Сьогодні перша річниця правління президента Зеленського. Рік втрачених можливостей, виправданих розчарувань і розбитих надій.
Українці! Друзі!
Цілий рік ми спостерігаємо нову владу і думаємо, що нас вчергове обдурили та вкотре зрадили.
Але все не так! Все набагато банальніше та цинічніше –
НАС З ВАМИ ПРОСТО ЖОРСТКО НА*Б@ЛИ.
Більше ніж 70% українців віддали голоси за надію та сподівання. Вони чекали на силу закону та справедливості, а отримали силу телефонного права і кумівства. Вони віддавали свої голоси за президента, що зруйнує олігархічну систему, а отримали того, хто її прикриває. Нам всім обіцяли президента на ровері та зникнення кортежів, але Україна отримала президента на ренжровері та гігантські кортежи. В багатьох домівках ще рік тому жила надія, а сьогодні там оселилася зневіра і відверта образа на нову владу. Ми сподівались на посадки весною, а вони навіть дерево не посадили. Нам обіцяли захистити свободу слова та покарати замовників вбивства Катерини Гандзюк, замість того ми бачимо намагання запровадити закони, що нищать свободу слова та намагання злити справу Гандзюк. Нам казали про мир, але наші воїни продовжують гинути на Донбасі. Нам обіцяли нових та професійних, але замість соціальних ліфтів та відкритих конкурсів по всій країні призначають на посади друзів президента, його бізнес-партнерів, співробітників “Квартал 95”, родичів його оточення. Коли ж прийшов час Нового року, на усю країну пролунало “какая разніца” і саме ця “какая разніца” стала принципом всієї державної політики.
“Какая разніца”, що людям нема чого їсти.
“Какая разніца”, що лікарям не вистачає самого необхідного у боротьбі з коронавірусом.
“Какая разніца”, що в економіці повний колапс, Промисловість падає, люди втрачають роботу, ФОПів затискають, а соціальна політика як явище остаточно зникає.
Врешті решт, “какая разніца”, що війна продовжується, а матері і далі ховають своїх загиблих синів, якщо у президента в голові війна скінчилась?
“Какая разніца”, що всім кафе та ресторанам заборонено працювати, а “Велюру” дозволено? Це мабуть таке велюрове право, бо рік тому відбулась велюрова революція.
Ми могли б чекати ще рік, чи два. Але це наш з вами час.
Він спливає і нам його ніхто не поверне.
Тож ми розуміємо, що треба змінювати політику в Україні. Від пустих обіцянок і балачок переходити до справ та дій.
Ми знаємо як розбудовувати державу і хочемо, щоб українці гідно жили в Україні. Хочемо, щоб українці не поневірялися чужими країнами. Хочемо, щоб не було соромно за владу і Україну.
Друзі!
Якщо ваші прагнення співпадають з нашими, тоді ми з вами СВОЇ. І тільки разом ми здатні навести лад та створити добробут в своїй країні. Лише об’єднавшись, ми з вами можемо врятувати Україну.
Більше нас не на*буть!
Годі чекати! Приєднуйтеся до громадського руху “СВОЇ”. Чужим Україна не потрібна!
Якщо ти з нами, зроби перепост.