На початку тижня в Харкові пройшли протести — чорнобильці вимагали не пускати до «чорнобильської» лікарні хворих на COVID-19. Ми поїхали на місце і побачили, що справжня проблема харківських лікарень — не з чорнобильцями, а з персоналом.
Джерело: Громадське
Нові Нові Санжари
22 червня. До воріт Харківського обласного диспансеру радіаційного захисту під’їжджає «швидка». У ній — хворий на COVID-19 пацієнт. Проїхати швидко не вдається — на подвір’ї кілька десятків людей. Вони скандують «Ганьба!», тримають ворота та лягають під колеса машини. Це — чорнобильці. Вони не хочуть, щоб інфікованих коронавірусом лікували поруч з ними, в «їхній» лікарні.
Правоохоронці знімають ворота та утримують коридор для проїзду «швидкої». Для одного з них сутички закінчуються черепно-мозковою травмою. Хворого на COVID-19 пацієнта разом з апаратом штучної вентиляції легенів заносять до лікарні на руках. Так диспансер починає приймати інфікованих коронавірусом.
В той же день про це розказали всеукраїнські ЗМІ, порівнюючи Харків з Новими Санжарами, поліція відкрила три кримінальні справи, до лікарні завезли ще 11 пацієнтів з коронавірусом, а голова Харківської ОДА Олексій Кучер зустрівся з представниками протестувальників.
Анатолій Губарев, голова організації «Союз Чорнобиль України», який брав участь у протестах, пояснив hromadske — чорнобильців обурило, що влада не радилася з ними, коли лікарню визначали як опорну для прийому пацієнтів із коронавірусом. Крім того, за словами Губарева, є ризики для постійних пацієнтів — корпуси розташовані поруч, спільний коридор перегороджений плівкою, що ненадійно, і парк для відпочинку теж буде один на всіх. Проте додає: «Пацієнтів вже заселили. Нехай їх лікують, дай боже, нехай вони одужують швидше».
Чия лікарня?
На наступний день на території диспансеру значно спокійніше. На подвір’ї ані «швидких», ані протестувальників. Ворота — на місці. Директорка диспансеру Ірина Пирогова розповідає, що задля безпеки поліцейські навіть ночували в лікарні.
Диспансер потрапив до переліку опорних закладів ще у березні. Загалом лікарень першої хвилі, обраних для госпіталізації пацієнтів з COVID-19, в Харківській області 17. На сайті МОЗ пояснюється, що цей перелік — спільна позиція голів ОДА, МОЗ та Нацслужби здоров’я. Критерії — безпека пацієнтів, необхідне обладнання, достатня кількість ліжок та лікарів.
На початку квітня диспансер закрили й почали готувати до прийому інфікованих коронавірусом. Чорнобильцям довелося лікуватися в інших лікарнях. Їм це не сподобалося, і в середині червня, після протестів, один з корпусів знов відкрили для постійних відвідувачів. Проте протести продовжились. Нова вимога — не лікувати в диспансері хворих на COVID-19.
«Ніхто не думав про те, що хтось у когось повинен питати, де кому лікуватись. Доступ до лікування у нас в країні безкоштовний. І в нас немає розуміння — це “наша” лікарня”, а це “ваша” лікарня”», — каже волонтерка Олена Шержукова. Вона — одна з тих, хто допомагав готувати диспансер до прийому пацієнтів з COVID-19. Попри те, що в квітні лікарня підписала «ковідний пакет» та почала отримувати щомісячне фінансування 3 млн 800 тисяч гривень на закупку нового обладнання та зарплати лікарям, саме волонтери провели тут кисневу трасу на 40 ліжок. В Обласній інфекційній лікарні таких точок 28.
Шержукова пояснює — виключити диспансер зі списку опорних можна було, але раніше і за поважних причин. Наприклад, спочатку на Харківщині опорною також визнали онкологічну лікарню, проте COVID-19 при онкопатології загрожує смертельними випадками. Лікарня написала обгрунтування в департамент охорони здоров’я. Той передав його МОЗ. За тиждень лікарню виключили з переліку.
Розташований у центрі міста диспансер в народі називають «обкомівським» — раніше тут лікували керівництво регіону. «Тут комфортні палати, лікарню постійно ремонтують, вносять кошти, — каже Шержукова. — Але вносять кошти не чорнобильців, а Харківської обласної адміністрації. Це податки мешканців області».
Звикли до особливого статусу і лікарі. «Тут достатньо спокійна лікарня. Багато років лікувався один і той самий контингент. 30 років одні й ті самі пацієнти, одні й ті самі ліки, одне й те саме все, — пояснює директорка Пирогова. — Тобто не треба вже розмірковувати, думати. Все дуже просто».
