“За Вашу і нашу пам’ять!”: українці Польщі звернулися з нагоди 100-річчя Варшавської битви

452

Група українських істориків та громадських діячів з Польщі оприлюднила звернення до поляків з нагоди 100-річчя Варшавської битви 1920 року.

Еспресо.TV наводить текст звернення:

Polish-soviet war 1920 Aftermath of Battle of Warsaw.jpg

“Більшовицька навала, що поширилась у 1920 році поза межі тодішньої Росії та зруйнувала існуючий стан речей, на своєму шляху наштовхнулася на відроджені держави – Україну та Польщу. Наддніпрянська Україна прокинулася від бездержавного існування і розпочала боротьбу за власну державність. Також у 1918 році українці Галичини заявили про створення держави спільно з братами з «Великої України». Однак ці плани були зруйновані під тиском поляків, для яких не існувало Польщі без Львова, а українські степи були невід’ємною частиною легенди про польську незалежність.

Однак, незабаром обидва народи опинились перед обличчям спільного ворога – більшовицької орди, яка загрожувала європейській цивілізації. Незважаючи на те, що ще недавно вони боролися один проти одного, поляки та українці вирішили, що любов до батьківщини та боротьба за її незалежність не повинні перетворитися у братовбивчу війну. Це зрозуміли українські лідери на чолі з отаманом Симоном Петлюрою. Це, завдяки своїй надзвичайній інтуїції, усвідомив маршал Юзеф Пілсудський. Реальна оцінка загрози з боку більшовицької Росії змусила обидві сторони в квітні 1920 року укласти союз, результатом якого стало братерство зброї та спільна боротьба проти більшовиків. Солдати Петлюри та Пілсудського проливали кров за спільну свободу – польську й українську. Кожен із них боровся за власну, омріяну, вітчизну і проти тих, що хотіли її позбавити.

Польсько-український союз виник у результаті самопожертв. Поляки мали відмовитись від візії ідилії українських маєтків, а українці – від України аж по Сян. Для багатьох українців ціна була незвично високою, але навіть ті, хто воював у 1918 році за український Львів, ставали у лави армії Української Народної Республіки, щоби створити бар’єр більшовицькій навалі. Колишні супротивники разом проливали кров у боротьбі зі спільним ворогом. Польські жовніри гинули під Києвом, а українські солдати – біля Замостя. Прославився полковник Марко Безручко, але, крім нього, воювали й інші: генерали, офіцери та солдати з усієї України. Вони були лицарями свободи, бо мріяли про вільну батьківщину. Вони були людьми честі, які вірність своєму слову підтверджували кров’ю, ранами, важкою солдатською працею, залишеними в Україні сім’ями і вигнанням із батьківської землі. За свої мрії та вірність своєму союзникові вони заплатили найвищу ціну!

Після того, як затихли битви і Польща підписала з Росією мирний договір у Ризі, недавні союзники виявилися незручним баластом. Інтернованим у таборах довелося зіткнутися з приниженням і безнадією. Багато з них (дуже багато) загинули в цих таборах. Смертоносний урожай збирали хвороби, пошесті, недоїдання і навіть холод. Ті, хто вціліли, ховали своїх товаришів по зброї на цвинтарях, місце на яких їм іноді доводилося купувати за власні гроші. У незалежній Польщі лише деякі з них знайшли допомогу та підтримку. Зрада своїх колишніх союзників змусила маршала Юзефа Пілсудського промовити пам’ятні слова: «Перепрошую, панове, я вас дуже перепрошую».

Союз Пілсудський–Петлюра, спільна боротьба і пролита кров, які зупинили більшовицьку навалу на підступах до Варшави, повинні були стати наріжним каменем аксіоми, що незалежні Польща й Україна потрібні своїм народам та Європі. На жаль, період Другої Речі Посполитої поставив це твердження під сумнів. Українці перестали бути народом-партнером, а стали обтяжливою національною меншиною, засудженою до асиміляції та денаціоналізації. Незабаром настав період безпам’ятства, забуття та стирання з пам’яті спільної боротьби. На сьогоднішній день у шкільних підручниках з історії вже не згадується польсько-українського братерства зброї. Однак, 1920 рік наочно продемонстрував, що співпраця, порозуміння, повага та взаємна підтримка більш вигідні нашим державам та націям, ніж ворожість і невдоволення.

У 1991 році Польща стала першою державою в світі, яка визнала незалежність України. Це позначилося значним відродженням ідеї польсько-українського братерства та спільності наших інтересів. Однак сьогодні зі смутком треба констатувати, що в 100-ту річницю спільної боротьби, історичний польсько-український діалог перебуває в найгіршому становищі за всі минулі двадцять років. Втрачено значну частину завоювань попередніх десятиліть і дозволено на те, щоб, читаючи сторінки історії, підкреслювалось не те, що нас об’єднує, а лише виключно те, що розділяє.

Однак останнім часом з’явилися також позитивні приклади діяльності в дусі 1920 року. Особливо важливою стала акція «Полум’я братерства», що проводиться у Польщі скаутами «Союзу харцерства польського» та членами української скаутської організації «Пласт». Ці молоді люди з історії надихнулися мріями про спільне польсько-українське майбутнє. Слід також відзначити діяльність польських та українських журналістів, які у травневу річницю визволення Києва військами Пілсудського та Петлюри у рамках проєкту «1920 – рік пам’яті під час пандемії» вшанували місця поховань польських легіонерів та воїнів армії УНР у містах і селах України.

Озираючись у минуле, не можемо дозволити, щоб у 2020 році відбулася зрада ідеалів 1920-го року. Сьогодні, майже через 100 років, українці протистоять агресії сучасної Росії й захищають не лише українську державність, а й європейський вибір України; вони є останнім бастіоном на шляху російської експансії – ідеологічним, політичним і військовим. Будьмо солідарними з ними! Зробімо висновки з історії, адже байдужість і забудькуватість убивають не менш ефективно, ніж кулі, руйнують ідеали, які на сьогодні нам можуть бути так потрібні.

Українці – громадяни Республіки Польща

Др Вітольд Бобрик

Др габ. Роман Висоцький

Ярослав Вуйцік

Проф. др габ. Ігор Галагіда

Др габ. Богдан Гальчак

Др Маріуш Гумецький

Проф. др габ. Роман Дрозд

Проф. др габ. Ростислав Жерелик

Др Ростислав Крамар

Др габ. Марко Мельник

Олександр Маслей

Др Лука Рейт

Юрій Рейт

Др Єва Рибалт

Мирослав Скірка

Петро Тима”