Пірнання у ополонку на свято Водохреща не є і ніколи раніше не було українською християнською традицією. Наші предки в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священників і не бруднили щойно освячену воду.
Про це Gazeta.ua розповів дослідник української духовно-культурної спадщини, директор Міжнародного інституту афонської спадщини, головний редактор наукового альманаху “Афонська спадщина” Сергій Шумило.
“Інформації про такий ритуал ми не знайдемо в серйозних наукових дослідженнях українських релігійних традицій. Це є швидше постсовковським спотворенням наших багатовікових національно-релігійних традицій. Ця мода з’явилася у нас в 1990-ті роки і особливо в 2000-ті завдяки деяким політикам і ЗМІ, які нав’язали цей стереотип під виглядом “багатовікової народної традиції”. В результаті “моржівство” стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство”, – сказав він.
В результаті “моржівство” стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал
Існують історичні записи про те, як відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі.
“Це спогади старого запорожця Микити Коржа. Їх знаходимо в працях історика козацтва Дмитра Яворницького та інших. З його спогадів дізнаємось, що кожного нового року на свято Водохреща у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі “всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться”. Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку. А у козаків здоров’я і міці було побільше нашого. Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без будь-якої потреби”, – зазначив Сергій Шумило.
Крім того, дослідник української духовно-культурної спадщини наголошує, що наші предки пили освячену на Водохреща воду цілий рік.
“В давнину у наших пращурів не було водопровідних кранів у хатах. Тому на Богоявлення святу воду після освячення набирали з ополонки, щоб пити потім цілий рік, через це не бруднили її купаннями. Більше того, в народних звичаях не прийнято було після Водохреща цілий тиждень навіть прати у освячених хрещенських джерелах та ополонках, щоб не забруднити святої води. Це якщо про релігійні традиції, а не моржівство. А так пірнайте на здоров’я хоч кожен день. Принаймні, якщо хтось хоче задля оздоровлення поморжувати, то це не обов’язково перетворювати на якийсь безглуздий шабаш у день великого християнського свята”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
