Сонце (Колодія) величаймо – Весну зустрічаймо! Вважаю, що назву «Масляна», яку тепер часто поширюють ЗМІ, українцям нав’язуть московинські журналісти, точніше – ті, хто має московинські корені і думає в Україні московинською, а про справжні українські свята вони «чули дзвін, та не знають, де він».
Про це пише українська журналістка і поетеса Любов Сердунич на ІА ZIK.
Зокрема, я, як і багато моїх краян, про Масляну почули зовсім недавно, коли такі журналісти накинулись на модні теми. А тим часом з раннього дитинства і споконвіків живуть із нами не Масляна, а Масниця і Колодій.
Колодíй – це Бог шлюбу, примирення і взаєморозуміння. Приходить до людей на Стрітення. Поновлювач втрачених сил навесні. Свято Колодія – це прославлення Сонця.
Ма́сниця (Пу́щення, Сиропу́ст, Колодíй, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця) – українські назви свята (московинською – Масленица, Масляница; білоруською – Масленіца, Масленка, польс. – Zapusty, словац. – Fašiangy, чеськ. – Masopust, морав. – Voračky, Voráčí, Končiny, словен. – Pustni teden, серб. – Покладе, болг. – Сирна седмица/Сирни заговезни, макед. – Проштена недеља).
Масниця – традиційне слов’янське, у тому числі й українське свято, яке відзначають протягом тижня (иноді трьох днів).
Масниця (М’ясниці) – перша зустріч весни і проводи зими.
КОЛОДІЙ – початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари з метою продовження роду.
З приходом християнства нашого Колодія церковники стали називати М’ясницями, Масницею, Сиропустом, Сиропусним тижнем, Сирною неділею. Це тиждень перед початком Великого посту, який не має визначеної дати, бо залежить від дати «паски» кожного року. М’ясниці – від слова «м’ясо», бо церква вже дозволила їсти м’ясо після посту.
Перші згадки про М’ясницю («Попільну середу») в календарях наших предків датуються ІV ст. н. е. (календарі із села Ромашки Київської області та із Лепесівки сучасної Хмельницької области). Свято активно відзначали не лише в дохристиянські часи, а й після примусового запровадження християнства князем Володимиром. Найактивнішого святкування Масниця набула у ІХ – ХІІІ століттях, в часи Руси на її теренах.
Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М’ясниць. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень називали і Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні «збиткування».
Колодія – одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відоме як Колодій, Колодка, Масниці, Колодки, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «Ніжкові заговини» тощо. Це – різні назви давнього свята.
Повертаючись до витоків духовности першої на Землі держави Аратти, завдяки українознавчим дисциплінам намагаємося відродити втрачені світоглядні знання і вірування прадавніх українців.
Т. з. М’ясниці (Масниці), як і багато инших давніх українських народних свят, було включено до християнського календаря, але з прив’язкою до «паски», тоді як раніше Масниці святкували напередодні Новоліття: Нового року наших давніх пращурів. Новий рік у наших предків починався з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рівноденням (або за иншими джерелами – 1 березня).
Українське свято Колодія має суто національний зміст і в нього дуже мало спільного з московинською Масляною, якої в козацькій Україні не було, позаяк її занесено з Московії. Там Масляна має зовсім инший характер, ігрища, пісні, звичаї і навіть страви.
З танцями і співами, з гулянням, із частуванням сонячними стравами, з жартами й гарними думками – саме так святкували Колодія (Мáсницю) на українських землях ще з доби матріархату, коли вшановували Велику Богиню Матір (Макошу). Чоловіки впродовж усього Бабського тижня ставали підкаблучниками, проте не переставали бути гордими воями-косаками.
Давньослов’янське свято проводів зими, яке християнська церква пристосувала до тижня перед великим постом і пов’язала зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники із сиром і т. инше). Почекайте, варенички, прийде на вас масниця! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 276); Одгуляли масницю (кріпаки) (Панас Мирний, I, 1949, 323); – Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли, – Може б ти спекла? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 407); – Щось ти дуже веселий, Тимку? – На масницю уродився, – вишкірився білими зубами Тимко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 493).
Щодо иншого значення слова, то є фразеологізм: «Минеться (минулася, закінчиться, закінчилася і т. ин.) котові масниця», себто закінчиться (закінчилось) для когось безтурботне, веселе, привільне життя. Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 641.
А МАСНИ́ЦЯ – се посуд, і, жін., рідко. Те саме, що масничка. Параска люто копнула масницю ногою так, що посудина з лускотом покотилася геть у сіни (Іван Франко, VII, 1951, 19).
Древні українці пошановували своє повесніле сонечко святом на честь Колодія, Бога шлюбу. Це буває десь за місяць до Великодня: тієї благословенної пори, коли зима зустрічається з весною (тепер – 15 лютого, на день Стрітення зими з весною). Це велике свято триває протягом сімох днів. Усі ці дні люди не роблять важливих робіт, не шиють і не прядуть, а славлять рідного Бога Колодія, сонце, весну і світло.
Після урочистої зустрічі запрошують Колодія до себе на гостини. Першого дня відзначають його народини. В понеділок зранку жіноцтво збиралося справляти Колодки. Колодка (фалічний знак) у наших предків була за символ продовження роду. Одна з жінок клала на стіл невеличке звичайнісіньке полінце, яке символізує собою частину Дерева Життя: «колоду». Инші жінки вповивають колодку полотняним шматтям. Принісши вина, сідають за стіл навколо нього, п’ють і вітають одна одну з народинами. Сповита колодка залишалась у шинку аж до суботи, бо у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, у п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звісно, ніхто за нею не плакав, веселі розваги тривали як при «народженні», так і при «смерті». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.
