На Покровському напрямку загинув офіцер Збройних сил України Максим Ємець з позивним “Єнот”.
Трагічну звістку повідомила кохана бійця, військова і письменниця Оксана Рубаняк, – пише УП.
“Не так ми хотіли розповісти про нас, не так це все мало відбутися. Стільки нереалізованих планів, мрій. Будинок за містом, діти, сімʼя. І спільна старість більше 60-ти років, на менше ти не погоджувався. Впертий, як і я.
А ще ніжний, турботливий, люблячий, коханий. Моє єдине кохання. Мій спокій. Мій всесвіт“, – написала Оксана.
30-річний Максим “Єнот” Ємець родом з Івано-Франківщини. На війну хлопець пішов ще в 2014 році, коли йому було всього 19 років, розповідав він в інтерв’ю Front18.
Був добровольцем у складі батальйону УНСО (Українська Народна Самооборона). Згодом служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді та 24-й окремій механізованій бригаді. За плечима молодого військового – Іловайськ і Дебальцеве.
Практично все доросле життя він провів на війні та пройшов шлях від солдата до командира роти. Максим був кавалером Ордена “За мужність” III ступеня.
За день до загибелі він опублікував свій останній вірш у соцмережах.
Кохана Максима розповіла, що зустріла чоловіка на одному з напрямків на фронті. Останнім часом вони обидвоє несли службу біля Покровська, тож могли бачитися частіше.
“Я завжди з нетерпінням чекала нашої зустрічі, могла подолати пів країни до тебе, як і ти спішив до мене, часто ризикуючи, виїжджав небезпечними дорогами із лінії зіткнення, бо обіцяв приїхати.
Ми, попри зайнятість і відстань, завжди знаходили можливість побачитись, робили нереальне. Спішили один до одного. Шукали можливість. А вчора я шукала твоє тіло, щоб просто побачитись, щоб просто побути. Знайшла, побачились. Але ти вже на мене не дивився, і ніколи не поглянеш”, – зі щемом зазначає військова.
Оксана обіцяє видати збірку віршів, аби розповісти про Максима світу.
Спогадами про свого першого командира – “Єнота” – поділився й ветеран Степан Савчук.
Переглянути цей допис в Instagram
“Завжди мені казав: “Не с*и, прорвемось”. Завжди йшов на ризик, був там, де інші боялись покурити. Я його приймав таким, яким він був з його тонною дратівливих замашок, а він мене поважав, бо я завжди казав правду в очі.
Ми жили разом у підвалах Лисичанська, ми виходили з напівоточення, він оберігав і допомагав мені скільки міг. Був не раз важко поранений. Мав групу інвалідності. Міг списатись зі служби будь-коли. Але віддав найбільше – своє життя“, – написав він у соцмережі.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
