Бориса Філатова можна назвати найбільш медійно-активним мером країни. Він завжди чітко, а подеколи й агресивно, артикулює свої рішення на рівні міста, як то завчасне риття могил для померлих від коронавірусу, так і гучно критикує рішення та ініціативи центральної влади. Особливо, це стало помітно на тлі карантинних обмежень, коли мери великих міст відчули свою значущість в очах Банкової. Зокрема, Філатов став одним з перших мерів, хто публічно підтримав свого черкаського колегу Анатолія Бондаренка, котрий вирішив завчасно послабити карантин попри постанову уряду.
Одним подобається такий войовничий характер мера Дніпра, мовляв ось він – справжній «міцний господарник»», інші хитають головою, мовляв Філатов розпочав виборчу кампанію і будь-яка критика на адресу центральної влади зіграє на руку будь-кому, не кажучи вже про такого регіонального важкоатлета як Борис Філатов.
В інтерв’ю Радіо Свобода мер Дніпра розповів, чим президент Зеленський відрізняється від президента Порошенка, чому мери «повстали» проти Банкової та в якому стані перебуває реформа децентралізації.
Нещодавно ви звернулися до уряду з проханням дати «зелене світло» громадському транспорту. Напевне, ви могли чути, що напередодні Денис Шмигаль заявив, що саме громадський транспорт – це та річ, яка сприяє швидкому розповсюдженню хвороби. І от на тлі цих заяв що ви будете робити? Ви готові самовільно відкривати громадський транспорт?
Борис Філатов (переклад): Ні, однозначно це неможливо. Тому що це – компетенція Кабміну. Ви прекрасно пам’ятаєте історію з Анатолієм Бондаренком в Черкасах. І це закінчилося цілою купою кримінальних справ. Тому ми можемо тільки просити нас почути Кабмін. Ви знаєте, були заяви з боку харківських колег щодо цього. І мер Києва Віталій Кличко говорив щодо метра.
Щодо моєї позиції. Ви вірно підмітили, я називаю речі своїми іменами. Напевне, себе так потрібно поводити і не тільки у період епідемії, а й в взагалі в політиці. Ми всі прекрасно розуміємо, що ми займаємося наразі самообманом. Усі. У тому числі Кабмін.
Що я маю на увазі? У нас працює громадський транспорт, як і в інших містах, за так званими спецперепустками. Це, в першу чергу, працівники комунальних служб, так званої критичної інфраструктури – водоканали, хлібозаводи тощо.
Щоб було зрозуміло, ми видали 140 тисяч перепусток. У нас тут черги розтяглися на два квартали, щоб отримати ці спецперепустки. Після послаблення карантину 11 травня до нас прийшли і стали в чергу усі підприємці, ФОПи, яким було дозволено наразі відкрити майданчики і так далі. Тобто вони також потребують цих спецперепусток. Ми довидали ще 50 тисяч. Довидаємо, скажемо так. Уявіть собі пасажиропотік у 200 тисяч. Фактично громадський транспорт працює. Тобто це симулякр за великим рахунком.
Крім того, є й інший посил. Я добре вивчаю весь досвід у світі. Можливо, я, звісно, помиляюся. Але, наскільки мені відомо, громадський транспорт в період епідемії працює скрізь, частково він не працює тільки в Хорватії. У всіх решті країн світу, починаючи з Великобританії, закінчуючи Іспанією, Італією, де найбільш складна епідеміологічна ситуація, громадський транспорт працює.
Тому, щоб не вийшло так, як з парками. Коли шановний Віктор Ляшко (я не іронізую, тобто Віктор на своєму місці) зізнався, що парки закрили для того, щоб налякати людей. Щоб потім ми не з’ясували після 22 травня чи після 1 червня, що громадський транспорт також не запускали для того, щоб налякати людей.
При цьому я абсолютно чітко підтверджую, що ми повинні дотримуватися усіх епідеміологічних заходів, соціальної дистанції, маскового режиму й іншого. Давайте просто не займатися самообманом і все.
У кожному регіоні є своя специфіка. І якщо у нас метро, напевне, найкоротше у світі, то в Харкові чи в Києві зупинити метро – це фактично паралізувати місто. Тому ці речі мають бути в тому числі під відповідальністю місцевого самоврядування – воно має ухвалювати рішення, виходячи з епідеміологічної ситуації у кожній конкретній територіальній громаді.
Через те, що ми не відкриємо метро, то через це місто терпітиме незручності, але тим не менше це не буде катастрофою. А те, що зараз відбувається у Києві і Харкові – це ви можете самі спостерігати. Затори на дорогах! Тому я не збирався і не збираюся самовільно запускати громадський транспорт, але я висловлюю свою відкрито публічну позицію і солідаризуюся з колегами, що давайте перестанемо займатися самообманом.
– Дозволю собі дуже короткий ліричний відступ. Я 3 роки тому була у Дніпрі. Взагалі рідко там буваю. І раз ми про громадський транспорт заговорили… Я приїхала не автівкою, а потягом. І треба було мені кілька зупинок проїхати від вокзалу. У мене був шок! Я на зупинках побачила маршрутки, яких я вже у Києві років з 10 точно не бачила – саморобні, з «бусів» вирізані вікна. Коли я зайшла всередину, то там були навіть дві табуретки доставлені. Я так здивувалася! Я подумала: як так, це ж одне з найбільших і найбагатших міст України і такий жахливий громадський транспорт. А як зараз у Дніпрі з громадським транспортом?
– Ви вірно підмітили, що ситуація, яка була у Дніпрі 3 роки тому, і ситуація, яка зараз, кардинально різняться. При чому вона кардинально змінилася за останніх 1,5 роки. У нас навіть була оголошена така кампанія (мене весь час звинувачують в радикальних висловлюваннях), яка називалася «Смерть маршруткам». Останнім часом нам кардинально вдалося цю ситуацію зламати. Чому? Якщо вам цікаво, то я можу розповісти.
За минулих каденцій міської ради взагалі муніципальний електротранспорт, дешевий, комфортний, просто знищувався на користь приватних перевізників. Для розуміння, у нас є колишній Ленінський район, Новокодацький. Це найбільший міський район взагалі в країні. Там проживає близько 200 тисяч людей. Так туди тролейбусний маршрут просто зрізали. Тобто дроти взяли і здати на металобрухт. Я відновив цей маршрут, який зараз існує. Тому у нас ситуація наразі змінилася.
Зрозуміло, що не настільки, як того хотілося б, але у порівнянні з тією ситуацією, яка була 3 роки тому, вона змінилася дуже сильно. Будь ласка, приїжджайте у гості – зможете побачити.
– Актуальна інформація. Тому що внутрішній туризм має зазнати зросту цього літа. Тому, можливо, і в Дніпро люди теж приїдуть.
Президент Володимир Зеленський, коли лише починався карантин і країна заходила в очікування пандемії, зібрав на Банковій представників великого бізнесу і розподілив між ними регіони, аби вони допомагали цим регіонам. Дніпропетровську область закріпили за паном Пінчуком. І попросили його, так би мовити, сприяти, допомогти місцевій владі боротися з епідемією.
У кожних регіонах по-різному бізнес співпрацював з місцевими політичними елітами. Наприклад, у Харкові пан Ярославський знайшов спільну мову з мером Кернесом, але не знайшов спільної мови з головою ОДА. А як у Дніпрі? З ким консолідував свої дії Віктор Пінчук? З вами чи з головою ОДА Олександром Бондаренком?
– Я скажу так. Я ніколи не говорю за третіх осіб. Тому мені складно коментувати, з ким консолідував свої дії Віктор Михайлович. Це треба запитати у нього.
Щодо допомоги компанії «Інтерпайп», фонду «Відродження регіонів», який займається по його лінії допомогою у боротьбі з епідемією, у тому числі фонд Олени Пінчук і Віктора Пінчука, то реально від них надходить дуже велика допомога місту. Я з Віктором Михайлович десь раз у 3-4 дні спілкуюся. Якщо сказати сукупно (розумієте, мені все це зараз складно звести до купи, тому що знову ж таки частина допомоги йшла від «Інтерпайп», частина допомоги йшла від фонду «Відродження регіонів» і частина безпосередньо від благодійного фонду Олени Пінчук і Віктора Пінчука), то це, мінімум, 30 мільйонів плюс різних ЗІЗів (бахіли, рукавички, костюми, окуляри, маски, респіратори і таке подібне), це 4 ІВЛ, висококласні, порядку шести поставок в усі лікарні міста. Тому дійсно тут хотілося б сказати спасибі. Вони показали приклад соціально відповідального бізнесу.
