Згідно з тактикою та усіма математичними розрахунками, здійснити політ на «Азовсталь» було не те, що складно, а майже неможливо.
Про це розповів один з українських пілотів, який доставляв вантажі та евакуював поранених з «Азовсталі», в інтервʼю службі звʼязків з громадськістю Сухопутних військ ЗСУ, передає Бабель.
За його словами, основна складність операції полягала у тому, що необхідно було доставити вантаж у глибину противника на територію більш як 100 кілометрів. Уся ця відстань супроводжувалася дуже щільною протиповітряною обороною росіян.
Попри це, практика показала, що таке надскладне завдання можливо виконати. Хоча тільки у зоні посадки було три різних зенітно-ракетних комплекси ворога.
«Взагалі ми намагаємося обійти зону ураження ППО, щоб просто не входити в неї. Але є завдання, де просто неможливо це зробити, як наприклад, це було з доставкою вантажу та евакуацією поранених з Маріуполя. І головне для нас — знати усі природні та штучні перешкоди. Щоб вони нам допомагали, а не, навпаки, заважали», — сказав пілот.
Це була секретна операція, нею керувало Головне управління розвідки, тому часу на розуміння та з’ясування усіх нюансів для екіпажу гелікоптера було небагато. Але водночас ГУР давав пілотам багато розвідданних.
За словами льотчика, коли військовим було поставлено завдання, усі розуміли, який це ризик. Ймовірність 90%, що вони не повернуться.
«Але командувач сказав так: у скільки життів інших людей ви оцінюєте своє життя, екіпажу? От скільки людей повинні загинути, щоб ви зрозуміли, що ваше життя цього коштує? І ми всі розуміли, що там коїться. Що у людей не було там навіть ліків, щоб якусь елементарну допомогу надати. Що не було боєприпасів, і це було вкрай необхідно зробити. Саме тому всі йшли на цей ризик. Розуміючи, задля чого і задля кого вони це роблять», — зазначив пілот.
У день польоту виконанню завдання заважала навіть погода.
«Скажу, що в цей день, коли ми виходили, погода була не гарна, і вона не сприяла виконанню завдання. Але попри це все ми виконували. І було 10 причин, чому ми могли це не виконувати», — розповів пілот.
Він також зізнався, що найбільше хвилювання було на шляху до гелікоптера перед вильотом.
«І у той момент, коли ми уже опинилися у Маріуполі, і йшла висадка людей і згрузили вантаж, це було вже відчуття ейфорії. Нам здавалося, що якщо ми прийшли сюди, і ми зараз знаходимося у зоні ураження трьох зенітно-ракетних комплексів, і ми стоїмо тут і вивантажуємося, то ми все. Ми — як королі світу. Ми уже перемогли і все. Все буде добре. Але, на жаль, це був не кінець», — розповів льотчик.
На зворотному шляху, через три хвилини після зльоту у його гелікоптер влучила ракета ПЗРК, один двигун відмовив. Інший вертоліт, який ішов позаду, впав. Весь екіпаж загинув.
«І от після цього як уже влучила ракета, це був викид адреналіну, і ми тільки робили те, що мали робити. У нас був варіант підсісти на іншому майданчику, щоб не летіти, бо ми знали, що у нас один двигун. Але на борту знаходилися 20 поранених, і я знав, якщо ми сядемо десь у полі, як їх забирати, як евакуювати? Що потрібен буде інший вертоліт. А це вже незапланована операція, і це було неможливо. Тому залишалося лише робити те, що ми мали робити, і долетіти до місця посадки», — зазначив пілот.