Таких повітряних спецоперацій ще ніхто не проводив – подвиг льотчиків важко навіть уявити.
Сім разів українські льотчики проривалися до пекла – на “Азовсталь”, щоб допомогти захисникам Маріуполя та евакуювати хоча б найважче поранених. Вони летіли на максимально низькій висоті і в найгірші погодні умови. Повернулися, на жаль, не всі. Але більшість місій були успішними, попри, здавалося б, абсолютну нереальність.
Кореспондентка телеканалу “Україна 24” Оксана Лабойко поспілкувалася з пілотами найважчого із пекельних рейсів.
Олександр згадує перші хвилини після важкого рейсу у його 10-річній кар’єрі пілота. Коли дізнався, що летітиме до Маріуполя, каже, всю ніч не міг заплющити очей. Міг відмовитись. У екіпажу питали згоду, а у Сашка двоє маленьких дітей… Але вагань, каже, взагалі не було. Як і сумнівів, що повернеться живим.
“Ну, ми ж оптимісти. Усі чекали повернемося додому, до своїх рідних. У нас так в авіації є – позитивний, трохи смішний і все буде добре”, – каже льотчик-штурман.
“Чи було страшно… Страшно на той момент, коли підходиш до вертольоту. А вже сідаєш у вертоліт, починаєш виконувати свою роботу і страх йде на другий план”, – сказав Олександр, керівник екіпажу.
Командир екіпажу – теж Олександр. Ас із 30-річним стажем. Їхній команді випав важкий рейс – уночі, всі інші були на світанку. А цього разу розраховували на ефект несподіванки, каже командир. І це спрацювало. До Маріуполя залетіли взагалі спокійно, а от коли поверталися додому, то почалося.
“Потрапили під обстріл ворожого корабля, що вже підійшов з акваторії Азовського моря. Вражає те, що летиш і бачиш корабль, який по тобі, не говоритиму… ракети або гармата, я не знаю. Вразило те, що блін, коли біля вертольота розривалися ці боєприпаси, гелікоптер кидало як іграшку”, – згадує командир.
Українські льотчики сім разів літали до заблокованого Маріуполя. Не закінчили дві місії. Решта – і вантажі доставили на “Азовсталь”, і забрали додому поранених. Прорив блокади Маріуполя – одна з найблискучіших військових повітряних спецоперацій за всю історію, кажуть військові експерти.
З 200 кілометрів маршруту більшість пролягала через контрольовану противником територію та де щільно розташована російська протиповітряна оборона. Обидва Олександри – члени крайнього екіпажу, який повернувся живим з Маріуполя.
Щоб передати вантаж та вивезти людей, були лічені хвилини. З “Азовсталі” вдалося евакуювати вісім тяжко поранених, більше на борт узяти і не могли.
“Вже коли двигуни вимкнулися, у вантажній кабіні я почув, що поранені типу: “льотчики, хлопці”. Ну, думаю, зараз будуть нас лаяти, що ти поранених везеш, що так гелікоптер кидаєш. Відчиняю двері і я побачив ті щасливі обличчя, не дарма я живу”, – сказав командир екіпажу Олександр.
“Той поранений, що міг ходити, він обіймав: каже у мене жінка вагітна. Назву сина Олександра”, – згадує льотчик-штурман.
Але героями вони не вважають себе. Скромно кажуть – це було звичайне десантно-транспортне завдання, хай і найважче у їхній кар’єрі.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