А як він спілкується чи не спілкується з ОДА, то про це треба запитати у нього. Місту вони допомагають. Це правда.
– Тобто і з вами спілкується, і консолідує якось свої дії?
– Так. У мене особистий з ним контакт. І я обговорюю з ним всі ці питання. У тому числі приймав від них велику кількість гуманітарних вантажів особисто. Я підтверджую. Це правда. Вони зробили дуже вагомий внесок щодо допомоги місту у боротьбі з епідемією.
– А які у вас стосунки з головою ОДА?
– Я хочу підібрати слова, щоб не бути, так би мовити, радикальним. Прохолодно-відсторонені. Я про це говорив у тому числі на селекторній нараді з президентом України, з прем’єр-міністром, з паном Єрмаком. Прохолодно-відсторонені у нас стосунки. Ми не сваримося, але при цьому одночасно особливо сильно не дружимо. У нас кожен займається своєю справою.
Тому я не можу сказати, що якось голова ОДА зайняв деструктивну позицію по відношенню до міста. Але так. Останній раз я йому телефонував, можливо, пару тижнів тому.
– Ого! І це на тлі боротьби з коронавірусом. І ви фактично в одному регіоні перебуваєте, в одному місті.
– І так, і ні. І я вам поясню чому. Якщо ми з вами будемо сьогодні говорити про децентралізацію, якщо говорити так взагалі відсторонено, то в принципі за великим рахунком, якщо будуть чітко розділені повноваження місцевого самоврядування і центральної влади, то ми фактично і не перетинаємося. Тобто їм є чим займатися. У них є первинна медицина і вторинна медицина, яка підпорядковується лікарням обласної ради. Є лікарні, які у підпорядкуванні міської ради. Тобто за великим рахунком, якщо будуть чітко розподілені повноваження, то в нас особливо потреби одне в одному і немає, скажемо так.
Але я десь з вами погоджуюся, попереджуючи ваше запитання, мене, скажемо, не дуже люблять. Ми можемо поговорити про це пізніше.
– А чому? Це цікаво. Чому вас не дуже люблять?
– Це історично склалося, напевне. Ще з часів відомої моєї суперечки з Володимиром Олександровичем (Зеленським – ред.) щодо мосту, з того, що я не лізу в кишеню за словом.
Тому що мені не подобається система і подвійних стандартів, не подобається тотальна некомпетентність нині чинної влади, не подобається недотримання ними передвиборчих обіцянок. Скажімо так, коли під час виборів був суспільний договір, ми так не домовлялися, щоб скрізь командували свати, брати і куми з «95 кварталу».
Тому я цього не приховую, я про це говорю. Це не тільки якісь мої політичні гасла, це мої глибокі переконання, це мої світоглядні установки. Я не збираюся і далі мовчати. Тому, напевне, не люблять. Може, десь не довіряють. Я ж не намагаюся заскочити позаочі. Ну, не люблять і не люблять. Яка мені різниця? Мені є чим займатися.
– А як взагалі видозмінилася ця реформа децентралізації за останній рік? Вам є з чим порівняти. Це точно. Тому що ви працювали за одного президента, за одного голови обладміністрації, а тепер інші і президент, і голова адміністрації. Петро Порошенко чи Володимир Зеленський – хто з них був більше зацікавлений все ж таки у реформі децентралізації, і хто більше доклався до цього?
– Можемо говорити коротко, а можемо розгорнуто. Давайте спочатку коротко. Повертаючись до питання, яке ви згадували, про громадський транспорт. Станом на 3 роки тому, маршрутки, в яких були у нас табуретки. Так ось, я завжди повторюю, що за «поганого» Петі я відкрив п’ять нових тролейбусних маршрутів – на Парус, на Сокіл, на Сонячний… П’ять! Це був колосальний об’єм. А за «хорошого» Вови – жодного. Тому що у нас є проблеми з фінансуванням. Нас постійно намагається «підстригти» центральна влада. Хоча за Петра Олексійовича щоразу також при ухваленні міського бюджету ми їздили і до нього, і в Кабмін, і до Верховної Ради, сварилися. Тому є об’єктивні речі. Вони на поверхні.
– А так було завжди? Чи коронавірус впливу? Чи намагалися «підстригти», як ви кажете, і до коронавірусу?
– Знову ж таки я називаю речі своїми іменами. Економіка почала падати до епідемії. І ми всі прекрасно це знаємо. Вона почала падати до епідемії, ще за часів Гончарука. І скорочення митних зборів, і недобір по податках і інші речі, які раніше не спостерігалися. Тому зараз, напевне, можна думати про те, що епідемія все спише або на неї все можна списати, але проблеми в економіці почалися не через коронавірус. І ми всі прекрасно про це знаємо. Просто ми зараз живемо в епоху постправди, як у Дельози, і в нас конструюється реальність у масовій свідомості. Але я – людина, яка не страждає на коротку пам’ять, знаю, що економіка почала «схлопуватися» ще до епідемії. І люди також це повинні розуміти. Тому це коротко.
А якщо розгорнуто, то я також не маю дуже великого пієтету щодо Петра Олексійовича, ролі в децентралізації. Я взагалі не люблю термін «децентралізація». Краще говорити про права місцевого самоврядування. Тоді, звісно, нам було простіше. Я маю на увазі місцевому самоврядуванню. Але тим не менше ми також ходили, сварилися, просили. Якщо ви пам’ятаєте, мій відомий виступ на форумі «Від Крут до Брюсселю», через який мене весь звинувачують і говорять, що ти Порошенка просував у президенти. Я не його просував у президенти.
Тобто я готовий підписатися під кожним словом, яке я сказав тоді і зараз. Ухвалити муніципальний кодекс, передати адміністрування місцевих податків у територіальні громади, передати екологічний контроль, контроль за ігровим бізнесом, у подальшій перспективі – створення муніципальної поліції, інституту мирових судів, чіткий розподіл між центральною владою і місцевим самоуправлінням повноважень. Це все те, про що я говорив тоді і повторюю зараз, повторюватиму і в майбутньому. Тому що це моя політична позиція і позиція як громадянина.
– Якщо відштовхуватися від коронавірусу. Був порізаний бюджет місцевих громад. У кожного по-різному. Якщо апелювати цифрами, можете порівняти, скільки у вас забрали? І без чого ви залишаєтеся на найближчий рік чи навіть більше?
– Це за яким рахунком рахувати. Якщо рахувати взагалі, скажемо так…
– Останній раз переглядали бюджет, здається, місяць тому, коли створювали фонд по боротьбі з коронавірусом.
– Давайте я скажу взагалі, скільки ми втратили в результаті епідемії. Я припускаю, що приблизно 500 мільйонів, десь близько півмільярда. З чого це складається? Це 150 мільйонів, коли наші шановні можновладці взяли і змінили податки на землю та подарували великим землекористувачам пільгу замість того, щоб її подарувати малому і середньому бізнесу. У нас відразу мінус 150 (мільйонів – ред.) вилетіло з бюджету міста. Був великий скандал. У джерел цього,скажемо так, «розумного» законопроєкту стоїть пан Гетьманцев. Його переголосували, але закон зворотної сили не має. Тому дірка, яка у нас була в 150 мільйонів, у нас 150 мільйонів поїхало.
Близько 100 мільйонів ми витратили на боротьбу з епідемією з резервного фонду. У нас 100 зарезервовано. Але при цьому ми витратили 60. Але я не буду довго говорити. Це ЗІЗи, переобладнання лікарень, доплати медикам, підвищення їм зарплати і таке інше. У нас лікар-інфекціоніст отримує 20 тисяч гривень. Це без цієї «знаменитої» доплати у 300%, яка чи то є, чи то немає.
Приблизно 100 мільйонів міський бюджет втратив на дотуванні по спецперепустках громадського транспорту. Тому що він безкоштовний. Тобто транспорт їздить (знову ж таки повертаючись до транспорту), але тільки за нього ніхто не сплачує.
– Тобто це дотації з бюджету міста були?
– Так-так-так. Він за спецперепустками, але він безкоштовний. Плюс народ перестав сплачувати масово за комунальні послуги. І нас вже пішла дірка по житлово-експлуатаційних підприємствах, по міськводоканалу. Тобто ситуація «ахова». Я, так би мовити, говорю загалом.
А те, що стосується того, що нас постійно «підстригти», то буквально вчора асоціація міст України, було правління в зумі… Як вам сказати? Мені важко говорити. Чому? Я навіть сміюся. Тому, що у нас таке відчуття… Знаєте, ми весь час перебуваємо у стані з’ясовування стосунків. Ось вони якісь генерують ідеї…
– Хто вони?
– Я маю на увазі, що парламент і уряд. Як мовиться, партія і уряд. А місцеве самоуправління весь час намагається з ними боротися. То вони хочуть повністю скасувати ПДФО. От просто його взяти і скасувати. Хоча, в принципі, всі місцеві бюджети формуються в основному з ПДФО. То вони хочуть взяти і, наприклад, вигадати якісь безумні пільги. При чому я ще розмовляв за часів міністра фінансів, пана Уманського. От він хорошу сказав фразу. Він каже: вони приходять до мене з законодавчими ініціативами і, з одного боку, пропонують усім за все заплатити, а з іншого боку, скасувати усі податки! Воно ж так не буває. Якщо воно в одному місці прибуває, то в іншому – відбуває. І навпаки. Це сполучені посудини. Це ніби якість законодавчої роботи.
Тому кожного божого дня місцеве самоврядування займається тим, що воно відбиває якісь атаки. Спочатку ми відбивали дострокові вибори у місцеві ради. Потім – зміну адміністративно-територіального устрою. Потім – зміни до Конституції. Потім – 5% бар’єр у Виборчий кодекс. Потім – дві третини у Виборчий кодекс. Щоразу нам придумують якісь «новації» і щоразу у парламент заходять якісь «занопроєкти», щось від нас відняти.
Зараз ми воюємо, щоб у нас не забирали ДАБІ. Тому що хочуть ліквідувати ДАБІ. В результати виявиться так, що по всій країні почнуть безконтрольно будівництва рости. Ви можете в Андрія Івановича Садового запитати. У нього в зоні, яка охороняється ЮНЕСКО, виріс будинок. Тільки він нічого не може зробити – у нього немає повноважень. А Київ це не цікавить. Тому ми перебуваємо у стані перманентної «войнушки».
– Мені здається, що діалог, хоч якийсь (це, напевне, пов’язано з епідемією коронавірусу), розпочався. Тому що коли Володимир Зеленський став президентом (мені так здається, ви можете сказати свою точку зору), більше зав’язав свою комунікацію з регіонами, на голів ОДА. З мерами якось не дуже щільно контактувати, частіше – ігнорував, або критикував. Коронавірус, мені здається, трошки змінив цей вектор.
– Якщо відверто, скажу так: діалог то є, то його немає. Якщо ми розглядатимемо ситуацію дискретно, то так, ви все правильно сказали. Тобто спочатку була концентрація діалогу на голів ОДА. Я не говоритиму про свого колегу, місцевого губернатора Бондаренка, з яким у мене прохолодно-відсторонені відносини. Але подивіться на якісь голів ОДА в інших територіальних громадах. Тільки вчора вся країна спостерігала, як губернатор Одеської області задбирав камеру у журналістів. І це ж зустрічається скрізь і часто-густо.
Давайте пригадаємо, коли взагалі виник цей діалог. Цей діалог виник дійсно на фоні коронавірусу, але коли мери міст-мільйонників вийшли в ефір «Свободи слова» у Шустера і зробили демарш, просто завимагали, щоб з ними почали розмовляти. Після того у нас були 2 чи 3 селекторні наради з президентом. Знову ж таки у присутності губернаторів, що насправді плутає формат. Тому що є губернатори, а є місцеве самоврядування. У нас було 2 чи 3 селекторні наради з прем’єр-міністром. І одна селекторна нарада з Андрієм Єрмаком. Після того всі селектори пропали.
На сьогодні Асоціація міст України попросила прем’єр-міністра розібратися з 49 пунктами проблем, пов’язаних або з усім місцевим самоврядуванням, або ж з кожною конкретною територіальною громадою. І от прем’єр-міністр довго і в муках розбирається. Говорять, що в 10 пунктах розібрався. Я його особисто просив тільки про одне, щоб нам дозволили вибухи в метрі. Тому що 9 місяців ми не можемо отримати цей дозвіл.
– До речі, щодо метра. Останній раз, коли ви були в ефірі «Свобода слова», ви якраз-таки звернулися до Міхеїла Саакашвілі у тому разі, якщо би його призначили на посаду, якось сприяти тому, щоб він допоміг вам з тим будівництвом. Мається на увазі, щоб ви отримали дозвіл на вибухи.
Зараз пан Саакашвілі зайняв посаду. Так, це не віцепрем’єр з реформ. Але він очолив раду реформ. Після цього якось був контакт? Чи, можливо, хтось інший з вами контактував і намагався сприяти у вирішенні цього питання?
– Зі мною зв’язалися помічники пана Саакашвілі і попросили скинути проблематику. Я підготував аналітичну довідку, взагалі «історію хвороби» всієї цієї ситуації і передав їм. Крім того, я пішов ще офіційним шляхом. Тобто незалежно від того, чи буде їм цікавою ця тема, чи не буде, переконаються вони в проблемі в результаті вивчення аналітичної довідки, чи не переконаються, я йому направив як керівнику відповідного органу як керівник територіальної громади офіційний лист поштою.
– І?
– Воно ще не дійшло. Це ж було станом на два дні тому. Тому, напевне, буде якесь реагування. Можливо, Міхеїлу Саакашвілі це буде нецікаво. Не знаю. Я пішов офіційним шляхом. Плюс, я ж говорю, неофіційно… Ну, офіційно-неофіційно, тобто зі мною зв’язалися його помічники і сказали: будь ласка, опишіть проблему. І я цю проблему описав і їм передав. Далі подивимося. Тепер м’яч на його боці.
– Чекаємо. Обов’язково поділитеся, коли буде рішення. Тепер переходимо до місцевих виборів, які на носі. Зараз ця тема активно піднімається в публічному просторі. Тому що навіть звернення Володимира Зеленського до мера Черкас – там теж було про політику, про те, що нібито мери своїм демаршем намагаються заробити собі політичні дивіденди. Не хочу це глибоко обговорювати, просто хочу у вас запитати: чи збираєтеся ви в мери знову?
– Я це підтверджую. І в принципі я ніколи не заперечував цього. Я хочу закінчити те, що розпочав. Я йду на вибори. І сподіваюся, що мої земляки нададуть мені мандат довіри на другу каденцію. Тому я дійсно йду. У мене є для цього шанси. І це показує не тільки моє внутрішнє світосприйняття, але зокрема й соціологія.
– Ви відноситеся до тих мерів, яких у «Слузі народу» називають міцними господарниками і досить складним конкурентами. Тобто там на Банковій зараз серйозно думають над тим, кого можна на противагу таким, як ви, як Кернес, як Кличко, як Садовий висунути і… або ж домовлятися. Ще один варіант. З вами вже хтось пробував домовитися?
– Ні. Це я чесно кажу. Ніхто зі мною не пробував домовлятися. На мене навіть ніхто не виходив. Якщо ми ведемо мову про регіональну політику (я повторю це втретє публічно), є такий персонаж в Офісі президента, пан Трофімов, який займається регіональною політикою. Щоб було зрозуміло, я не те, що йому не представлений, я його навіть в очі не бачив ніколи.
– Тобто ви з Сергієм Трофімовим (перший заступник керівника ОП – ред.) ніколи не зустрічалися?
– Не те, що не зустрічався, ніколи не спілкувався навіть телефоном.
– А він нещодавно дав інтерв’ю і відзначав якихось там успішних мерів, розмірковував про їхню подальшу кар’єру в політиці і так далі. Склалося враження, що він спілкується щільно з мерами і з головами ОДА.
– Можливо. Я не знаю. Тобто мені ж не обирати коло спілкування пана Трофімова. Але є формальний бік питання. При всій повазі до колег… Дійсно, у нас в Асоціація міст всі різні і всі рівні, тобто у нас немає такого, що ти – мер міста-мільйонника, а ти – мер маленької ОТГ, тому у нас різний статус. Ми всі спілкуємося, ми колеги, у нас є корпоративна етика, ми всі дуже дружимо і допомагаємо одне одному. Але скажу так, що все рівно в обласних центрах, тим більше в містах-мільйонниках є своя специфіка. Це складні міста, великі. Міста, скажемо так, на яких тримається держава. Тому подобається Філатов чи Кернес, чи Труханов – з ними має бути формат спілкування.
Тобто, знову ж таки, знаєте, як дитяча гра «а якщо кимось був би я». Так от, «якщо кимось був би я», то я, як мінімум, задзвонив і сказав: хлопці, ви приїдьте і розкажіть, які у вас проблеми, давайте чаю вип’ємо. Тут – допоможу, а тут – не допоможу, а тут – ви просите зайвого, тут просите… Хоча би розуміти. Я просто на себе екстраполюю. У мене дуже складне місто. Хоча це місто, яке стало на шляху у «Новоросії»…
– А Порошенко вас частіше збирав?
– Ну, так. Я не можу сказати, що я там сидів у нього в кабінеті, але, принаймні, кілька зустрічей у мене було у різних форматах: і тет-а-тет, і в присутності прем’єр-міністра, і в присутності інших відповідальних осіб, і керівника адміністрації президента. Тобто був діалог якийсь.
При чому я скажу так, що у мене з Петром Олексійовичем не найтепліші були і світлі стосунки. Ви ж пам’ятаєте історію 2015 року, арешти, обшуки, БТРи, вертольоти, чернігівські суди, Чаус, Демчина і інше. Скажемо так, Петро Олексійович мені і моїм близьким людям приніс немало горя. Але ми повинні відділяти ірраціонально-особисті моменти від роботи. Тобто робота у нас була. Хороша, погана, але був діалог.
І мені також у місті багато хто не подобаються, багато хто мене критикує, з багатьма у мене складні стосунки, але я намагаюся слухати і чути усіх. Тому що таким чином я отримую фідбек знизу. І я розумію, що відбувається у міському господарстві, на політичному полі, які є, припустимо, протистояння між міськими кланами. Тому що міста – це завжди клани. Ви ж пам’ятаєте ще Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Це ж історія не про любов, а історію боротьби міських кланів – Монтеккі і Капулетті. І для того, щоб працювати, і для того, щоб ця система якось рухалася, треба розуміти те, що відбувається, а не сидіти у себе в Офісі президента і думати, що все можна регулювати через ролики у фейсбуці і інстраграмі.
– Пане Філатов, хочу у вас ще запитати про перспективи партії мерів. Відомо, що один раз вас точно збирав Віталій Кличко у форматі онлайн-конференції. Чи мали продовження такі зустрічі? І як ви взагалі ставитеся до цієї партії мерів? І чи готові ви брати в ній участь, розвивати її?
– Давайте так відверто, відомо від кого? Ця інформація з’явилася у дуже поважному виданні, яке я дуже люблю, «Дзеркало тижня». З іншого боку, це було представлено дещо сенсаційно.
Тобто Віталій Кличко нас збирає у форматі онлайн-конференції постійно. І ми тільки вчора… Я ж говорю, що у нас була Асоціація міст України. І ця тема також обговорювалася. Не партії мерів, а про те, що місцеве самоврядування повинне політично об’єднувати зусилля для того, щоб відбити порушення своїх прав, порушення прав територіальних громад.
Якщо ви хочете почути мою думку, то партія мерів в чистому вигляді – вона не працює. Неможливо, я в цьому погоджуюся з Андрієм Садовим, створити партію за професійною ознакою – мерів, булочників, слюсарів- фрезерувальників чи ще когось. Розумієте?
– Ідеологія має бути?
– Звісно. Взагалі у будь-якої партії, якщо вона хоче жити і бути присутньою в політичному просторі, має бути ідеологія. Тому говорити про партію мерів, як зібрання якихось господарників – ні. А якщо говорити про партію місцевого самоврядування, партію розвитку територіальних громад, скажемо так, партію Магдебурзького права – чому б ні?
– Тобто перспектива є? Може бути така партія заявлена на виборах?
– Дивіться, ідея витає у повітрі. Ви ж знаєте прекрасно про те, що класик сказав, що ідея, час якої прийшов, вже починає жити своїм життям. Тому вона витає у повітрі. Я не буду заперечувати, що всі розмовляють зі всіма. Але у мерів дуже багато розбіжностей, багато розбіжностей не тільки, скажемо так, політичних. Тому що ті перебувають у «Свободі», ті у «Батьківщині», ті ще десь, ті орієнтуються на партію влади. Але є розбіжності у тому числі по конфігурації, є розбіжності ідеологічні, світоглядні.
Але, з іншого боку, я вам скажу так: всі колеги різні, всі складні, але нам з ними реально немає чого ділити. От ми всі з ними перебуваємо в діалозі. От немає конфліктних ситуацій. У нас більше спільного, ніж різного. І однозначно (звісно, якщо ви хочете мою думку почути) з врахуванням особливо того, що на політичному ландшафті держави утворилося певна порожня ніша, і люди просто не розуміють, за кого їм голосувати, тому що в тих розчарувалися, за тих не хочуть, то, напевне, така партія, не проєкт має право на існування.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
