25 січня мешканка Києва Олена Тараненко в соціальній мережі Facebook у відчаї опублікувала пост, в якому повідомила, що зник її син-підліток Іван.
Вона попросила інтернет-користувачів не залишатися байдужими і, побачивши її дитину десь на вулицях міста, повідомити їй або привезти його додому.
На щастя, кияни не залишилися байдужими і та історія закінчилася хеппі-ендом. Про все киянка розповіла на своїй сторінці у Facebook з надією на те, що люди, які прочитають історії, не повторять її помилок.
“Зникають тільки домашні діти: постісторія про зникнення і знаходженні сина. Вона може бути корисна батькам. Передісторія в попередньому пості.
Ваня пішов в 6 вечора після суперечки по телефону, що стосується уроків, без телефону і теплих речей. Ніч ми провели з фахівцями з поліції, які займаються дітьми і вони сказали, що правило для батьків ніколи не сваритися по телефону – базове, основне, заборонено і все, табу. Можливо, ви прислухаєтеся до поради.
Факт, який був для нас шоком: 95% таких зникнень – це хороші домашні діти з благополучних сімей, з хороших ліцеїв і приватних шкіл, з сімейними відносинами, які вважаються відкритими і довірливими. «Криза дитини з хорошої сім’ї».
Тільки 5% – це діти з сімей з особливими обставинами. Про таких дітей заявляють до поліції, таких дітей не шукають, з ними завжди все буває в результаті в порядку – вони добре знають закони вулиці.
Не навпаки.
Якщо дитина пішла з дому, в поліцію потрібно дзвонити відразу, ні яку добу чекати не потрібно. Коли подібне відбувається, особливо взимку, коли є ризик замерзнути на вулиці, поліція мобілізує величезну кількість людей, сотні. За їх словами ні в одних інших випадків на пошуки не кидається така кількість людей і патрулів.
Ваню в 4 ранку, після 10-ї годин на вулиці без шапки в -15 (так, я думала про «без шапки» всю ніч), знайшов перехожий Олексій Іванов, який всю ніч їздив по тих місцях (Подолі і Оболоні). Борг нашої сім’ї перед ним і перед усіма, хто встав з ліжка і до ранку їздив по місту, щоб допомогти шукати Ваню по тисячі під’їздів, АЗК та фаст-фудів просто ніколи не зможе бути виплачений. Вам всім спасибі.
А Льоша – гігант. Чи не тому що він зробив для нас сьогодні, а тому що так він надходить завжди, він – людина, яка не кидає своїх.
Я не хотіла писати попередній пост, але команда поліції на ньому наполягла: близькі й сторонні люди ДУЖЕ часто допомагають знайти дітей. Так сталося і зараз. Писати було гірко, соромно, недоречно і страшно, але плювати, з цим можна розібратися потім.
Поліція мене шокувала організованістю, мудрістю, людяністю, силою. За ніч ми бачили кілька десятків приголомшливих людей, які шукали мого сина як свого власного, буквально. Людей досвідчених і освічених в цьому питанні. Ви уявляєте що це значить для нас.
На противагу святим людям, які нам допомагали, було кілька десятків людей, які всю ніч писали мені приватні повідомлення про те яка я погана мати і як насправді потрібно ростити дітей, що я недогледіла в житті і як повинна була розставляти пріоритети. Я відповіла на повідомлення за все парі людей з цього списку. Відповідь тим, кому написати особисто не встигла – йдіть нахуй зі своїми непрошеними порадами.
Гірше тільки шахраї які, побачивши оголошення, дзвонили мені, щоб продати мені мого за їхніми словами покаліченого дитини. Звичайно, вони пояснювали неможливість поговорити з ним важкими травмами, а неготовність вислати фото страхом переслідування. Звичайно, ми знали одразу, що це афера. Звичайно, ми йшли на ці розмови за 0,0001% ймовірності, що можна повернути сина. Я була на зустрічі з одним з таких, коли подзвонив Іванов.
Спін офф. Поки шукали сина випадково з’ясували занадто багато про продаж речовин в благополучному престижному ліцеї №100 «Поділ». Благополучні красені продають благополучним домашнім дітям. Я сподівалася, що якщо віддати дітей в хорошу, а не Оболонську школу, то такого середовища вдасться уникнути. З цим розберемося потім.
З вами такого не станеться, тому з цього можна запам’ятати тільки те, що сперечатися через телефон не потрібно, а копати під благополуччя – потрібно. І що в Поліції є люди сили і совісті.
Льоша, Женя, Іра, Лена, Коля, Яна – спасибі, що зробили все можливе, щоб ця ніч закінчилася добре.
Обіймаю батьків підлітків, весело живемо.
Цієї ночі ми побачили «сигнальну ракету» і впораємося з цим. Наша сім’я справлятися вміє.”
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини