Жінка разом із подругою проходила повз будинку, коли стався вибух.
У Дніпрі внаслідок російського ракетного удару по багатоповерхівці 14 січня загинула 38-річна стоматолог та волонтерка Ірина Саламатенко. У жінки залишилося двоє неповнолітніх дітей.
Чоловік загиблої опублікував зворушливий лист сина до мами та всіх, хто прийшов попрощатися з нею, – пише ТСН.
“Я не виправив жодного слова. Це його текст, який я з його дозволу опублікую в ії пам’ять та на ії честь”, – зазначив Ігор.
Хлопчик розповів, що мама допомагала українським захисникам боротися за нашу свободу. А загинула через “бункерних виродків”, яких він ніколи не пробачить та проклинатиме до кінця життя разом зі своєю родиною та всією Україною.
ТСН.ua публікує повний текст листа хлопчика:
“Неможливо передати словами, наскільки це величезна трагедія для нашої родини, для нашого району, для нашого міста, для мене. Моя мама була найпрекраснішою, найкрасивішою, найрозумнішою і найдобрішою дівчиною, яку я колись знав. Такої людини як моя матуся просто неможливо описати словами, немає таких філософів, які змогли б підібрати такі слова, немає таких словників, які могли б містити ті слова, які підходять до її доброти, характеру та душі. Як каже мій тато, “вона була унікальна”. І вона, дійсно, була просто ідеально у всьому.
Ми любили маму до нескінченності, і будемо любити, її посмішка змушувала посміхатися інших, її теплі слова змушував відчувати це саме тепло в грудях, а її краса і зовнішність зачаровувала погляд. Вона була стоматологом і волонтером, яка допомагала нашим воїнам боротися за нас і за нашу свободу. Наганяє чорноти і така трагічна смерть, яка сталася з вини цих бункерних виродків, яких ми ніколи не простимо і будемо проклинати до кінця часу всією родиною, всією Україною.
Тим не менш, я щасливий за маму, що за її, на превеликий жаль, таке коротке життя, вона жила ним у всіх існуючих у світі фарбах, ми всією сім’єю часто подорожували, любили і любитимемо один одного, разом обіймалися, сміялися, плакали, завжди були разом, не зважаючи на обставини та фізичні відстані між нами, ми завжди були, є і будемо однією і міцною родиною. Нехай ми тепер не можемо побачити маму в нашій квартирі, почути її прекрасний ангельський голос, не можемо поїсти мамин найсмачніший борщик, якому могли позаздрити всі кухарі світу, тепер я не зможу почути її вічні “застели ліжко” та “почисти зуби”, я не можу написати їй, що в мене болить голова і запитати якісь пігулки випити, щоб полегшало. Але тим не менш вона залишилася з нами, вона нікуди не пішла, я впевнений що мама прямо зараз в цьому залі стоїть поруч зі мною і міцно обіймає, я відчуваю її кохання, її теплоту, її турботу, я знаю, що вона пишається мною, пишається татом, пишається всіма нами, і я робитиму все, щоб спостерігаючи з боку, Ірочка продовжувала мною пишатися.
Вона була моїм життям, і залишилася моїм життям, нашим життям, вона поряд з нами, і всередині нас, і ми ніколи не забудемо маму, ми будемо любити її до кінця часу, поки не возз’єднаємося знову на м’яких і пухнастих хмарах. Я люблю тебе, спи спокійно, моє янголятко”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
