“Сьогодні мій дорослий брат, лікар-інфекціоніст плакав як дитина… Плакав від відчаю і втоми… Плакав, бо за декілька годин до цього старенька бабуся говорила йому “Лікарю, я не хочу вмирати” – українка

1269

“Сьогодні мій дорослий брат, лікар-інфекціоніст плакав як дитина… Плакав від відчаю і втоми… Плакав, бо за декілька годин до цього старенька бабуся говорила йому “Лікарю, я не хочу вмирати”.

Про це на своїй сторінці у Facebook пише українка Анастасія Черкіс, передає Про Львів:

“UPD! Усім тим, хто пише про фейк, про маніпуляції, про ‚задовбало’ – НЕ ЧИТАЙТЕ!

Цей пост не залякування і не чергова порція ‚статистики’.

Цей пост про наші реалії! Наші почуття! Нашу родину! Всі ті, кого задовбало – ідіть до себе, бо ще трошки і я скажу ідіть в жопу (прошу вибачення за мою ‚французьку‘)!

Для усіх тих, хто думає, що все це на камеру, ці рентген-фото “облетіли” увесь світ (звідки у вас така інформація?) А якщо ви їх і бачили вже, то це тільки підтверджує той факт, що все це по всьому світу!

Тим, кому неприємні коментарі членів моєї родини – ідіть до себе і не пишіть! Будь ласка!

Сьогодні не про красу, фото й експерименти фотографії на карантині. Не про те, чим і як зайняти трьох дітей вже другий місяць вдома. Ні! Сьогодні про інше.

Що бачите ви на цій першій світлині? Так, емоційні обійми двох рідних людей.

Тільки я знаю, щось трошки більше.

Сьогодні моя 12 річна донька не могла знайти слів, щоб втішити мого такого вже дорослого брата. Цього бородатого дядьку, котрий плакав, мов дитина.

Плакав від відчаю і втоми!

Плакав, бо дозволив собі нарешті відпустити почуття. Кілька годин перед тим, під час рентген дослідження (так, він інфекціоніст, а не рентгенолог, але події вимагають нині реагувати швидко й адаптуватися під реалії, в тому числі і швидко вчитися новому) старенька бабуся крізь сльози просила: ‚Лікарю, я не хочу вмирати! Зробіть щось!‘

Плакав від того, що крізь костюм захисту надзвичайно складно побачити знімок, зробити рентген, послухати пацієнта і адекватно оцінити все! Плакав через те, що один з пацієнтів за кілька днів (з п‘ятниці) майже буквально ‚залишився‘ без легень (на фото видно два знімки поруч).

Плакав від того, що пацієнтам не вистачає ліків, хоч іди і купуй за власний кошт. Але ж їх і в аптеці немає…

Плакав від того, що більшість і жалі не розуміє, що це не ГРВІ з трохи важчим перебігом, і, навіть, не грип… і далі безтурботно продовжують тусуватися в громадських місцях.

Плакав, тому що скільки б тобі не було років, яким би досвідченим лікарем ти не був, ‚звикнути‘ до втрати людського життя неможливо!

Тільки одним (лікарям) доводиться увесь день працювати в такому озброєнні, при цьому іншим – безсмертним навіть маску не потрібно одягати в місті. Адже, люди так втомилися від сидіння вдома і носіння масок дорогою на роботу.
⠀
Я розумію, в парку, коли ти бігаєш, де нікого немає, гуляєш (бо в чотирьох стінах лаже важко, вірю) Але, в місті, на лавочці! Люди, я вас не розумію”

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини