“Діджей” переконує, що воювати однією правою нескладно, найскладніше було в цьому переконати військкомат.
126 окрема бригада територіальної оборони з Одеси, але тримають позиції на Херсонщині і роблять все, аби “рускій мір” не прийшов до них додому. Серед них хлопець, який прийшов у армії в 18, хоча від народження немає руки, йдеться в ТСН.
На Півдні потрібно спостерігати за ворогом цілодобово, але хлопці радіють, що з краєвидом пощастило. “Річка – натуральний кордон між ними та нами, і в нас тут набагато вигідніші позиції”, – каже “Барс”.
Він жартує, війна тут схожа на велике полювання. “Я добре знаю історію і ми воюємо, не вісім років, а набагато більше. Я від початку цієї війни знав, що я маю брати до рук зброю. Раніше зі зброєю умів обходитись, мисливською, скажімо так, що по качках, що по москалях. Качки смачніші, я думаю”, – сміється боєць.
Переконаний, немає жодного сенсу навіть говорити про перемир’я із ворогом. “Краще спілкуватися зброєю, очевидно, що людською мовою не дуже володіють”, – каже він.
Вони мають повернутися додому живими – таку обіцянку дав родинам командир їхнього підрозділу. “Життя солдата на війні, воно буває дуже коротке. Звісно, мої головні плани, як командира підрозділу – зберегти особовий склад”, – зазначає “Барс”.
“Це такий інструмент, який косить будяки. Я тут кошу будяки”, – розповідає про своє псевдо “Коса”.
Він став офіцером на початку 90-тих, але займався будівництвом, знову вдягнув форму на початку війни у 2014. “Я в 15-тому її зняв і думав, що хлопці за мене довоюють”, – каже він.
У “Коси” один із наймолодших бійців – “Діджей”, який прийшов у військо у 18-ть. Він прутко пересувається з автоматом і те, що справляється лише однією рукою, навіть не одразу помітною. Каже, позивний “Діджей”, бо мріяв стати діджеєм і бажано популярним. “Я виступав пару разів, через війну не сталося так, щоб я дуже популярний був”, – каже боєць.
“Діджей” переконує, що воювати однією правою нескладно. “Я народився, зі мною нічого не трапилось, просто так сталось, добре справляюсь на комп’ютері, добре літаю на дроні. Я не можу вам сказати – для мене складно чи ні, адже ніколи не був із двома руками”, – каже він.
Найскладніше було в цьому переконати військкомат. “Я добре задовбав і три рази підходив до тих самих людей, вони до замкомбата, так я потрапив до свого батальона”, – розповідає “Діджей”.
Переконує, найщемливіші моменти, коли розуміє, що самою лише присутністю додає сили людям поруч. “Дуже хотіли піти на війну, бо побачили, що я тут. Я мотивую своїх побратимів і додаю їм духу”, – впевнений боєць.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
