Тварина дуже сумувала за своїм господарем та всюди його шукала.
Сім’я загиблого військового з Буковини прихистила собаку, якого він знайшов на фронті. Тварина була виснажена та налякана – захисник не зміг залишити її посеред лісу. 4 місяці разом з чотирилапим боронив країну, а пес ще й відчував та попереджав армійців про ворожі обстріли. Після загибелі бійця волонтери привезли собаку до Чернівців.
Про це пише ТСН.
7-річна Тоня грається зі своєю новою подружкою та каже, що собака стала членом їхньої родини.
“Я коли вперше її побачила, мені здавалося, ніби вона вже дуже довго у мене жила. Ніби вона вже моя сім’я”, – каже донька загиблого військового Антоніна Марусик.
Безпритульну тварину на передовій підібрав тато дівчинки. Хотів повернутися додому разом з нею і з перемогою. Маруся – тут. Але Руслана нема – він загинув на початку січня під час обстрілу ворожої артилерії. Тепер донька військового вірить, що її тато захищає її з неба.
Хоч бойового досвіду не мав, на фронт Руслан Марусик пішов добровольцем. Вдома залишив донечку та вагітну дружину.
“Я вже зібраний, рюкзак вже майже готовий, я тікати нікуди не буду. Росіяни прийшли до нас на подвір’я і хочуть, щоб ми їх зустрічали, ви що хочете, щоб може я їм стіл накрив?”, – згадує слова сина мати Марія Марусик.
Військовий спочатку служив у теробороні, з вересня – на Харківщині. Тоді і народився маленький Матвійко. Руслан встиг побачити малого двічі: одразу після народження і на хрестинах.
“У нас росте козак. Він мріяв, що він виросте і піде в армію. Щоб міг, каже, захистити тебе, потім свою сім’ю”, – каже дружина загиблого Христина Марусик.
Рідні бережуть усі повідомлення, які Руслан надсилав з передової. В одному і розповів про нову бойову напарницю – вона з’явилась на позиції якраз у день його народження. 4 місяці вони пліч-о-пліч виконували бойові завдання. Годував та навіть купав Марусю. Вона – всюди слідувала за ним. А ще – попереджала про небезпеку.
Коли Руслан загинув, його побратими попросили волонтерів забрати з фронту Марусю. Бо надто тужила за господарем.
“Коли ми приїхали – у Марусі сльози на очах, постійно вона шукала, словами не можу передати”, – каже волонтерка Ярослава Зеліско.
Тоді волонтери не знали: родина героя якраз розшукує Марусю, аби забрати до себе. Тварину доправили додому до Руслана – і лише тут вона заспокоїлась. Усю любов та відданість господарю – Маруся нині віддає його родині.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
