вважає, що Україну треба знищити. Звісно, я буду про неї говорити негативно. Так само, як про Комуністичну партію чи Партію регіонів, інші проросійські структури. Якщо суд вважає це обтяжувальною обставиною – окей, я можу назвати ще більше таких обставин. І пишаюся тим, що моє негативне ставлення до проросійських політсил суд вважає обтяжувальним.
У вас були конфлікти з Щербичем?
Ні, не було такого.
Ви підтримуєте зв’язок з Андрієм Антоненком?
Він у слідчому ізоляторі, з ним важко контактувати. Але поки я був у Києві (зараз я під домашнім арештом в Одесі), то за можливості ходив на суди, згадував про нього у своїх відео, закликав людей виходити на протести в підтримку Ріффа. Вважаю, що Андрій сидить незаконно і без доказів вини. І якщо у моєму випадку обтяжувальні обставини – це нелюбов до проросійських сил, то в Андрія – це служба у Збройних силах. І це абсурд. За такою логікою в СІЗО можна закрити будь-кого з поліції, Нацгвардії чи Збройних сил.
Антоненко – політичний заручник. Бо на нього повісили злочин під час брифінгу у справі Шеремета, на який прийшли Арсен Аваков та Володимир Зеленський. Вони освятили це політичне переслідування своєю присутністю. І якщо Антоненка відпустити – то це означатиме, що міністр і президент були неправі, коли прийшли на брифінг. Саме тому політики, чиновники не мають права коментувати кримінальні провадження. Бо вони таким чином тиснуть на суд. Є навіть доволі об’ємна практика ЄСПЛ з цього питання. Адже суд і слідство, якщо міністри чи президент коментують справу, вже не зважатимуть на докази. Вони дивитимуться на те, як їхнє рішення оцінюватимуть. Думаю, коли ЄСПЛ розгляне справу Андрія – то Україна програє. І Ріфф отримає величезну компенсацію, адже у справі 100% є політичний тиск. І це не обов’язково телефонні дзвінки Авакова чи Зеленського суддям. Сам факт їхньої присутності на брифінгу – це вже тиск.
Зеленський справді пропонував вам посаду?
Так.
Як і коли це відбулося? Що за посада? Адже Зеленський це заперечував.
Це заперечувала Юлія Мендель, його прессекретарка. Хоча на тій зустрічі її не було. Були Андрій Богдан, голова СБУ Іван Баканов, сам Зеленський. Не згадаю, чи ще хтось був із посадовців. Також було щонайменше 8 свідків цієї розмови, однак, окрім Масі Найєма, я інших прізвищ назвати не можу – адже ці люди не афішували цю зустріч, тож це було б не зовсім коректно. А відбувалося все перед парламентськими виборами. Зеленський казав, що напади на мене треба розслідувати, Баканов кивав головою. І потім Зеленський у мене запитав, чи є в мене охорона. А потім сказав приблизно таке: “Може, не будемо так витрачатися на охорону? Підеш на роботу в СБУ головним по Одесі? Будеш допомагати країні. Ти ж проти Росії борешся”. Я був спантеличений і одразу відповіді не дав. Зеленський запропонував Баканову зі мною про це поговорити, я обіцяв подумати. Але далі цього справа не пішла. Не хочу я працювати в СБУ.
Ви дивилися інтерв’ю Авакова? Те, в якому він “терпить” претензії від активістів?
Якщо міністр внутрішніх справ говорить, що терпить свою посаду – то йому ніщо не заважає піти. Він не робить нам послугу. Я переконаний: в Україні вистачить людей, які впораються з його обов’язками краще й дешевше. Якщо пан міністр нас терпить – може досить? Навіщо ж себе так мучити.
Ви плануєте іти в політику?
Зараз точно не планую. Мені 26 років, я хочу жити звичайним життям. А мене регулярно намагаються запхати в політику. Плюс я маю відбиватися від ідіотських кримінальних проваджень. Я хочу випуститися з університету. Отримати спеціальність з міжнародного права і жити спокійно, вести свій блог. Як буде далі – подивимося. У мене вже були пропозиції йти у народні депутати. Зокрема й партію Зеленського, до списку. Але я не хочу. Я замолодий, у мене недостатньо компетенції. А йти просто заради походу в депутати – ну, всі мають змогу побачити, як працює нинішня Верховна Рада.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини