Панцерники окупантів нищать усе на своєму шляху – стріляють по оборонцях і по селах, де ще мешкають цивільні.
Старенькі, які бачили Другу світову, вже навіть не порівнюють цих воєн. Кажуть, що роблять рашисти – навіть нацисти не робили, – пише ТСН.
«Я бачила війну, але такого не бачила. Нікуди не їду і нічого не боюся, сяду під річкою і сиджу, нікуди не лізу», – каже 90-річна пані Софія.
Вона живе у селі просто на лінії фронту, у напівзруйнованому помешканні серед розбитих сусідських будинків і пустих вулиць. Не їде через сина з інвалідністю. Думала, що бачила все, переживши Другу світову, але, каже, помилилась.
«Німець прийшов, своє діло зробив і пішов, а це не знаю, що робиться», – каже жінка.
Окупанти, як оскаженілі, стирають з землі усі миколаївські села, куди дістає їхня артилерія, літаки або танки. «Тут, де ми приїздили, працюють танки дуже часто, виїздять часто парами, один відстрілюється, а другий прикриває, і валять все, і машини, і будинки. Дрони вони використовують постійно, і іноді і наші дрони, але ми маємо такого типу пушки, якими ми працюємо і забираємо ці дрони», – розказують військові.
Тож кожен удар наших Богів війни та танкістів мусить бути влучним. І щовечора щось горить у полях, як не склад боєприпасів окупантів, то техніка. Кожна підбита машина окупантів додає сил і впевненості нашим бійцям.
«В тебе є своя мотивація, ти знаєш, за що ти тут, за що воюєш, за що стоїш. Ми живемо у вільній країні, будемо стояти до кінця», – кажуть воїни.
Часто 20-річні хлопці воюють на техніці, вдвічі старшій за них. Проте на машину не нарікають, якщо справна – не підводить. Посадка за посадкою наші хлопці рухаються вперед. Панцерники й артилерія прикривають піхоту, даючи їй можливість вгризатися у свою землю. Війна у полях – це війна машин і великих калібрів.