Український шоумен та телеведучий Сергій Притула зворушливо привітав колектив “Вар’яти-шоу” з 9-річним ювілеєм:
“27 березня 2009 року я востаннє вийшов на сцену як резидент українського Камеді Клабу. Одеса. «Сади Побєди». І вже на початку квітня ми з Сашою Педаном, прийнявши рішення максимально зосередити свою увагу на кар’єрі телеведучих, донесемо до керівництва інформацію про наш вихід зі структури Камеді.
Йшов час. Кар’єра на ТБ поступово розвивалася. Ми закріпилися в основній пачці ведучих Нового каналу. Але чим далі тим більше відчувався брак чогось, що словами дуже важко описати. Я просто не знаю з чим можна порівняти і як описати той стан коли ти, перебуваючи на сцені, отримуєш із залу вибухи сміху та зливу оплесків. Я собі в такі моменти нагадував Дункана Маклауда, якого пронизували блискавиці, після чергової звитяги над суперником.
До такого звикаєш дуже швидко. Телевізійні зйомки це теж круто, але коли твій глядач не по той бік екрану, а на відстані витягнутої руки – це зовсім інша атмосфера. Почалася «ломка» )).
В якийсь момент терпець увірвався. В березні 2010-го на велику нараду до Тернополя було скликано десь півтора-десятка чоловік, які торували свій шлях до успіху в складі 3 чи 4 локальних гумористичних проектів на теренах Західної України. Було запропоновано об’єднатись у одну велику структуру, яка буде стояти на трьох китах: 100% україномовний контент, відсутність політичного гумору і відсутність мату на сцені. Як Остап Бендер, який заливав брехню жителям Нью-Васюків по самі вінця, я змальовував наші фантастичні перспективи і як ми відхопимо велетенський шматок пирога на ринку українського гумору. Єдина моя відмінність від Бендера була в тому, що я реально сам в це вірив. Дідько його знає, чи взявся б я тоді за цей проект, якби знав, як довго прийдеться йти до обіцяного.
Але, попри все, ми, окрилені новими викликами та перспективою слави/грошей/розкішних жінок на горизонті, взялися до роботи.
28 травня 2010 року на сцені пабу «Хмільне щастя» у Тернополі на світ з’явилось гумористичне немовля із дуже довгою назвою «Перше україномовне гумор-шоу «Вар’яти»». Власне, саме шоу «Вар’яти» на той момент у Тернополі існувало, але відбувся, як кажуть зараз, ребрендінг ).
На сцені того вечора нас було в 2,5 рази більше, аніж є на сцені зараз. За роки існування нашого шоу з нього пішло набагато більше людей, аніж влилося. Період викристалізації колективу тривав 3 роки. Хтось розумів, що «не стягує» працювати в такому темпі, який був заданий (щомісяця нова двогодинна програма), когось попросив покинути колектив я, хтось пішов із щирими побажаннями успіху на новій роботі, хтось зі скандалом. Проте, кожен хто був, залишив по собі слід, доклався до формування стилю нашої ватаги, кожен був корисний на тому чи іншому етапі розвитку структури. Сьогодні я хочу подякувати кожному з тих, хто починав разом із нами, але в майбутньому знайшов себе у інших проектах: Костику Рошкульцю (Коту) з Чернівців, Назару Бійчуку та Ілоні Ханас з Новояворівська, Колі Кутуньйо з Ізяслава, Ромі Гапачило зі Львова, Михайлу Мусі з Тернополя, Батярам з Івано-Франківська, Юрі Бадзяну з Тернополя. Окремий привіт адміністративному корпусу: Андрієві, Світлані Карлінській і Світлані Наконечній, Назару, Юлі і Богдану!
Завжди з нами незримо і на всі роки у нашій пам’яті наш перший Адміністратор, Сергій Приходько, він же Сергій Камінко! Царство Небесне, Сєрий! Спогади про тебе є невід’ємною частинкою наших застільних балачок!
Ми працювали. Минали роки. Учасники шоу вже хотіли купити бінокль, бо ні слава, ні гроші, щось не виднілися. З жінками пощастило кратно більше. За час існування шоу, його учасники, в більшості своїй стали одруженими чоловіками і щасливими батьками. Кількох фронтменів ми тримаємо в режимі «Холостяк», але чомусь про них, в основному, запитують лише з проекту «Зважені та щасливі». Але нема біди)).
