На 78-й сесії Генасамблеї ООН, що відкрилася в Нью-Йорку у вівторок, 19 вересня, Володимир Зеленський переконував світ, що Росія не має права на ядерну зброю, застосування якої всі так бояться, обмежуючи передавання Україні певних видів озброєнь.
Загалом перший день 78-ї сесії Генасамблеї ООН став таким самим розчаруванням, якщо не сказати провалом, передовсім для західного світу, як і саміт G20 в Індії. Президент США Джо Байден у своєму спічі наголосив, що будь-які поступки Росії в її війні проти України всупереч міжнародному праву є неприйнятними й такими, що підірвали б міжнародний порядок, – пише ТСН.
“Якщо ми дозволимо розділити Україну, чи буде незалежність будь-якої нації в безпеці?” – додав Джо Байден.
Того ж дня на черговому “Рамштайні” міністр оборони США Ллойд Остін ухилився від відповіді, коли Україна отримає далекобійні ракети ATACMS. На його думку, Києву зараз потрібніші артилерійські системи та системи ППО. Не обговорювалося на “Рамштайні” й надання Україні далекобійних ракет TAURUS. У німецькому Міноборони уточнили, що зараз Берлін більше зосереджений на посиленні української ППО, підготувавши додатковий пакет військової допомоги на 400 млн євро.
Тоді не зовсім зрозуміло, як зберегти міжнародний порядок, про який говорив Байден, якщо Захід не надає Україні потужнішу зброю і продовжує терміни навчання українських пілотів на F-16?
Поки в Україні ширяться новини й заяви про війну ще на 6-7 чи 9 років, голова Обʼєднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі каже, що вибити всі російські 200-300 тисяч військ зі своєї території буде важко. Так, уже невдовзі перші американські танки Abrams будуть в Україні. Також Данія разом з іншими країнами закупить і передасть нам ще 45 Leopard 1 і T-72. Проте без далекобійних можливостей та авіації швидкого бліцкригу, якого очікує Захід, досягти дуже важко. І саме в цей момент на Заході знову можуть згадати про необхідність переговорів із Росією. Власне, про це вже почали говорити, зокрема й публічно, на Генасамблеї ООН.
Позиція України щодо переговорів із Росією вже давно відома й озвучена сотні разів на різних поважних майданчиках. А от що вкладає в це Захід – досі незрозуміло. Як і те, що саме Захід розуміє під підтримкою України “так довго, як це буде потрібно”. Тому в цьому тексті ТСН.ua покаже читачам цю різницю підходів Києва й наших союзників, яка на другому році повномасштабної війни, на жаль, все ще існує.
Страхи Заходу: чому союзники не хочуть продемонструвати силу
Поки президент Польщі Анджей Дуда, виступаючи на 78-й сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку, називав війну Росії проти Україні злом і закликав створити спеціальний міжнародний трибунал щодо воєнних злочинів Росії, лідер Туреччини Реджеп Таїп Ердоган із цієї самої трибуни запевняв, що в цій війні не буде ні переможців, ні переможених. Президент Бразилії Лула да Сілва, який радше на боці Москви в цій війні, вкотре наголосив на необхідності переговорів між Україною та Росією. А президент Колумбії Густаво Петро запитував: “Яка різниця між війною в Україні та війною в Палестині?”.
Це лише дуже коротка замальовка величезних розбіжностей, які панують у світі щодо війни Росії проти України. Китайський лідер Сі Цзіньпін проігнорував Генасамблею ООН, як і нещодавній саміт G20 в Індії. Президент Байден у своєму спічі наголошував на реформі ООН, яка має на меті розширення “клубу” постійних членів Радбезу. Зараз до нього входять США, Китай, Росія, Велика Британія та Франція. Вашингтон наполягатиме на долученні Індії, Бразилії, Німеччини, Японії та ПАР. Це і вся реформа. Про обмеження правил застосування постійними членами Радбезу права вето, як це пропонував на торішній 77-й сесії Генасамблеї президент Франції Еммануель Макрон, взагалі не йдеться.
