…Купили цегляний розваленого колгоспу корівник, привели в нормальний стан і почали робити рушникосушки з нержавійки.Робота важка, клопітка, але це село без роботи, а отримував полірувальник від 3000 до 7000.
Про це пише Nina Boich у Facebook.
“У 2008 ми відкрили сімейний бізнес.В селі.Купили цегляний розваленого колгоспу корівник, привели в нормальний стан і почали робити рушникосушки з нержавійки.Робота важка, клопітка, але це село без роботи, а отримував полірувальник від 3000 до 7000.
Залежно від розміру замовлення, який визначав він сам.
Батьки протестанти, тому вони максимально забезпечували зручності полірувальників, переживали за них, єдина вимога була – на роботі не бухати. Поліровок в області тоді було багато, і ми намагалися створити чесні умови.
Отож. За 10 років через нас пройшло все чоловіче населення села.Спочатку вони завжди раді умовам, але через тиждень поголовно в запоях.Заробляти хочуть одиниці. Решті потрібен аванс, будь ласка, дуже треба, дружина, діти, теща при смерті.Дай.Потім не знайдеш його.
Будь-яку твою милість вони брали за слабкість.Крали матеріал, продаючи його на інші полірування практично всі. Зірвати все замовлення, за день до здачі, коли завтра вже чекає в Києві покупець, пішовши в запій, це була абсолютна, стандартна норма.
Кинути роботу без попередження бо в Києві запропонували більше на будівництві, через два тижні приїхати в соплях, бо “там підораси кинули”, слізно проситись назад, а через два тижні поцупити болгарку-норма.
Підбити всіх робочих піти на інше полірування, тому що там можна шаритись і бо там не вимагають якості, як у нас – легко.Вернутись назад через тиждень як ні в чому не бувало і не спитавшись чи можна знову взятись за роботу, типу а шо таке, теж було. І до того ж запропонувати купити вкрадені там кола.
Загалом за 10 років просіяли всіх.Возили вже з сусідніх сіл машиною.Потім батько захворів і ми закрились.А ще пам’ятаю, було два знайомих, у кожного по 2 дітей, які постійно нили, що нема де заробити.
І тут сусідка мені говорить, що потрібно в хаті трохи пошуршати, потрібно два пацанчики різноробочих.
Платить стільки-то (не пам’ятаю) .Звоніть цим двом, кажу, ви ж все одно шаритесь.
Ось на два тижні хоч щось. Вони з радістю згоджуються.Йдуть на перший день.Ввечері їх зустрічаю, кажу, ви куди?
А ми до Ані йдемо. Коротше кажучи, ми дізналися, що за таку роботу треба більше платити, ми тут попиталися, ціни в Києві подивилися, йдемо качати або підем.Послав їх нахер коротше.
Тому коли чую – це “прості люди, немає роботи в селі, змушені їхати на заробітки” – хочеться на звук кинути цеглину.
А в Польщі працюють, тому що там їм пернути без дозволу не дають.Тому і зарабляють.А вдома контролю немає і все. Запій.А винна влада.
Bitch__Божій.
Bitch__Божий.В 2008 мы открыли семейный бизнес.В селе.Купили кирпичный разваленного колхоза коровник,привели в…
Gepostet von Nina Boich am Sonntag, 13. Januar 2019
Анастасія Сорока для Amazing Ukraine
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