Ми вірили у те, що робимо. Кількість матеріалу поступово вирівнювалась із поняттям «якість». Ми почали робити епізодичні набіги за межі Галичини і виношували грандіозні плани експансії на всю Україну. І тут побили студентів на Майдані…
1 грудня 2013 ми мали два концерти у Червонограді. Перед Народним Домом, у якому власне і мав бути концерт, було багатотисячне віче. Громада міста прийняла рішення відправити хлопців на Майдан. Ми думали відміняти концерти. Але ті чоловіки, побачивши нас, підійшли, поздоровались і сказали: «ну що, вар’яти, влупіть-но нам файний концерт, посміємось і на Майдан». Ми відпрацювали ті концерти і передали перших 5000 грн на транспортні витрати. Грубо кажучи, один автобус точно поїхав за наш кошт. І завертілося. З кожного концерту ми виділяли кошти на автобуси, на буси, один раз викупили вагон. Потім захисні щитки, потім військові каски і т.д. і т.п. Потім загинули Нігоян, Жизневський. Пауза в гастролях, спроба усвідомити що робиться. Перечекали, розписали тур. Потім Небесна Сотня. Відмінили всі гастролі. Пройшов місяць… спробували відновити. Анексія Криму. Розпач. Безсилля. Перечекали ще місяць без концертів. Кізяки з триколорами посунули на Донбас. Відмінили ще на місяць. Аж в кінці квітня, коли всі заощадження вичерпались, на свій страх і ризик зробили два концерти у Львові. Аншлаг і переаншлаг. Доставні ряди. Люди пішли на концерти, щоб хоч на пару годин вискочити з тих інформаційних потоків, які не віщували нічого хорошого. І ми погнали! Після 4 місяців простою, за тих 8, що залишилися, ми дали десь 80 концертів. Всі гроші, які залишались після виплати гонорарів акторам йшли на Армію. Ми гастролювали по малих і великих містах. І всюди були повні зали. Перед концертом черга до каси, після концерту черга до гримерки. «Хлопці, візьміть трохи грошей на Армію». Ми не відклали у 2014 жодної гривні на розвиток структури. І цим ми були подібні до сотень і тисяч інших компаній, які розуміли, що гроші ще колись можна буде заробити, але якщо зараз не допомогти Армії, то скоро не буде де працювати. Ми заробляли і вливали у волонтерську скарбничку.
Весна 2015-го. Після 5 років існування шоу ми поїхали в тур по Центру і, частково, Сходу. Десь, як у Кропивницькому (тоді ще Кіровограді) успішно, з аншлагом, десь, як у Черкасах чи Комсомольську з напівпорожніми залами. В Харкові людей, які прийшли по запрошеннях було в 2 рази більше, ніж тих, хто придбав квитки ). Але в нас повірила дівчинка Поліна, яка, на відміну від інших організаторів вирішила ризикнути і повезти цих україномовних по, здебільшого, російськомовних містах. Поля, ми з Вами обоє пам’ятаємо ту розмову, після якої ми вже 4 роки з Вами «не розлий вода» і зараз в Чернігові та Сумах докрутимо кількість наших концертів під вашим чітким керівництвом до 80-ти!
Нас не показували по ТБ, бо, як казав мій колишній шеф «никто не будет смотреть 100% украиноязычное шоу». Але замість телевізора нам промоцію робило «сарафанне радіо». Перший концерт ми давали на зали заповнені на 35-50%. На другий концерт у нас вже всюди був аншлаг. Хоча, були й винятки. Дніпро і Одеса зустріли аншлагами з першого разу!
У тому ж 2015-му ми вийдемо на показник у 105 концертів за рік і з тих пір більше ніколи не опустимось нижче «гросмейстерської планки» у 100 концертів за 365 днів. 2016 – 115. 2017 – 122. 2018 – 130!
У 2016-му ми з’явимося у ефірі Нового каналу і станемо не чимось на кшталт україномовної «пташечки» у ефірі, а рейтингоутворюючим продуктом для каналу. Рейтинги «вар’ятів» стануть традиційно вищими за середній рейтинг Нового, а моє серце буде мліти, що і Схід і Південь буде теж дивитися нас з вищими показниками, ніж в середньому по каналу.
За останніх 3-4 роки географія наших гастрольних турів охопить не тільки малі та великі міста Неньки-України. Ми з однаковим задоволенням виходимо на сцену не тільки в Долині та Вільногірську, Стрию, Сколе чи у Березне, Жовтих Водах, Конотопі, Ізяславі та Сарнах, але й у Дубліні, Празі, Чикаго, Лондоні, Парижі, Мурсії чи у Торонто з Монреалем.
Сотні концертів, сотні тисяч глядачів, сотні тисяч кілометрів нашим бусиком, потягами та літаками, декалітри кави, 98 уявних прапорців на карті світу по містах, де ми виступали, трохи палок в колеса, але набагато більше підтримки та вдячності за роботу! Цих 9 років були прожиті геть зовсім не даремно!
Сьогодні ми, вар’яти, одна велика сім’я. І це не просто шаблонна фраза. За ці роки ми перехрестили один одному дітей і стали один одному не просто колегами, а тими, хто і підтримає, і розрадить, і потішиться. Ми не байдужі один до одного! І це важливо!
Нам закидають, що у нас є якась гендерна нерівність, бо на сцені немає жодної жінки-акторки. Друзі… та ми без наших дівчат були б безпорадними, як новонароджені котенята. Майя веде бухгалтерію, Катруся фінанси, Аничка займається нашим піаром, Женя дизайном, а Марійка піклується про наш гастрольний побут і щоб ми «поїли і були в шапці». Тому, з гендерним балансом у нас все ок! Ми б навіть дівчат взяли б ще на дві посади, але наш Іванко Труба – це найкращий водій у світі! Нам навіть іноді здається, що наш бусик він любить більше ніж нас. Ну а його аргументації щодо великих витрат пального на кшталт «був сильний боковий вітер» стали у колективі мемами. А з Остапом Орестовичем Яркою мені пощастило познайомитись ще у 1997 році. І з тих пір ми крокуємо поряд. Остап «звучив» наші команди КВН, потім був звукорежом у Центрі Молодіжних Ініціатив ТАНГу, який я очолював. Зараз він «наше все» за пульом! Ну і якщо у нас виходять з ладу гаджети, Остап їх воскрешає!
Гітара і, водночас, концертний директор – Сергій Полупан. Наше «раціо» на фоні тотального «емоціо». Чоловік, який відкриває нам нові гастрольні горизонти і єдиний, хто за всі ці роки на сцені не сказав ЖОДНОГО слова! Мій улюблений кум серед усіх учасників шоу.
Наш найменшечкий – Валентин Сергійчук. Вальон – це унікальна сполука працездатності та терплячості. Ну і залізні нерви, звісно ж. Бо мати в напарниках Жогла – це ще те випробування. За останніх пару місяців Валік встиг стати щасливим татусем і в цьому статусі зустріти своїх 30-ть! Єдина людина в нашому колективі, яка вважає, що під час фотосесій із глядачами після концерту вщипнути мене за жирові відкладення – це дуууууууже хороша ідея! Мій улюблений кум серед усіх учасників шоу.
Якщо про когось і можна сказати в нашому колективі, що він «криця», то це – Віталій Тильний! 3 роки тому Віталік нагадував своїм зовнішнім виглядом героя мему телебачення Торонто «а це пам’ятник свині». +/- 127 кг небитої ваги, місцями невиправдана агресія і туманні перспективи. Чоловік взяв себе в руки, пішов у спортзал, сів на дієту, скинув 30 кг долучився до створення маленького Матвійчика, купив Х5 беху, велику квартиру і дивиться на світ зверху вниз. Коли ви дивитесь якісь серіали, ви навіть не здогадуєтесь, що тексти героїв – це справа рук та мізків Віталіка. У нас в колективі про нього говорять просто – «людина, яка все робить зі всієї сили»! Мій улюблений кум серед усіх учасників шоу.
Людина, яка своїм прикладом доводить, що «вар’яти» набрали ваги в українському шоубізі не на словах, а на ділі – Володимир Жогло (він же Жошка, хоча, як син філолога він постійно нагадує нам, що, насправді, Жожка!). Найпозитивніший товстун серед усіх, кого я знаю на цій планеті! На скрижалях історії українського гумору його ім’я буде вибите золотими літерами і трішки заляпане майонезом. В колективі має позаштатне прізвисько «Ательстан», на честь монаха з серіалу «Вікінги». Ми чоловічий колектив. Іноді… ну, дуже іноді… ми можемо щось не поділити з якимось іншим чоловічим колективом, який кудись собі йшов, а потім побачив людей, які відпочивають після концерту і загорівся бажанням випити з ось цими, ну, гагага, тіпа звьозди з тєлєка. Коли точка кипіння доходить піку, Володя просто стає між двома компаніями і на тому все закінчується. Бо його поки оббіжиш, то вже й битися не хочеться. Мій улюблений кум серед усіх учасників шоу.
Владзьо. Король!
Хлопчики. Я тішуся, що Бозя звів нас до купки і що ми за всі ці роки, попри всі негаразди і непорозуміння, а ми не роботи, а колектив живих людей і всяке буває, що ми залишилися ватагою хлопців, які попри усю свою серйозність не соромляться висловлювати свою радість від зустрічі після тижневої перерви, коли ми схожі на зграю песенят, а не на дорослих, бородатих хлопів.
Я дякую вам за те, що для вас немає «прохідних» концертів! За те, що за всі ці 9 років жоден з вас не порушив «сухий закон» перед виступом. За ті мільйони гривень, які ви не витратили на свої потреби, а передали на Армію. За той концерт в Широкіно. За те, що ви можете подолати сотні кілометрів, щоб підставити плече один одному. За те, що ви залишилися самими собою з плином часу і не скурвились. За те, що ви несли прапор україномовного гумору тоді, коли інші крутили пальцем коло скроні і говорили про інші більш привабливі ринки, задля виходу на які потрібно було поступитися принципами. За те, що ви своєю роботою даруєте людям радість!
Я пишаюсь вами і маю за честь бути вашим очільником. Як би не склалось життя і які б доля не підкинула виклики, я завжди буду поряд!
З Днем Народження, соколики! Вар’яти!!! Агу! Агу! Агу!!!!!!!!!
P.S. Найкращий День Народження – на сцені. Сьогодні 2 концерти у Тернополі. Завтра Київ! Побіг до глядачів!”
Алла Гунченко для Україна Неймовірна
Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
