Cтарший науковий співробітник Інституту фізики НАН України Антон Сененко розповів, як почав розмовляти українською мовою.
Про це він написав у Facebook, – повідомляє Неймовірна Україна.
У дитинстві в Синенка, за його словами, була лише російськомовна література та оточення.
Однак зараз чоловік із задоволенням читає та спілкується українською.
Вчений переконаний – українізація має бути лагідною, але не тяглою і слабкою.
“Який же великий шлях я здолав
Ми з дружиною почали купувати Марку книги.
Багато книг.
Короткі історії чи віршики з великими яскравими малюнками.
Кольори, свійські тварини, овочі, пригоди котиків і собачок, три поросяти, гидке каченя, пори року, ввічливі слова тощо тощо тощо.
До речі, розмаїття дитячої літератури українською шикарнючої якості вражає.
Поки мені особливо подобаються книжки з віршами Ірини Сонечко – прикольний дизайн, текст легко запам‘ятовується, малюнки життєрадісні і зрозумілі.
Завдяки ним Марк навчився показувати, наприклад, краба, акулу, зебру, корову і т.і.
Але я відхиляюсь.
Вирішив я на найближче майбутнє перебрати свої дитячі книжки, аби щось підібрати малому.
Я ж точно пам‘ятав, що книжки в мене були огогогого!!!!
Українською знайшов виключно збірку Українські народні казки 1992 року випуску.
Все.
Більше нічого.
Бо 99,9% моїх дитячих книжок – чудових, цікавих, ілюстрованих, мільйон тисяч разів перечитаних – російською.
Пригоди капітана Врунгеля, книга про роботів, казки Пушкіна, лампа Алладіна, казки народів Сходу (до речі, мої улюблені), казки братів Грімм, король Дроздобород і ще десятки та сотні цупких палітурок, на яких я сформувався.
Гортав їх і натурально тетерів, усвідомлюючи, наскільки русифікованим (і цікавим, тут нічого не скажеш, бо видавці старалися) було моє інформаційне оточення.
Думаю, що в ті часи україномовних книг особливо і взяти було ніде.
Російськомовний клас, 100% спілкування на вулиці російською,
російськомовне телебачення.
І от, лише на четвертому десятку дошкрябався до того, що таки вільно і свідомо спілкуюся мовою.
І в кайф.
І книжки українською читаю в кайф (я памятаю, що обіцяв розповісти про шикарнючу наукпоп книгу про мандрівку у космос, майте терпіння, ще не дочитав).
Цей пост не для срачогенерації.
Це – рефлексія.
Про те, який величезний шлях я здолав.
І це я усвідомив лишень зараз, озирнувшись назад.
Наче піднімався драбиною, перебираючи щаблі, не дивлячись донизу, аж ось… подививсь.
Як же високо я заліз.
І, озираючись на себе, вкотре переконуюся, що українізація має бути лагідною, бо люди (тодішні діти) 80-х-90-х не винні в тому, що читали російською.
Проте.
Лагідність не означає, що українізація не має бути тяглою.
Лагідність – не має бути слабкістю.
Вибачайте, якщо комусь наступив на якісь мозолі, просто хочу власним прикладом підтриматитих, хто почав спілкування українською (приємно бачити, що багато моїх друзів у фб нині пишуть мовою).
Таки маленькими кроками долається величезний шлях.
Спілкуйтесь українською.
Пишіть.
Шлях до хорошої мови пролягає через мову з помилками, неоковирну та кострубату.
А в мене тепер інший головний біль – накупувати класних дитячих книжок українською.
Аби українські книговидавці були здорові.
Майте гарну ніч.”
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
