На Донбасі 12 вересня загинув ще один український військовий – 27-річний Артур Голуб з Житомирської області. Російсько-окупаційні війська підбили його вантажівку керованою ракетою в районі Верхньоторецька. У бійця залишилися хвора мама і маленький син.
“Доброї душі людина!”
Артур Голуб був уродженцем міста Малин і воював на фронті не так довго – близько півтора року. “Він пішов воювати за покликом серця, як справжній чоловік. Він був патріотом, таких дуже мало як в армії, так і в мирному житті”, – говорить його товариш Микола Ставицький, передає Обозреватель.
“Це доброї душі людина, чоловічисько! Дуже життєрадісний, він чужому щастю радів, здавалося, більше, ніж своєму. І посміхався, підтримував, приходив на допомогу. Таких більше не буде”, – розповідає товаришка загиблого по службі Анастасія.
До служби Артур працював водієм вантажівки, а навчався в Національному університеті біоресурсів, повідомили на сторінці його рідного 503-го Окремого батальйону морської піхоти у Facebook.
Микола розповідає, що коли вони стояли під Горлівкою, то Артур на своїй вантажівці міг проїхати по таких місцях, де інші водії просто відмовлялися це робити.
Мріяв стати справжнім десантником
Незадовго до своєї загибелі він написав Миколі про те, що вперше стрибнув з парашутом. Це було їхнє останнє листування.
“Цього літа він вперше стрибнув з парашутом, щоб стати десантником. А навесні склав на берет морського піхотинця, подолавши смугу перешкод. Він був дуже щасливий. Він був чесний хлопець, дуже справедливий і безстрашний. Така доросла дитина. Дуже старанно ставився до своїх обов’язків, коли був водієм. Його машина була завжди за технічним станом однією з найкращих у батальйоні”, – розповідає Микола.
Важко працював заради мами
Чоловік був розлучений, але в нього залишився маленький син Дмитрик, якого він дуже любив.
“Дімі близько 8 років. Артур душі в ньому не чув. Перед виходом у сектор десь півтора місяця тому вони бачилися лише одну годину. Він пишався своїм сином, весь час із ним розмовляв. Це був дуже світлий і добрий чоловік, ні про кого слова поганого не скаже”, – розповідає його знайома Анна.
Крім того, у бійця залишилися молодший брат і хвора мама, якій він віддавав усі свої гроші на лікування. У Маріуполі на навчаннях між ротаціями Артур завжди ночами підробляв на другій роботі. Розвантажував мішки на якихось складах, щоб заробити гроші на операцію мамі.
Поховати Артура Голуба вирішили в його рідному Малині на Житомирщині у вівторок, 14 вересня.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