Західний світ, передусім США, не мають на це політичної волі, як і на переконання “нейтральних” країн зайняти чіткішу позицію щодо війни Росії проти України, діяти рішучіше щодо Китаю, обрізати схеми подвійного експорту, які допомагають російському ОПК обходити санкції тощо. Натомість на другому році повномасштабної війни, після виданого Міжнародним кримінальним судом ордеру на арешт Путіна, на 78-й Генасамблеї ООН ми чуємо заклики до переговорів із Росією, а в західній пресі все частіше з’являються статті з промовистими заголовками “Час домовлятися з Путіним?”.
На думку старшого наукового співробітника Європейської ради зовнішніх відносин Густава Гресселя, незважаючи на публічні заяви, якісь серйозні підготовчі розмови про переговори наразі неможливі. Та й немає сенсу –навіть якщо хтось спробує це зробити, нічого не вдасться.
“Росіяни все ще дотримуються своєї максималістської лінії, вимагаючи від України визнати анексії (як каже Москва, “територіальні реалії”, – чотирьох українських областей, які Путін незаконно записав до російської конституції – ред.) ще до початку переговорів. Лавров (який представляє Росію на 78-й Генасамблеї ООН – ред.) чи будь-хто інший у російському МЗС, хто входить до основної команди, нездатні зігнути лінію Путіна на жоден міліметр. Тому про такі пропозиції щодо переговорів немає сенсу говорити”, – переконує ТСН.ua Густав Грессель.
З високої трибуни ООН Володимир Зеленський закликав світ долучитися до підготовки саміту Формули миру (формули закінчення війни з 10 пунктів – ред.). Ще раз про неї в деталях український президент розповість на спецзасіданні Радбезу ООН у середу, 20 вересня. Вже в четвер, 21 вересня, Зеленський зустрічатиметься з Байденом у Білому домі та конгресменами, коли ті саме розглядають надання Україні $24 млрд.
Тобто як бачимо, візит української делегації на чолі з Володимиром Зеленським до США дуже знаковий. Координатор Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що президент Байден хоче особисто почути від Зеленського оцінку ситуації на полі бою. На думку Заходу, контрнаступ Сил оборони України ще далекий від кінцевого успіху, – перерізання російського сухопутного коридору від окупованого Донбасу до Криму. На думку голови Обʼєднаного комітету начальників штабів США генерала Марка Міллі, ЗСУ ще мають 30-45 днів для прориву до початку осінніх злив, коли ґрунт розмиє і просуватися буде складно. В міру наближення президентських виборів у США й загострення політичної боротьби між демократами та республіканцями у Вашингтоні не приховують, що наступного року “вибивати” гроші на допомогу Україні у Конгресу буде складніше.
Проте Адміністрація Байдена сама загнала себе в цей глухий кут. Президент США та команда демократів могли вчасно і в повному обсязі надати Києву необхідну кількість зброї, щоб використати історію успіху України на своїх виборах, вибивши таким чином із рук республіканців можливі порівняння з провальним виходом США з Афганістану. А це неодмінно станеться. Бо праве крило республіканців уже кричить, що Україні виділили $100 млрд. Цю новину розповсюдив прореспубліканський канал Fox News. Хоча офіційних підтверджень Білого дому про точну цифру допомоги немає. Та й до цього ЗМІ писали про щонайбільше $60 млрд від США. І не обовʼязково всі ці гроші Україна отримує напряму. Та й порівнювати з $849 млрд, які отримав Афганістан, просто смішно. Проте маніпуляції з допомогою Києву з боку республіканців уже почалися, враховуючи корупційні скандали в Україні.
А без відданості США підтримувати Україну дійсно стільки, скільки це буде потрібно, європейська солідарність теж може похитнутися. До того ж, на тлі всіх цих проблем може повторитися історія кінця минулого року, коли Марк Міллі та інші західні високопосадовці й лідери закликали Україну до початку переговорів із Росією. Власне, такі поодинокі заклики ми вже чуємо. Наприклад, у Німеччині зʼявляються опитування, за якими начебто 41% німців вважають, що Україна має змиритися із втратою окупованих Росією територій. Невідомо, як саме було сформульоване це запитання в опитуванні, але це суто російський наратив про визнання “територіальних реалій”.
І знову про переговори: чому Захід вірить у цю опцію
Історія має звичку повторюватися. Але для України в умовах повномасштабної війни – аж занадто дорогою ціною. Торік у листопаді, буквально за кілька днів до звільнення Силами оборони України Херсона, під час промови в Економічному клубі Нью-Йорка Марк Міллі зробив приголомшливу заяву про переговори. Мовляв, коли відчиниться вікно можливостей, треба ловити момент. На думку Міллі, торік цей “момент” міг припасти на зиму, коли лінія фронту стабілізується, і жодна зі сторін не зможе просунутися вперед.
Щоб змінити ставлення Києва до можливих переговорів із Росією, на початку листопада 2022 року до Києва з візитом навіть приїздив радник Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван. Тоді ТСН.ua писав, що після цього в низці американських медіа зʼявилися статті про критику українського підходу щодо неможливості переговорів із Росією в загальному, з огляду на відповідне рішення РНБО. Звучали заяви і про ядерну війну та величезні втрати ЗСУ, якщо Україна піде далі. Загалом усі ці наративи можна звести до такої формули: краще зупинитися зараз, усе заморозити, піти на переговори, а про Крим і Донбас, які Путін уже вніс до російської конституції, просто забути, щоб зайвий раз не провокувати його на ескалацію чи ядерну війну.
Ті самі наративи лунають і зараз. Але торік усе це підігрівали проміжні вибори до Конгресу США, а зараз – президентські: на кону другий термін Байдена. І знову до Києва приїздить американський високопосадовець. Цього разу, у вересні 2023 року, це був держсекретар США Ентоні Блінкен. Навряд чи його можна зарахувати до “поміркованого” крила в Адміністрації Байдена, яке не хоче зайвий раз дражнити Путіна. Якраз навпаки. Проте майже напевно під час візиту до Києва Блінкен порушував питання українського бачення подальшого перебігу війни.
Напередодні візиту до США в інтервʼю CBS президент Зеленський визнав, що прогрес у контрнаступі відбувається повільно, але Сили оборони України просуваються вперед: “Ми не маємо дати Путіну відпочити”. В інтервʼю The Economist керівник ГУР Міноборони Кирило Буданов заявив, що ЗСУ ще можуть встигнути розірвати російський сухопутний коридор до Криму до настання зими. Ці заяви найвищого політичного й військового керівництва України робляться, щоб переконати наших союзників, що ми можемо досягти успіхів на полі бою. Адже перемоги потрібні не лише Україні, а й нашим партнерам.
Водночас це не знімає відповідальності з наших західних союзників: якщо вже кажете, що вам потрібні блискавичні успіхи українців на полі бою, то дайте зброю. Проте, на жаль, за рік після звільнення Харківщини та Херсонщини Адміністрація Байдена не змінила свого головного розрахунку. Там досі чітко не визначили, що таке перемога України, підтримка “так довго, як це буде потрібно” та умови для початку переговорів із Росією. Позиція Києва тут давно відома – це 10 пунктів Формули миру президента Зеленського. За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, в цьому плані особливе значення має виведення всіх російських військ і відновлення повного контролю над усіма ділянками українського державного кордону.
“Тому Формула миру – це формула зброї. Практика дозування в наданні Україні військової допомоги з міркувань острахів, аби не викликати роздратування Путіна і не провокувати Росію до подальшої ескалації, – хибна в основі. Відмова або зволікання з передаванням ЗСУ сучасного озброєння – пряме заохочення Кремля до подальшої війни, а не навпаки”, – вважає Олексій Данілов.
Проте далеко не всім нашим союзникам це очевидно. За словами директорки Центру “Нова Європа” Альони Гетьманчук, різниця в підходах Києва та Заходу (США та інших) на основі публічних заяв і наявної інформації з різних джерел стосується трьох ключових питань:
- коли вести переговори;
- з ким вести переговори;
- і що може бути предметом компромісу.
“Перше – коли вести переговори. Очевидно, і у нас, і на Заході, зокрема у США, є дещо інше бачення, на якому етапі можна починати шукати політичне рішення. Очевидно, неодноразово озвучена позиція про надання Україні того рівня допомоги, який дозволив би їй вийти на переговори з максимально вигідних позицій, нерівнозначне “вийти на переговори, звільнивши всі свої території, включно з Кримом”. Коли ключові західні політики говорять про звільнення територій, то роблять акцент на звільненні важливих для України територій, а не всіх окупованих Росією”, – наголошує в коментарі ТСН.ua Альона Гетьманчук.
Тут, за її словами, автоматично спрацьовує зневіра в те, що Україна в принципі може звільнити Крим без застосування РФ ядерної зброї та потенційного початку Третьої світової війни.
“По-друге, з ким розмовляти. Україна всіляко – навіть на рівні рішення РНБО – зафіксувала неможливість ведення переговорів із Путіним. Немає ознак того, щоб на Заході поставили хрест на Путіні як потенційному переговірнику. По-третє, бачення можливих компромісів. Українська влада, оперуючи в демократичному суспільстві, не може ігнорувати настрої, які домінують у цьому суспільстві. А настрої – і це підтверджують усі наявні опитування – такі, що є три речі, щодо яких переважна кількість українців не готова йти на поступки: території, членство в ЄС і членство в НАТО. Очевидно, не у всіх західних столицях бачення рамок компромісу є аналогічним”, – підкреслила Альона Гетьманчук.
Напередодні Генасамблеї ООН і виступу там Володимира Зеленського доволі неоднозначну заяву в інтервʼю The New York Times зробив президент Фінляндії Саулі Нійністе.
По-перше, він став на захист доволі обережної політики США та Німеччини щодо надання Україні певних потужніших видів озброєння, якими можна завдавати ударів по окупованому Росією Криму.
По-друге, Нійністе вважає, що існує величезний ризик застосування ядерної зброї.
Як українцям розуміти цю заяву президента Фінляндії? Насправді те, що озвучив Нійністе, не є чимось новим. Усі ці страхи, які Захід зробив власними штучними червоними лініями, існують від самого початку російського повномасштабного вторгнення. Ядерний шантаж Кремля дуже вдало працює. Причому на Заході вважають, що початок звільнення Україною Криму з високою долею вірогідності може призвести до застосування Путіним ядерної зброї. Звідси й ненадання Україні далекобійних американських і німецьких ракет ATACMS і TAURUS (за інформацією західних ЗМІ, ні Байден, ні Шольц не оголосять про їхнє надання під час візиту Зеленського до США – ред.), а також відтермінування початку навчань українських пілотів на F-16, що, власне, посуває в часі отримання Києвом цих літаків.
За словами очільниці напряму “Регіональна безпека й дослідження конфліктів” Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, дослідниці Лондонської школи економіки та політичних наук Марії Золкіної, на жаль, ця риторика про ядерну війну на Заході зустрічається значно частіше, ніж в українському внутрішньому просторі. На Заході страхи щодо ймовірності застосування Росією ядерної зброї є, і тут не треба бути в рожевих окулярах. На Заході цього досі бояться.
Дослідниця наголошує, якщо для українського військового, політичного й експертного середовища ймовірність застосування Росією ядерної зброї не є аргументом проти продовження бойових дій, то на Заході це зустрічається практично в кожній дискусії. Наразі ми спостерігаємо поворотний момент, як і торік, коли українська контрнаступальна кампанія лише розроблялася, а Заходу треба було ухвалювати рішення щодо танків, збільшення запасів артилерійських снарядів, далекобійних ракет тощо. Тоді теж говорили про ризик ядерної ескалації й ледь не війну НАТО з Росією.
“Зараз ми у схожому проміжному пункті, коли Заходу треба вирішувати. Або ви додаєте Україні спроможностей, яких нам не вистачає для ефективного завершення принаймні цьогорічної контрнаступальної операції… А це ATACMS і перспектива застосування наприкінці зими чи наступної весни F-16. І тоді, відповідно, вся контрнаступальна компанія України, хай би якою тривалою вона не була, але з військової точки зору вона матиме інші перспективи і, очевидно, інакший вигляд, ніж зараз. Тому зараз ми знову на цьому роздоріжжі. Тобто або ви ухвалюєте рішення про додаткові можливості, або продовжуєте тупцювати на місці, побоюючись, що Росія, розуміючи цей поворотний момент, застосує раніше не застосовану зброю. Найбільше про ядерку говорять на Заході”, – коментує ТСН.ua Марія Золкіна.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
