На Бессарабії є три села із назвою Приморське. Усі три – курорти.
Приморське (стара назва – Шагани), про яке йтиметься в цьому матеріалі, розташоване в Татарбунарському районі, пише Ukrainer
Село заснували козаки Задунайської Січі на місці колишнього татарського поселення Біюк-Шагін. Тут, на узбережжі лиманів Малий Сасик і Джантшей, розкинувся бальнеологічно-грязевий курорт Росєйка. Ці водойми входять до складу Національного природного парку «Тузлівські лимани», заснованого у 2010 році. 15 роками раніше, поновивши своє членство в Рамсарській конвенції, Україна включила систему лиманів «Шагани – Алібей – Бурнас» до переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення. Вони охороняються як місця гніздування багатьох видів водоплавних птахів.
Через «Тузлівські лимани» проходить один із найбільших транспортних міграційних коридорів, яким птахи летять до Європи, Азії та Африки. На території парку живе 254 видів птахів, чверть із яких занесено до Червоної книги України та інших природоохоронних списків.
Лимани відокремлені від моря піщаною косою завдовжки майже 50 км і завширшки 100-300 м. Саме на цій косі, навпроти лиману Шагани, розташований однойменний маяк. Він, разом із маяком на Зміїному острові, попереджає про небезпечну ділянку румунської Зміїної скелі, гарантуючи безпеку плавання на підходах до Усть-Дунайського морського торговельного порту.
З 1944 року маяк «Шагани» працював як навігаційний вогонь. У 1960-х роках його переобладнали, а з 1980-х ця, уже 16-метрова, споруда працює в автоматичному режимі.
Віктор Сакара працює наглядачем маяка вже 16 років.
Про роботу наглядача Віктор Сакара не мріяв, та коли на маяк почали шукати зв’язківця – одразу запропонував свою кандидатуру:
– Я тут і технік і механік. Усе обслуговую сам. Усю цю роботу виконую й буду виконувати, бо мені подобається, і я вже звик.
– Коли йде велика хвиля, море прибуває так, що все тут заливає водою. Можете собі уявити: я дивлюсь у вікно, а хвиля йде й тут вщент розбивається. Зима, холодно й на це дуже страшно дивитись.
Прямого сухопутного сполучення маяк із селом не має – піщана коса перемежовується водою. Тому щодня, незалежно від погоди, Віктор одягає рибальські штани, їде спочатку машиною до краю материка, а тоді убрід переходить канал, що впадає в лиман. Взимку бувало, що чоботи примерзали. Тоді їх уже не знімали, а розрізали.
Прокидається Віктор зазвичай о 4:00 або 5:00 й одразу починається робота. На маяку він робить усе – прибирає, охороняє й обслуговує обладнання:
– Одного разу я зачиняв ворота, а за ними шакали заспівали пісеньку мені хорошу, в 15 голосів. Я одразу закрив ворота, зателефонував сім’ї. Питають: «Де ти знаходишся?» Кажу: «В зоопарку, послухайте». Що шакали, що кабани чудово себе тут почувають. На материку є їхні лігва, де вони малих цуценят годують. Чую, як зранку цуценята кричать, коли їм батьки приносять їсти.
Колись на цьому маяку працював і дід Віктора. Про ті часи чоловік пам’ятає лише з фотографій та розповідей:
– Тут стояли ставники, були рибалки. Ходили в море ловити рибу на магунах – так на місцевому діалекті називають великий кілевий човен для вилову риби неводами в морі. У мене є фотографія, де дід тримає севрюгу, десь 4 кілограми. Ледь тримає. Коли я вже став маячником, то сам здивувався, що після діда також опинився в цій сфері.
На маяку Віктор повісив прапор України. І навіть тут, де ніколи не буває багато людей, стяг привернув увагу:
– Колись приїхав сюди «Правий сектор». П’ять здорових хлопців. Питають: «Ви не знаєте хто тут маячник?». Виявляється, вони побачили прапор і знайшли мене, щоби потиснути руку.
Я сказав їм, що сам українець і буду українцем завжди. І діти мої будуть українцями. Я казав і буду казати всім у нашому селищі: «Якщо вам щось не подобається: 300 гривень і на залізничний вокзал. Магадан великий. Їдьте собі, не мутіть воду. Я ще доплачу, квиток куплю і їдьте собі туди». І в нас багато таких людей.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
