Експерти Інституту вивчення війни обговорюють постійні зусилля президента Росії Володимира Путіна.
Вони спрямовані на повну перемогу в Україні, яку він, здається, впевнений, що зможе досягти з часом.
Про це пише ISW, – повідомяє ТСН.
Путін, здається, відкидає ідею, яка все більше поширюється в західному дискурсі, що нинішні військові реалії вимагають або підтримують вирішення конфлікту шляхом переговорів. Ні Україна, ні Захід не переконали його в тому, що він повинен розглянути можливість прийняти будь-яке нестандартне або компромісне врегулювання. Натомість Путін залишається зосередженим на досягненні своїх початкових військових цілей через тривалий конфлікт, у якому він перемагає, нав’язуючи свою волю Україні силою, або зламавши волю України після того, як Захід покине Київ.
Численні успішні українські контрнаступи поки недостатні для того, щоб переконати Путіна вести переговори на прийнятних умовах або створити військові умови на місці.
Наслідки воєн часто фактично визначаються на полі бою під час переговорів, які лише підтверджують військові реалії. Ймовірно, у Путіна є один із таких прикладів — Друга світова війна в Європі.
Путін ініціював нинішню війну і є ключовим актором, який повинен вирішити, що він не може досягти своїх цілей військовою силою і замість цього повинен брати участь у переговорному врегулюванні конфлікту, якщо війна має закінчитися таким чином.
Але, на думку аналітиків, війна триватиме до тих пір, поки Путін віритиме, що він може нав’язати свою волю Україні, воюючи або зламавши волю українців воювати після того, як Захід покине їх.
Путін продовжує чітко давати зрозуміти словами і ділом, що він ще не прийшов до такого висновку, попри провал його великих військових зусиль цієї зими. Його спроби заморозити Україну та Європу взимку до капітуляції закінчилися нічим, а російські зимово-весняні наступальні операції, які мали убезпечити кордони Луганської та Донецької областей, досягають кульмінації.
Результати цих зусиль абсолютно не вражають.
Військові блогери, російські, українські та західні медіа сповнені обговорень майбутнього українського контрнаступу, щодо якого, здається, єдине реальне питання полягає в тому, коли і де він відбудеться.
Це був би відповідний момент для Путіна, щоб зробити висновок, що Росія не може нав’язати Україні свою волю силою і що він повинен шукати компромісне врегулювання. Однак він явно не дійшов такого висновку.
Натомість Путін подвоює свою прихильність здолати Україну у військовій сфері та/або затягнути війну, мобілізуючи оборонно-промислову базу Росії та оновлюючи різні схеми криптомобілізації, щоб створити нову бойову силу. Промова Путіна 25 березня продовжила багатомісячну спробу мобілізувати російську військову промисловість для тривалої війни.
Продовження Путіним цих російських наступальних операцій у нинішньому оперативному та стратегічному контексті є стратегічним злочином. Він витрачає обмежену російську бойову міць у гонитві за безглуздими з точки зору операцій здобутками, а не встановлює умови для отримання та поразки українського контрнаступу, якого всі, здається, очікують найближчим часом.
Однак упертість Путіна, який тримається за ці наступальні операції, може мати сенс у затяжному конфлікті, під час якого підтримка України Заходом зменшується або припиняється.
Українські сили повинні показати, що вони можуть зробити те, що не можуть російські сили, а саме змінити реальність на місці військовими діями. Вони повинні ще більше завдати шкоди російській військовій силі в Україні до точки, коли Путіну та найближчому оточенню, яке підтримує його у цій війні, стане зрозуміло, що російські збройні сили не можуть сподіватися покращити результат війни шляхом продовження бойових дій. Тому численні великі українські перемоги на оперативному рівні, ймовірно, важливі для створення будь-якої перспективи врегулювання нинішнього конфлікту шляхом переговорів або для того, щоб змусити Путіна прийняти несприятливі військові реалії за відсутності офіційного врегулювання.
Є підстави очікувати, що українські сили справді можуть досягти успіхів шляхом контрнаступу.
Однак далеко не ясно, чи Путін коли-небудь прийме ці військові реалії. Він може вирішити продовжувати боротьбу, з паузою або без неї, стільки, скільки потрібно для досягнення всіх його цілей. Його риторика та дії, а також його минулі моделі, безумовно, припускають таку можливість. Тому врегулювання шляхом переговорів може виявитися недосяжним, оскільки Путін не погодиться з реальністю того, що він не може фактично завоювати Україну.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