Після святкування народин Колóдки заміжні жінки обходили ті родини, де були хлопці, котрі не одружилися шлюбного сезону впродовж останніх м’ясниць, і прив’язували матерям колодку до ноги. У такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитись, а вже пора мати діток, носити і пестити їх на руках, як і матерям колисати колисочку з онуками. Дівочу колодку оздоблювали барвистими биндами та паперовими квітками і прив’язували до лівої руки (а не до ноги, як хлопцям).
Парубки заздалегідь готувалися до Колодія, від якого можна відкупитися грішми або могоричем, а ще – намистом, биндами чи хустиною. Таким Колодій нагадує: «Не женився єси, то колодку носи!». Ось так Бог шлюбу не лише благословляє подружнє життя, а й карає тих, хто легковажить ним і порушує обітницю. Недаремно Колодій після Мáсниці забороняє робити весілля. Наші батьки й діди добре знали, що найкраща пора для народження – кінець зими, коли починає воскресати природа. Породіллі до початку польових робіт одужували, дітки трохи підростали і не було якихось ускладнень у хліборобську пору.
Це свято багате веселими та радісними ігрищами. Бог Колодій жартує, та водночас і навчає тих, хто не одружився або не має дітей, бо він ще й опікун подружнього життя, сприяє скріпленню нової родини, дбає про здоров’я і життєві радощі, охороняє від недуг.
У ці веселі дні довкола тільки й чути голосні вигуки: «Народився Колодій!». Скрізь запрошують бога Колодія на гостини:
Ходім, Колодію, на нашу затію.
Будем їсти, будем пити, світ Божий хвалити.
Завжди найвищими святителями і чистителями у наших прародителів були вогонь і вода. Вогонь ще з творіння світу очищає душу і тіло від гріховної скверни, а вода – це основа життя, має особливе призначення і для людей, і для богів. Ще у стародавніх божественних текстах «Авестах» й «Рігведах» оспівані напої сомú та сурú. Наші предки знали і вірили в те, що напій соми дарує богам безсмертя, а людям продовжує життя. В одному зі священних славнів співається: «Ми випили соми, ми стали безсмертними, ми досягли світла, ми знайшли богів». Напої соми й сури відкривали перед людиною таємниці божественної мудрости.
Орії – діти сонця. Тому-то Колодій і навчив їх виготовляти сонячні напої. Це дуже давня пошана богам, своєрідна пожертва їм, аби вічнився рід синів і доньок могутнього сонця: Дажбога.
У часи, коли люди проводжають зиму і закликають весну, Колодій допомагає їм повертати втрачене здоров’я, бо саме тоді людина відчуває загальну втому, безсилля: не вистачає свіжої сонячної садовини і городини. А тому ще ранньої весни, влітку й на початку холодів, коли цвіте і буяє рослинне царство, наші далекі предки вміли готувати Колодíїв напій. Барвистого різнотрав’я в доброго Бога вдосталь: медунка, подорожник, м’ята, чебрець, липовий цвіт, цикорій, яглиця, кропива, калина, смородина, аґрус, первоцвіт, підмаренник, деревій, горобина, верес, материнка… Для сонячного напою відшукують сонячні рослини, які цвітуть яскравими жовтими квітками. В давнину таємниці приготування божественного напою Колодій довіряв лише вибраним людям: волхвам, чародіям, ворожбитам, характерникам, бо вони особливі, «знахарські», а тому здатні повертати здоров’я навіть приреченим смертельною недугою хворим. Запалений сонцем Дажбога, очищений огнем Сварожича, замовлений душею зоряного неба предків, медово-сонячний напій спроможний очистити від скверни не лише тіло, а й душу.
Ось один з напоїв сури, подарований богами та цілителями.
Беруть по 2 столові ложки подрібнених коренів з коревищами оману високого і парила звичайного, заливають 400 мл джерельної води, кип’ятять 10 хв., додають дві ложки подрібненого підмаренника справжнього та 100 мл незбираного молока і настоюють 30 хв. Розчиняють 400 мл меду у профільтрованому охолодженому відварі та відважують 50 г сухого молока (замість незбираного). До приготовленого напою додають в кінці 400 мл 96% спирту, настоюють три дні, фільтрують через 4 пласти марлі. Приймають напій по одній стол. ложці тричі на добу за півтори год. до приймання їжі.
(Див.: Товстуха Є. Українська народна медицина. С. 318).
Цей священний напій значно додає сил, повертає молодість і спокій. Тож завжди на столі в орія на святі Колодія – і вино, і різні наливки з напоями, адже невдовзі найвідповідальніша хліборобська пора, коли треба сіяти, садити та працювати в поті чола. Утаємничені Колодієві напої не складні, їх споживають і дорослі, і діти. Одних Колодій заспокоює, иншим виліковує нудьгу і безнадію, тугу за втраченим коханням, оздоровлює літніх людей і допомагає хворим на безнадію.
На свято Колодія годилось обов’язково помиритись, а ворогуючим людям пити такий напій «по колу», аби погасити злобу і роздратованість, напр., сварливим сусідам, заздрісникам, свекрусі з невісткою, тещі з зятем, инакше зло за рік до наступного приходу Колодія так сточить серце і душу, як шашіль тверду деревину, роблячи її крихкою і перетворюючи на порох. Недаремно наші прародителі прославляли Колодія, бо він – ще й Бог бадьорого духу, злагоди, міцного здоров’я.
Протягом усіх сімох днів наш прадавній народ смакує Колодієві напої. 7-ого дня разом з Колодієм повинні були померти усі злі та ворожі сили, а тому в кінці розваг Колодій ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною іскристою добротою.
Всі раді йому, цілуються, жартують і співають пісень, бо наближається весняне оновлення:
Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки!
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
