Людмилі Белінській з Одеси повідомили, що її чоловік Руслан, який був військовим, загинув. Однак вже за 10 днів їй повідомили, що він живий, але в полоні. Тоді жінка наважилась на неймовірний вчинок.
Про це пише 24 канал
Жінці подзвонили зі звісткою, що чоловік загинув під Херсоном. Обіцяли привезти тіло за кілька днів. Людмила не повірила й перепитала, чи це він, на що їй відповіли – є 3 свідки.
Готувались до похорону
Згодом Людмилі повідомили, що під щільним вогнем не можуть забрати тіло Руслана. Однак спробують це зробити, тому родина має готуватися до похорону.
Однак насправді Руслан був живий. Весь цей час він лежав в окопі в селі Олександрівка на Херсонщині. Його туди відтягнули, аби не переїхала техніка. Там чоловік пролежав 3 дні, після цього мешканці Олександрівки пішли окопами, аби подивитися, чи не має там поранених українських військових.
Вони почули, що я хриплю і мене дістали. Мене поїли яйцями і молоком,– пригадав чоловік.
Чоловіка взяли в полон
Руслана ховали у хліві. Оскільки він мав поранення в голову, двоє чоловіків вирішили доправити його до лікарні. По дорозі їх перехопили росіяни. Вони привезли Руслана у СІЗО, а згодом до лікарні Херсона. Йому пропонували перейти на бік ворога, але воїн вибрав полон.
Нейрохірурги провели операцію Руслану. Йому видалили частину черепа та почистили рану. Мозок був ушкоджений, що вплинуло на моторику, тому чоловік не міг ходити. Окупанти розуміли, що втекти він не зможе.
Руслан подзвонив дружині
У лікарні Руслану вдалось пригадати номер дружини. За 10 днів після звістки про загибель, їй подзвонили лікарі з Херсона і повідомили, що Руслан живий.
Відтоді жінка мала змогу говорити з лікарем, але ситуація у Херсоні загострювалася. Ставало складно з медикаментами.
У вересні Людмила наважилась їхати в окупований Херсон. Їй вдалось знайти перевізника, який погодиться через десятки блокпостів перевести важкопораненого українського військового. Вона попередила Руслана, який чекав кілька днів.
Немає і немає, я не знаю, що думати і тут відкриваються двері. В мене сльози на очах, я плакав, я не можу говорити, – згадує чоловік.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