Голова Харківської ОДА Олексій Кучер каже, що чорнобильцями маніпулюють політичні опоненти теперішньої влади. Проте багато з них — милосердні та розуміють, що насправді відбувається, додає він.
«Те, що відбувалось вчора (22 червня — ред.), мені там місцями було соромно, — каже Кучер. — Я без закидів цим людям, вони чомусь думають, що ми відбираємо в них лікарню, але це не так, ми не позбавляємо її статусу “чорнобильської”. Але зараз надзвичайна ситуація і звісно, що певні обмеження всі мають».
Голова організації «Союз Чорнобиль України» Анатолій Губарев, з яким hromadske спілкувалось напередодні й домовилось про зустріч, сказав, що сам зустрітись не може, але пошукає когось іншого, і після цього перестав відповідати.
Другий день війни
Повз велику стару палатку, яку кілька місяців тому встановили працівники Держслужби з надзвичайних ситуацій для сортування хворих на коронавірус, проходять три жінки в повсякденному одязі. Це санітарки, які щойно звільнилися. Бути поруч з хворими на коронавірус не хочуть не тільки чорнобильці, а й медичний персонал диспансеру — бояться, бо не працювали з інфекцією, пояснює Пирогова.
За початковим планом з інфікованими коронавірусом пацієнтами мали працювати близько 70 людей. Директорка запевняє, що розмовляла з кожним. Відмовилися близько 40 працівників. За словами Пирогової, про те, що диспансер відкривають на прийом, персонал дізнався менше, ніж за годину до прибуття першого хворого. Тоді відмовилися ще 15 людей.
«Може, масовий психоз, не знаю. Бояться захворіти. Хоча засоби захисту є. Може, ситуація, яка відбулася на території установи (йдеться про протести — ред.), теж вибила з психологічної рівноваги», — говорить Пирогова. Вона каже, що намагається пояснювати підлеглим ситуацію та просить їх попрацювати, але тих, хто відмовляється, не звільняє.
«Насильно змушувати — неправильно. Ми з цим зіштовхнулись в перші роки війни. Люди, яких насильно погнали на передову — погані воїни. Так само вони будуть поганими медиками» — каже Олена Шержукова, яка також займається волонтерством з організацією «Help Army». Та додає: «У нас сьогодні другий день війни».
Корпус для інфікованих на коронавірус — одразу біля воріт. Наступного дня після протестів туди завезли 12 пацієнтів з переповненої Обласної інфекційної лікарні, яка взяла на себе основне навантаження з лікування мешканців Харкова та області. Костюм на блискавці, звичайні лікарняні бахіли, рукавички, респіратор, захисний екран. Ми переодягаємося в сусідньому корпусі — в гардеробі «нашого» працювати вже нікому. Ліфтом піднімаємось на 4 поверх — в реанімацію. В палаті — суцільний білий, шість ліжок, біля двох з них — апарати штучної вентиляції легенів. Пацієнт один — той, якого не пускали протестувальники. За іронією долі, він теж чорнобилець.
73-річний чоловік у вкрай важкому стані, пояснюють лікарка та медсестра, які чергують поруч. Вони постійно підходять до його ліжка та перевіряють показники на екранах. «Навіть якби він у звичайному відділенні був, не в інтенсивній терапії, не можна лікувати без лікарів. А тут нікого немає», — каже анестезіологиня Віта Скорик. Взагалі вона працює в Обласній інфекційній лікарні, але цього дня прийшла в «чорнобильську», бо тут не було кому слідкувати за пацієнтом.
«Працюючи в інфекційній лікарні, ми сподівались на допомогу. Там річ навіть не в тому, що лікарів не вистачає, до цього ми звикли за цей час, але закінчились місця для прийому. Лікарі працюють вдень і вночі, але немає де розмістити хворих, немає кисневих точок. Дуже розраховували на другу лікарню. Як далі працювати — не зрозуміло», — пояснює лікарка і каже, що за колег з диспансеру їй соромно.
Чекає на заміну і медсестра Ірина. В «чорнобильському» диспансері вона працює четвертий день. Каже, вдома на неї чекають троє дітей, тож, якщо до кінця дня не з’явиться медсестра на заміну, вона, певно, піде. Станом на ранок після протестів, працювати з інфікованими коронавірусом погодилися 17 працівників диспансеру. За словами Пирогової, лікарні не вистачає 25 медсестер та 5 анестезіологів.
Назад спускаємося сходами. Жовтий скотч розділяє їх на дві сторони. Одна — та, якою виходять з реанімації, — брудна. Інша — якою йдуть на чергування — «умовно чиста», так написано на листочку на стіні. Сортувального намету на подвір’ї вже немає — розібрали.
На 12 ліжок — 13 хворих
Харківська обласна інфекційна лікарня — майже за містом. На подвір’я одна за одною заїжджають «швидкі». Щодня вони привозять близько 70 пацієнтів, десь 40 з них — госпіталізують, пояснює директор «інфекційки» Павло Нартов. Він повернувся на роботу днів десять тому — хворів на COVID-19. За час пандемії коронавірусом інфікувались більше 30 співробітників лікарні, через це навіть доводилось закривати відділення. Дехто після цього звільняється, каже Нартов, але більшість повертаються на роботу.
Попри потік «швидких», на подвір’ї ніякої метушні. Але бувають скандали — родичі пацієнта кажуть, що його треба госпіталізувати, хоча лікарі вважають, що не треба, — на такі випадки на території лікарні чергує поліція, пояснює директор. Ми йдемо крізь тополиний пух та повз сплячих котів до реанімаційного відділення. З будівлі, облицьованої пофарбованою у лікарняно-зелений плиткою, виходять два чоловіка в захисних костюмах.
— Ви когось привезли? — питає Нартов.
— Ні, вони відвозять, — відповідає жінка, яка вийшла слідом і оприскує чоловіків антисептиком. Перед нашим приїздом в реанімації помер пацієнт. Його поклали в пластиковий пакет — так і поховають, каже Нартов.
Захист, який нам дають в «інфекційці», значно серйозніший. Костюм із цупкішого матеріалу, поверх блискавки — липучка для більшої герметичності. Бахіли — до коліна, під капюшоном шапочка. Окуляри та респіратор врізаються в обличчя і закривають його повністю. Директор робить дірку в манжеті, щоб я просунула туди великий палець в рукавичці — так зручніше. Тільки закінчила одягатись, а вже вся мокра.
В реанімації кілька палат. Через великі вікна за хворими можна спостерігати з коридору. Апарати, до яких підключені пацієнти, пілікають різними ритмами. З поширенням коронавірусу тут зробили ремонт, оновили обладнання, а персоналу виплатили 300% за квітень і травень, каже в.о. завідувачки відділення Лариса Маркуш. Вона теж перехворіла COVID-19, але без пневмонії, і з початку червня знову на роботі.
Один з хворих лежить на ліжку в коридорі. На відміну від інших пацієнтів відділення, йому не потрібна оксигенотерапія. Тому, щоб звільнити ліжко в палаті з доступом до кисню, його перевели в коридор.
Реанімація інфекційної лікарні розрахована на шістьох хворих, пояснює Маркуш. На сьогодні тут 12 ліжок і 11 пацієнтів. Вчора вранці було 13 — і 13-го відвезли в «чорнобильський» диспансер. «В будь-який момент можуть привезти важкого — і останнє ліжко. Якщо ми його кладемо на нього, то потім куди? Стіни не лікують».
Стаціонар лікарні розрахований на 240 ліжок. Щодня на них — близько 245 хворих. За словами заступниці директора з медчастини Валентини Маслової, «інфекційці» не вистачає 20 медсестер, а також анестезіологів, рентгенологів та рентген-лаборантів. Така ж ситуація і в реанімації.
«На одного лікаря має бути шість людей, на одну медсестру — три реанімаційних хворих. Ось їх 11 — одна анестезіологиня, одна санітарка, — каже Лариса Маркуш. — Тут дуже важко. Це апаратура, за якою треба слідкувати. Будь-яка зміна у хворого — треба міняти режим. Тобто біля одного хворого треба бути постійно».
На дверях до палат висять папірці з прізвищами. Деякі з них — закреслені. Смертність є, каже Маркуш, але і літні люди відновлюються — все індивідуально. Наймолодшому пацієнту реанімації — 23 роки. «Маску особливо не носив, не захищався. Як всі молоді люди, вважав, що він не захворіє. В результаті в нього двостороннє запалення легенів», — пояснює лікарка. За її словами, супутніх патологій у хлопця немає, просто він тяжко переносить хворобу — молоді теж страждають.
«Чого звільнились (медики з “чорнобильської” лікарні — ред.)? Люди бояться коронавірусної інфекції. Це людський фактор, — розмірковує Маркуш. — Але заразитись можна і на вулиці. Всі хворі — з вулиці».
За словами заступниці директора з медчастини Валентини Маслової, бояться і сімейні лікарі, які відмовляються лікувати легких інфікованих коронавірусом. «Нам доводиться або госпіталізувати його, або відправляти назад. Це все скандали. Це виснажує настільки, що сил не лишається».
Офіційно зміна Лариси Маркуш закінчилась кілька годин тому, проте лікарка запевняє — йти додому поки не збирається. Вона повторює, що в області треба відкривати інші стаціонари на прийом хворих на COVID-19, каже, що спеціалісти «інфекційки» зможуть приїхати до всіх і проконсультувати:
«Весь світ бореться, у всьому світі відкривається не один стаціонар, а декілька. Будь-хто може захворіти, і кожен захоче допомоги».
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини