Трагедія сталась наприкінці липня цього року, однак розголосу набула лише восени. Батьки хлопця переконані, що їхнього покійного сина польські посадовці оголосили «наркоманом» та «алкоголіком», аби зняти з себе провину.
— За два тижні після загибелі Дмитра врешті привезли додому з Польщі у труні одягненим у чужий одяг, — розповів батько загиблого Сергій Никифоренко. — На обличчі та руках тонни гриму. Але нам — батькам, рідним і близьким — чомусь навіть не дозволили востаннє обійняти та поцілувати сина у труні під час прощання. Мовляв, триває слідство, тіла досі не можна торкатись. Процедура доставки тіла додому коштувала близько чотирьох тисяч євро. Ми щиро вдячні колективу немирівського ліцею № 2, де вчився син, його однокласникам, друзям, колегам, землякам з усієї Немирівщини та Вінниччини, які тоді підставили нам плече. Бо для нас це була нереальна сума. Діма відкладав кошти на весілля, а вийшло, що на похорон. Головним для нас було зняти з сина тавро наркомана та пияка. Однак невдовзі справа офіційно набрала зовсім несподіваний поворот, передає видання Факти.
«У листопаді у сина мало бути весілля…»
— Ми живемо у Немирові. Діма наш молодший син, — продовжує Сергій Никифоренко. — Він з дитинства займався спортом — стріт воркаутом (це силова гімнастика та атлетика на перекладині й брусах), був одним з найактивніших атлетів. У них склалася ціла спортивна команда друзів та однокласників. Хлопці навіть виступали у Києві на «Х-факторі». Ними пишався весь Немирів.
Син не мав поганих звичок. Після школи закінчив будівельний технікум за спеціальністю «обслуговування газового господарства», потім — університет. Відслужив півтора роки у Національній гвардії України в Харкові. Якби він був наркоманом чи алкоголіком, як згодом його оббрехали деякі польські журналісти, то хіба зміг би успішно вивчитись та зразково відслужити у підрозділі, де існують дуже великі вимоги.
Після армії та навчання Діма спершу працював у Вінниці касиром у супермаркеті. Але йому не подобалась така робота. Багато його друзів та однокласників поїхали до Польщі. Наш старший син теж там працює. Важко працювали, але добре заробляли. Близько трьох років тому Діма теж поїхав на заробітки. На роботу за кордон влаштувався офіційно.
Спершу працював на будівництві неподалік Вроцлава у бригаді, яка готувала арматуру та фундамент будинків. Робота дуже важка, але син радів, коли розмовляв з нами, що поєднує працю та спорт. Він добре заробляв. Спочатку бригада будівельників винаймала трикімнатну квартиру на шістьох чоловіків. А згодом син за власні кошти винайняв однокімнатну квартиру.
Він ніколи не порушував трудової дисципліни, техніку безпеки. Бо з нерадивими робітниками, пияками там дуже коротка розмова — відразу «до побачення».
Пізніше Діма працював вже в самому Вроцлаві, добре вивчив польську мову. У новому колективі йому теж подобалось. Син зустрічався з дівчиною із Полтавської області, яка теж працювала там. Згодом вони стали жити разом. У листопаді мало бути весілля. Діма клопотав про отримання карти побиту — документу, що підтверджує особу та офіційний статус (тимчасовий або постійний) у Польщі. Восени цього року він мав його отримати.
На жаль, ми з дружиною не встигли з’їздити в гості до сина. Я планував поїхати влітку, але Діма порадив цього не робити через суворі правила карантину та самоізоляції для новоприбулих. «Всю відпустку просидиш у чотирьох стінах у мене, — казав. — Краще я першим приїду додому, а потім ти вже до нас…» Так і сталося. Син приїхав першим. У труні…
Напередодні трагедії наречена Дмитра сама поїхала до України у відпустку. А син ще працював. Прагнув заробити побільше напередодні весілля. Вони з його коханою не мали жодних лиховісних передчуттів.
А мене напередодні трагедії за сотні кілометрів від Вроцлава гнітив якийсь розпач і душевний біль. З незрозумілих міркувань я змінив заставку на телефоні з фотографії мого онука на знімок Діми. Тільки син був на цій світлині дуже зажурений та сумний. Дивно, але я раніше ніколи не звертав увагу на цю фотографію. Тривога посилилась увечері, а вночі страшенно боліла голова. Як виявилось згодом, саме тоді син відчайдушно боровся за життя. Вже наступного дня в обід ми від нашого старшого сина дізнались страшну звістку про мученицьку смерть Дмитра.
— Наречена сина розповідала, що ввечері, як завжди, зателефонувала йому спитати, як пройшов день. Це було близько 21-ї години. Дмитро бадьорим голосом відповів, що чекає на автобус і скоро буде вдома. Але за деякий час дівчина зателефонувала знову, — згадує батько хлопця. — Діма знову відповів, що все нормально, їде додому. Але його голос здавався вже якимось дивним. У слухавці було добре чути розмови польською ще декількох чоловіків. Як ми дізнались згодом, саме тоді Дмитра вже затримали місцеві поліцейські. І саме у той момент, коли дівчина телефонувала синові вдруге, вони вже вимкнули свої бодікамери.
Далі наречена, зрозумівши, що щось сталося, телефонувала синові раз за разом. Спершу гудки ще йшли, а далі телефон був поза зоною. Вона підняла на ноги друзів Дмитра та його колег. Виявилось, що Діма додому на орендовану квартиру так і не приїхав. Його шукали друзі та українці Вроцлава. А потім стало відомо, що Дмитра затримала поліція і він загинув у місцевому медвитверезнику. Правди про трагічну загибель сина ми не знали майже місяць.
«Друзів та колег Дмитра п’ять діб не допускали до моргу»
Перші подробиці на початку вересня оприлюднила місцева Gazeta Wyborcza. Буцімто, Дмитро Никифоренко «повертався автобусом додому після розпивання спиртних напоїв з колегами по роботі. За однією з версій, він заснув в автобусі, за іншою — дивно поводився, бився головою об вікно. Тож водій викликав швидку допомогу, а та поліцейський патруль. У крові українця виявили 1,5 проміле алкоголю. Поліція стверджувала, що чоловік агресивно поводився щодо офіцера поліції і тому правоохоронці застосували до нього газ і наручники…» Але батьки, рідні та друзі Дмитра відразу категорично не погодились з цією версією.
— Сподіваюсь, я пояснив, що син не міг бути ані алкоголіком, ані наркоманом, — зазначає Сергій Никифоренко. — Незрозумілі спершу нам речі коїлись і після смерті Діми. Бо його друзів та колег не допускали до моргу, мовляв, тіло ще на експертизі. Лише на п’ятий день після письмового дозволу прокурора врешті допустили. І ми тут щиро вдячні нареченій Дмитра, яка фактично штурмувала всі владні кабінети і таки домоглась свого.
Побачивши мертвого Дмитра, друзі звернули увагу на декілька деталей. Обличчя було загримоване. Наче декілька діб гримували, аби щось приховати. Але на шиї залишились чорно-сині сліди. Наче хтось став Дмитрові на шию. Були незрозумілі гематоми, сліди від ран, де кров запеклась, на ліктях та ногах. Медичний експерт пояснив, відводячи очі, що Дмитро, помираючи, невдало впав та забився. До того ж сина одягнули у зовсім іншу футболку та шорти, аніж коли він ще живим їхав з роботи. Новий одяг на його тілі був чистим та випрасуваним. Чому?
Невдовзі та ж Gazeta Wyborcza отримала відео з камер спостереження з витверезника у Вроцлаві. На кадрах видно, як Дмитро зайшов до кімнати о 22:27 з характерною плямою від застосування сльозогінного газу. Коли розстебнули наручники, чоловік намагався встати. У цей момент на нього накинулись шестеро правоохоронців і співробітників витверезника. За попередніми даними польських кореспондентів, упродовж години хлопця лупцювали поліцейськими кийками, кулаками і ногами, ставали на шию ногами спершу на підлозі, а пізніше — на ліжку, куди його перенесли. Коли він перестав подавати ознаки життя, поліцейські та лікарка намагалися його реанімувати. Згодом до витверезника прибула карета медичної допомоги. Відтак процедура реанімації безрезультатно тривала ще близько години.
Газета звертає увагу, що в матеріалах справи немає даних з нагрудних камер поліцейських, які були вимкнені після затримання, хоча до цього вони записували весь день. Дані відеомоніторингу з’явилися вже після перевезення українця до витверезника. За повідомленням польської преси, офіційно причина смерті Дмитра Никифоренка досі не встановлена. Але попередні висновки експертів вказують на те, що ймовірною причиною смерті стало насильницьке задушення.
За даними видання «Радіо Свобода», депутати польського Сейму теж вимагають неупередженого розслідування. Першого вересня від виконання обов’язків були усунені четверо поліцейських Вроцлава, які затримали українця. Двох з них вже звільнили з поліції. Їхній стаж роботи становив від двох до 19 років. Службове розслідування за вказівкою мера Вроцлава триває й щодо двох працівників міського витверезника. Служба внутрішньої безпеки польської поліції теж веде власне розслідування. Прокурор Вроцлава для забезпечення неупередженого слідства передав справу на розгляд Окружної прокуратури міста Свідниці. Порушено кримінальне провадження за статтею 155 (ненавмисне вбивство) Кримінального кодексу Польщі.
Уповноважений з прав людини Польщі взяв справу загибелі українця під особистий контроль і просить прокуратуру надати інформацію про розслідування та попередні висновки, записи з камер Вроцлавського центру для осіб у нетверезому стані. Дії офіцерів та інших осіб можна розглядати за ознаками «катування», вважає польський омбудсмен. А українське посольство скерувало Міністерству закордонних справ Польщі ноту через загибель українця у Вроцлаві.
— Генеральне консульство України в Кракові взаємодіє з польськими правоохоронцями в контексті розслідування обставин смерті Дмитра Никифоренка та підтримує зв’язок з його рідними, — повідомив «Українській правді» прес-секретар МЗС України Олег Ніколенко. — У Вроцлаві зараз перебуває український консул для ознайомлення з ходом розслідування. Очікуємо також від окружної прокуратури Свідниці, яка здійснює процесуальне керівництво справою, результатів судово-медичних експертиз.
Українці, які мешкають та працюють у Вроцлаві та інших містах Польщі, провели декілька акцій протесту, вимагаючи справедливого розслідування загибелі Дмитра Никофоренка, покарання винних та проти тортур і катувань у поліції. До речі, це вже не перша загибель нашого співвітчизника від рук польських поліцейських. Гучна справа надалі набирає обертів. Коли рідні Дмитра опублікували некролог у «Фейсбуці», багато поляків відгукнулися на їхню біду. «Я щиро співчуваю родині, Діма був моїм другом, — написав коментар Радек Вілк. — Він допомагав мені відбудувати будинок. Діма був добрим і корисним. Якщо я можу чимось допомогти, ось мій контакт».
«Нещодавно він нам наснився. Дивився відсторонено у далечінь…»
— До честі польських кореспондентів, вони написали правду про трагедію, — говорить Сергій Никифоренко. — Нині усі факти про недопуск до моргу, сліди на тілі, заборону торкатись і ще багато чого стали явними. На жаль, польські журналісти та правоохоронці знають набагато більше за нас. Ми отримуємо інформацію на 99 відсотків з польських повідомлень. Вінницькі слідчі спілкувались з нами, друзями сина, ретельно вивчали всі документи Дмитра, медичні довідки. Згодом за участю слідчих та судмедекспертів була проведена ексгумація тіла з могили. Відібрали зразки. Які саме і для чого саме, нам не казали. Як пояснив правоохоронець, який був присутній під час ексгумації, результати досліджень зразків очікуються десь за місяць.
— Дійсно, за фактом смерті молодого чоловіка слідчим управлінням ГУНП у Вінницькій області відкрито кримінальне провадження за статтею про навмисне вбивство, — повідомила «ФАКТАМ» заступник начальника відділу комунікації поліції Вінницької області Ірина Добровольська. — Нині слідством призначено ряд експертиз.
— Наш старший син у Польщі теж намагається контролювати резонансну справу, — каже Сергій Никифоренко. — У Польщі є адвокат, якого нам виділила польська сторона. Хочеться вірити, що винні в смерті Дмитра отримають належне покарання, зокрема й через розголос справи. Але є багато «але». Якби це могло повернути нам сина…
Дмитро нещодавно наснився нам. Сидів на касі супермаркету зажурений за прозорим склом. Ми гукали, махали руками. Але він нас не бачив, дивився відсторонено у далечінь. Мабуть, в останні хвилини життя син гукав нас на допомогу з останніх сил. А ми не могли нічого вдіяти. На жаль. Пробач нас, синку.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини