Нацгвардієць з Маріуполя зміг повернути свою собаку з окупації: щемлива історія

1088

Дивовижна історія порятунку та зустрічі: Влад і його чотирилапа напарниця – вівчарка Джеккі зараз несуть службу в Харківській області в лавах нацгвардійців.

Місяць тому вони вперше зустрілися після піврічного розставання у Маріуполі, – пише 24 канал.

І хлопець, і бойовий собака дивом вижили: хоч і порізно, але вони змогли вийти з Маріуполя, хоча шансів на це було обмаль. Боєць разом із побратимами опинився в оточенні під час виконання завдання, а Джеккі лишилася на “Азовсталі”.

Як нацгвардієць зміг знову побачити свою чотирилапу помічницю – розповіла 24 каналу кореспондентка із Харкова Анна Черненко.

Майже пів року розлуки: як нацгвардієць повернув службового пса з окупації

Розлучені “Азовсталлю”

Черненко зазначила, що бійця “Нацгвардії” звуть Влад, йому 23 роки, він зараз працює в Харківській області.

Його історія вражає. В майбутньому з неї можуть зняти навіть фільм, тому що ця війна показує, що можуть відбутися дивовижні речі: не лише погані, але й хороші. Цей хлопець сам родом з Маріуполя, він служив там. Працює зі службовою собакою в кінологічній службі, – вказала кореспондентка.

Після 24 лютого він став на захист України й він один із тих, хто був на “Азовсталі”. Під час одного із завдань він був змушений лишити свою собаку Джеккі на підприємстві.

Ситуація настільки загострилася, що ані повернутися, ані вийти з собакою він не міг, тому командування дало їм наказ виходити з міста, хто як зможе.

Собака, що пережила “Азовсталь” – дивовижна історія про чотирилапого улюбленця оборонця Маріуполя: дивіться відео

Вихід з окупації

Черненко зазначила, що Влад пережив дуже складні часи: перевірки, блокпости та російські погрози “ямою”. Йому допомогли цивільні люди, як і багатьом нашим військовим, щоб вони переодягалися й змогли вийти з того оточення.

Як у мене з’явився зв’язок, мені вдалося зв’язатися зі своїми товаришами, яким я залишив свою собаку. Я дізнався, що в те місце, де вони були, прилетіло щось дуже важке – майже всі наші собаки загинули. Потім була частка маленької надії, оскільки сказали, що труп собаки знайти не можуть, – пояснив нацгвардієць.

Довгий період часу він думав, що собаки немає, але за кілька місяців його родині, а потім і йому самому зателефонували сусіди й сказали, що його собака знайшлася.

Джеккі сама прийшла додому, залізла в його ліжко і чекала на свого господаря там.

Завод поливали з усього, що тільки вони мали. Я намагався змиритися з думкою, що собака вже загинула. Тобто вижити за тих умов – це було щось нереальне. Одного дня мені просто телефонує мама: уся в сльозах і каже, що Джеккі жива. Тоді просто не міг повірити, позаяк відстань між “Азовсталлю” та нашим домом – близько 15 км, – вказав військовий.

В очікуванні зустрічі

Передати собаку змогли лише за кілька місяців волонтери. Окупанти вважали її службовою та військовою, саме тому прискіпувалися до людей, які передавали собак такої породи. У вересні Влад зустрівся з Джеккі.

Я заціпенів. Мені важко було рухатись, важко було дихати. Почуття провини перед нею зашкалювало. Але я думаю, що вона все розуміє. Як тільки я відкрив клітку – вона не витримала, почала скиглити. Тоді відразу впізнала, – поділився враженнями нацгвардієць.

Анна Черненко резюмувала, що Джеккі – це собака, яка може знаходити людей, боєприпаси й зараз їхня робота дуже важлива й необхідна для Харківщини.

 

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини