30 червня 1995-го від раку шлунку помер 43-річний український естрадний співак Назарій Яремчук.
Відомий виконанням українських пісень: “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Родина”, “Я піду в далекі гори” тощо.
Батько співака і композитора, заслуженого артиста України Назарія Яремчука-молодшого та співака, заслуженого артиста України Дмитра Яремчука, а також співачки Марії Яремчук.
Він народився в с. Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (це ім’я означає “присвячений Богові”). Народження сина стало для 64-річного батька справжнім святом. Вся родина Яремчуків була дуже музикальна: батько мав чудовий тенор, співав у церковному хорі; мати, крім гарного голосу, добре грала на мандоліні, а також мала хист до акторства і виступала у місцевому народному театрі. Ще малим хлопчиком Назарій також почав співати.
Батько помер, коли Назарій ходив ще у четвертий клас, і родина опинилася у дуже скрутному становищі. Молодшого віддали на навчання до школи- інтернату. По закінченні школи, мріючи стати мандрівником, Назарій віддав документи до Чернівецького університету на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Довелося попрацювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії, закінчити курси водіїв. Лише з другої спроби Назарію вдалося вступити до університету.
Восени 1969 року Назарій починає виступати у самодіяльному вокально-інструментальному ансамблі “Смерічка” при Вижницькому будинку культури. “Одного разу я прийшов на репетицію і в перерві вийшов на сцену та заспівав покладовську “Кохану”, — згадував він. — Мене почув засновник “Смерічки” Левко Дутківський і запропонував підготувати “Незрівнянний світ краси” та “Я піду в далекі гори”. Мій спів йому сподобався, і я отримав запрошення до колективу”.
Перше митецьке визнання Назарію принесла “Гірянка”. Він та Зінкевич стали лауреатами Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”. Ті часи пригадував Ярослав Жупанський, професор кафедри географії України та картології: “Назар був чемним, скромним і компанійським хлопцем. Не відмінник, але упертий до занять. Без його співу не обходився жоден вечір в університеті. Після участі “Смерічки” у конкурсах “Пісня-71” та “Пісня-72” івасюковські “Червона рута” та “Водограй” почнуть співати по всіх куточках нашої країни. Але слава не змінить характер Яремчука. Зіркової хвороби він ніколи не мав. Майже рік працював на кафедрі лаборантом, потім — старшим інженером, аж доки не зрозумів, що спів для нього — на першому місці. І тоді перейшов у професіонали — став солістом Чернівецької філармонії”.
А невдовзі Володимир Івасюк напише пісні, які принесуть і йому, і виконавцям всесвітнє визнання. Після зйомок фільму “Червона рута” Софія Ротару, Василь Зінкевич та Назарій Яремчук стануть кумирами публіки.
Назарій веде активне концертне життя. За 23 дні провели 46 концертів. І скрізь — повні зали, а слухачі готові були навіть висіти на люстрах, аби почути своїх улюбленців. Мине зовсім небагато часу, і ансамбль “Смерічка” назвуть українським “Бітлз”.
В середині 70-х розпався дует Зінкевич — Яремчук. Бо там, де слава — там багато підводних каменів, які заважають творчому процесу. Були і амбіції з обох сторін, та і наклепи псевдо-друзів, які стравлювали їх, зробили свою справу. І кожен пішов своїм шляхом: Василь Іванович переїхав до Луцька і став солістом ансамблю “Світязь”, а Назарій Назарович лишився у “Смерічці”. Але співаки зуміли зберегти дружні стосунки, і коли у Назарія народилася донька, Василь став її хрещеним батьком.
Довгий час на естраді у Яремчук мав амплуа ліричного героя, але він казав, що любить виконувати тi пісні, в яких поєднується лірика та громадянське звучання. У 70-80-ті Назарій Яремчук був співцем кохання, або, як кажуть сьогодні, “секс-символом української естради”. Красень “із синіх гір”, котрий приніс “диво-квіт розмарію”; коли він співав: “Запроси мене у сни свої”, кожна дівчина вірила, що тільки до неї він звертається. Платівка “Незрівнянний світ краси” — одна з кращих в українській дискографії того періоду.
Назарія обожнювали мільйони, а він був нещасливим в особистому житті.
У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено бути солісткою до ВІА “Смерічка”.
Олена Шевченко: “Мене запросили приїхати до Чернівецької філармонії, при якій і працювала “Смерiчка”. Біля входу зустрічав Левко. Почали підніматися сходами, назустріч іде Назарій Яремчук. Чорнявий, з променистими очима, усміхається. “Познайомся, каже Левко, це наш Назарій”. Я подаю йому руку, а він — мені. Ми зустрічаємося очима і…все. Це було кохання з першого погляду…”
1 січня у 1975 року Назарій та Олена одружилися. У молодого подружжя народилися сини Дмитро і Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили довгих 15 щасливих років. Але потім розлучилися.
Назарій довго не міг знайти собі пару. Їздив по світах, а другу дружину знайшов у с. Тюдів. Вони були сусідами, жили поруч, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлученим, а Дарина вже чотири роки вдовувала і сама вирощувала доньку Вірочку.
“Мені здавалося, що я знаю Назарія все життя, — пригадує свої перші враження Дарина Яремчук, — так легко я з ним спілкувалася. Він такий вiдомий співак — і такий простий і душевний чоловік. Ми навіть не помітили, як пробалакали всю ніч. Ніхто нікому ніяких обіцянок не давав. Але я зрозуміла, що той день став особливим у моєму житті, і мабуть не даремно живу на світі. Вже коли Назарій пішов, мій брат Іван, який нас познайомив, зiзнався, що співак йому сказав: “Мабуть, ми скоро станемо родиною”.
Весілля вони справили 2 лютого 1991 року.
2 березня 1993 року у Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія Марічкою. Дарина говорить, що старші діти відразу полюбили малечу і гралися з нею, немов iз живою лялькою. Співак казав, що відчуває, ніби в нього виросли крила. І вдома, і у творчості все було прекрасно. Та раптом біда… Важка хвороба — рак.
Після аварії на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986-го Назарій тричі приїжджав в зону відчуження і виступав там перед ліквідаторами наслідків катастрофи. Після чергової поїздки до Чорнобиля додому він привіз костюм, рівень радіації на якому перевищував допустиму норму в кілька разів. Припускають, що тоді й пустила коріння невиліковна хвороба митця.
Розказує поет-пісняр Андрій Демиденко:
“Із Назарієм Яремчуком товаришували понад 20 років. Операцію зробили в Канаді. А востаннє він виступав у Києві на Співочому полі. Перед виступом поставив кілька стільців та приліг на них, але швидко піднявся, через силу посміхнувся: “Нічого, мине, коли я співаю — мені легше”. На сцену вийшов стрімко, співав легко. Але коли помахав до публіки рукою, то це у нього вийшло якось невпевнено, рухи стали кволими, немов співак прощався зi своїми слухачами.
Після цього сказав: “Андрійку, життя кінчене. Давай вип’ємо”. Випили по келиху червоного вина й розцілувалися. Назарій ліг у лікарню. У нього почалися страшні болі. Відмовився приймати наркотики, бо хтось сказав, що після цього у рай не попадеш. Після смерті на його руках було видно сліди від зубів і нігтів. Так намагався заглушити біль”.
Помер Яремчук 30 червня 1995 року.
Згадує співачка Марія Яремчук, якій було тоді 2 роки:
“Мама розповідала мені, що тато любив брати із собою на гастролі мою подушку. Ніколи не розлучався з нею. А коли приїхав з Америки, де лікувався від раку, купив камеру. Знімав, як ми живемо. Мама не давала дивитися ці касети. Але в 16 років я знайшла їх на горищі. До того знала про тата, що він легенда української естради. А на знімках побачила чуйного і прекрасного чоловіка. А ще красивого. Таких чоловіків я ще не зустрічала”.
Співака поховали на центральному кладовищі Чернівців. Посмертно Яремчуку присуджено Шевченківську премію.
Джерело: Gazeta.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини