Нині лучанка Людмила Шурма має дружну і щасливу сім’ю. Чоловік Андрій – її надійна опора та підтримка. Син Миколатішить успіхами у школі й старанно допомагає вдома. Але на шляху до омріяної ідилії кожен член цієї родини здолав чимало перешкод.
Про це йдеться на сторінках газети «Волинські новини».
Названий синок Миколка не раз приходив у снах
Людмила народилася і виросла в Луцьку. У рідному місті закінчила школу, здобула вищу освіту за фахом учителя початкових класів, вийшла заміж. Чоловіка скерували на роботу в Дніпропетровську область, і в 2001 році молода родина переїхала на схід України.
Активна й енергійна вчителька відразу завоювала авторитет у школі та дитсадку, де вела уроки музики. Часто готувала з дітьми святкові лінійки і тематичні виступи. Випускні вечори, які проводила Людмила Вікторівна, пам’ятають у Покровському районі Дніпропетровської області донині. Хлопчики й дівчатка декламували вірші і виконували пісні для мам, а в учительки краялося серце. Їхню оселю вперто обминали лелеки… Чоловік та дружина занурилися кожен у свою роботу і поступово віддалялися одне від одного.
Коли подружжя з’ясувало, що не зможе народити своїх діток, зважилися на те, щоб взяти на виховання чужу дитину. В глибині душі Людмила щиро вірила, що дитина скріпить їхні стосунки, дасть можливість відчути себе повноцінною родиною. Щоправда, чоловік наполягав на створенні дитячого будинку сімейного типу. Однак Людмила запропонувала спочатку спробувати себе в ролі батьків для однієї дитини.
– Не буду приховувати, що мріяла про доньку. Однак доля розпорядилася інакше і я ні про що не шкодую. Прикипіла душею до хлопчика, який часто мені снився. Ми потоваришували з першої хвилини знайомства, – каже Людмила Вікторівна.
Щоб Миколка переїхав у будинок нових батьків, довелося виконати багато умов. Але Людмила самовіддано йшла до мети. Надто сильним було її бажання стати мамою і дарувати дитині тепло і любов.
– У Миколки були найкращі іграшки, одяг, ми їздили з ним на екскурсії, часто відпочивали на морі. Він просто купався у моїй любові, – каже Людмила Шурма.
На жаль, поява Миколки лише відтягнула момент розриву, який став іще болючішим. Жінка, яка так довго мріяла про родинне щастя, була в розпачі. Адже розлучення загрожувало їм багатьма ризиками. Та Людмилі пішли назустріч соціальні служби. Вона із сином переселилася в стареньку хатину поряд зі своєю школою. В оселі не було ні газу, ні води. Але це були квіточки, бо Людмилу чекали ще серйозніші випробування.
Після розлучення її ексчоловік відразу одружився. Нова дружина з’явилася у їхньому колишньому спільному помешканні саме тоді, коли Людмила була на реабілітації в Луцьку після тяжкої аварії, винуватцем якої був колишній чоловік. Роздроблена права рука, розбите серце і чужина… Рятували лише синок, добрі люди та улюблена робота.
Син вимолив для себе тата
Намагаючись знайти вихід, жінка розглядала варіант переїзду на Волинь. Тут у них було житло, але не було роботи. Жінка зізнається, що у неї просто опускалися руки. У той час на Дніпропетровщині відбувався кастинг «Х-фактору». Після чергової реклами на телебаченні Миколка попросив маму: «Ти ж так гарно співаєш! Їдь на відбір! Нехай тебе побачить уся Україна». І Людмила зважилася. Після кількох відбіркових турів таки потрапила в Київ. На столичній сцені виконала арію Одарки і Карася з опери «Запорожець за Дунаєм». Її виступ підкорив журі, а Ігор Кондратюк навіть став перед Людмилою на коліна! Окрилена успіхом, учителька зрозуміла, що настав час для змін. Разом із сином вони переїхали в Дніпро. Жінці запропонували посаду завуча у кількох школах. Однак вона обрала той освітній заклад, де змогла стати класоводом 3-Б, в якому навчався її Миколка.
– Про це місто у нас залишилися лише гарні спогади. Ми два роки винаймали там квартиру. Познайомилися із чудовими людьми, досить органічно влилися в новий шкільний колектив. Однак розпочалася війна, і питання переїзду на Волинь стало ще гострішим, – пригадує Людмила.
Коли Людмилі запропонували посаду завуча в Луцькому правознавчому ліцеї з посиленою військовою підготовкою, вони з сином відразу переїхали. Миколка став ліцеїстом, Людмила звикала до нового колективу. Життя налагоджувалося. Але Миколка мріяв про тата і просив у Бога, щоб мамі зустрівся порядний чоловік.
– І Бог почув молитви сина. Я випадково познайомилася з Андрієм, і ця зустріч стала доленосною. Ми обоє мали за плечима нелегкий життєвий досвід. Але випробування нас тільки зблизили. Ми вінчалися у церкві, так що тепер ми – справжня родина, – розповідає Людмила.
У 2018 році Миколка став переможцем Всеукраїнського конкурсу «Малюнок, вірш, лист до мами» і уся їхня дружня родина їздила в Жовтневий палац міста Києва на нагородження.
Сьогодні усі члени цієї сім’ї дякують Богові за те, що почув їхні прохання. Вони навчилися цінувати і розуміти одне одного, а найголовніше – готові підставити плече у важку хвилину.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини