На Донбасі у липні 2021 року Україна втратила сім бійців. Двоє з них померли у госпіталі після нетривалого лікування. 36 воїнів отримали різноманітні поранення та бойові травми – це найбільша цифра за останній два роки.
За місяць сталось 248 обстрілів. Бойовики п’ять разів острілювали командно-спостережні пункти українських військ у глибокому тилу. Так 13 липня на Луганщині загинув командир роти 57-ї ригади, а його п’ятеро бійців отримали травми. Також 26 липня під обстріл потрапив командний пункт 58-ї бригади – поранення отримало семеро військових, серед них п’ять жінок, передає Gazeta.ua.
Цього місяця серед загиблих – четверо офіцерів. Двоє були командирами на рівні роти, ще один – високопоставлений офіцер-тиловик, який займався логістикою цілої бригади. Чевтертий загиблий капітан – начальник медичного пункту.
Бойовики активно почали використовувати кропнокаліберну артилерію, яка Мінськими домовленостями є нібито забороненою. Також над українськми позиціями почали з”являтись російські безпілотники ”Орлан-10”, які спеціально модернізували для розвідки.
4 липня
Юрій ”Феофан” Письменний, 57 років
Начальник медпункту батальйону 93-ї механізованої бригади ”Холодний яр”
Юрій загинув унаслідок обстрілу бойовиків українських позиції біля селища Мирне на Донеччині. Писемний перебував на передових позиціях бригади – надавав консультації бійцям.
”Серед білого дня окупанти відкрили вогонь і уламки від ворожого снаряду поранили медика. Травми виявилися несумісні з життям”, – повідомив начальник медичної служби бригади Анатолій Чуйкін.
Юрій Письменний родом із Дніпра, мав вищу медичну освіту. У 2016 році пішов на війну медиком-волонтером у Перший добровольчий мобільний госпіталь ім. Миколи Пирогова. Мав позивний “Феофан”.
Наприкінці 2018-го призивався до лав Збройних сил. Очолив медичний пункт батальйону. Тиждень тому здобув чергове військове звання капітана. “Феофан” завжди сам виїжджав до поранених.
”Він запам’ятався професіоналізмом, добродушністю, готовністю завжди йти вперед, ніколи не відступати, – каже Чуйкін. – Він урятував життя десяткам бійців. Усі, хто з 2018-го був поранений у батальйоні, проходили через його руки”.
У загиблого залишилася дружина Тетяна й дорослий син Георгій. Похований у Дніпрі.
5 липня
Богдан Бродовський, 37 років
Заступник начальника тилу логістики 93-ї механізованої бригади ”Холодний Яр”
Офіцер зазнав вибухового поранення унаслідок обстрілу бойовиками позиції ”холодноярців” із протитанкових ракетних комплексів у районі села Чермалик Волноваського району Донеччини.
Бродовський родом із міста Гайсин Вінницької облсті. Служив у Збройних Силах України з 2002 року. У 93-й бригаді почав служити ще до початку війни як начальник продовольчої служби.
Потім ненадовго звільнявся, відновився в корпусі резерву. Далі повернувся в рідний гарнізон на Дніпропетровщині. І нещодавно знову почав служити в 93-й бригаді.
”На першому місці завжди ставив сім’ю. У нього було четверо дітей. Нещодавно народився син – і року ще не минуло. Не так давно родина оселилася у Вільному. Це надзвичайно велика втрата й для родини, і для бригади, – кажуть побратими.
Вдома у нього залишилась дружина, яка також служить у бригаді та четверо дітей. Похований у Дніпрі.
8 липня
Євген Курасов, 24 роки
Сержант 58-ї мотопіхотної бригади ім. гетьмана Виговського
Отримав поранення снайперською кулею несумісне із життям поблизу села Піски Ясинуватського району Донецької області.
Курасов служив за контрактом із жовтня 2019 року у 15 мотопіхотному батальйоні ”Суми” 58-ї бригади ім. гетьмана Виговського.
Родом боєць із села Локня під Сумами.
У загиблого лишились дружина з двомісячною дитиною та батьки. Похований у Локні.
9 липня
Володимир Яськів, 43 роки
Старший солдат 24-ї механізованої бригади ім. короля Данила
Боєць дістав смертельне снайперське поранення біля міста Золоте на Луганщині. Володимир чергував та вів спостереження за противником. У цей час окупанти почали масований обстріл з кулеметів, гранатометів, протитанкових ракет та мінометів. Під час зміни позиції у старшого солдата поцілив ворожий снайпер.
Яськів народився 29 липня 1977 року в селищі Великі Бірки на Тернопільщині.За три деі мав саме відзначати свій день народження.
Служив півтора роки старшим стрілецем 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону 24 бригади.
Залишилася мати. Похований у Великих Бірках.
13 липня
Андрій ”Бєлий” Бєляєв, 38 років
Офіцер 57-ї мотопіхотної бригади ім. отамана Кості Гордієнка
Бойовики вночі обстріляли командний спостережний пункт бригади із 120-міліметрових мінометів біля села Причепилівка Старобільського району Луганщини. Боєприпаси почали падати на подвір’я, де були військові. Згорів ущент гараж з мікроавтобусом. Того дня бойовики випустили по українських позиціях біля Причепилівки півсотні мін та снарядів. ПОранення отримало п’ятеро бійців.
На війну Бєляєв пішов добровольцем. Мав позивний “Бєлий”. Командував ротою у 17 окремому батальйоні ”Кіровоград”. Кілька разів перепідписував контракт. У 2015 році брав участь у операції в Зайцевому, коли 57-ма бригада взяла під контроль кілька вулиць. Воював за Маріуполь.
17 липня Андрію Бєляєву мало виповнитися 39 років.Родом із міста Нікополь на Дніпропетровщині.
”Він був прикладом для мене на війні. Тихий герой. Звичайний чоловік, яких тисячі, котрі пішли на війну, – пише у себе в Facebook військовий журналіст Олександр Махов. – Не брав участі у визначних боях і операціях. Але на своїй маленький війні був серед найкращих”.
Вдома залишились батьки Бєляєва та троє неповнолітніх дітей. Похований у НІкополі на Алеї слави.
19 липня
Олександр Горбенко, 29 років
Солдат 10-ї гірсько-штурмової бригади
Гoрбенко помер у Харківському опіковому центрі 19 липня. Він отримав важке поранення ввечері 15 липня під час ворожого обстрілу селища Нью-Йорк на Донеччині. Отримав 80% опіків тіла. Лікарі чотири доби боролися за життя захисника. Позиції його бригади остріляли із 122-міліметрових мінометів. Поранення отримало троє воїнів, ще двоє – бойові травмування.
Горбенко родом із Кривого Рогу на Дніпропетровщині. Є сином ветерана 40-го батальону територіальної оборони “Кривбас” Василя Холода.
”Він любив Україну – і з Майдану за неї стояв… А коли почалася війна – вирішив, що має бути там, на Донбасі. Це було його рішення”, – згадує Василь Холод.
Олександр у 2014 році пішов служити у батальйон МВС ”Січеслав”. За рік підписав трирічний контракт із 8 полком спецпризначення. Після його закінчення влаштувався на металургійний комбінат “Арселор-Міттал”. Проте захворів на COVID-19,рік лікувався. Повернутися на роботу на “Арселор-Міттал” Олександр не зміг, тому він підписав контракт із ”десяткою”.
Вдома залишились батьки та малолітня донька. Похований у Кривому Розі.
23 липня
Дмитро Сівоконь, 39 років
Старший лейтенант 57-ї окремої мотопіхотної бригади ім. отамана Кості Гордієнка
Сівоконь був госпіталізований після обстрілу села Кринички Старобільського району Луганської області 13 липня. Того дня бойовики так званої ЛНР вдарили по позиціях українців із 120-міліметрових мінометів та артилерії калібру 152 міліметри, яка є заборонена Мінськими домовленостями. Від осколків загинув командир роти Андрій Бєляєв, ще п’ятеро солдат отримали поранення.
Офіцеру осколки посікли йому ноги, шию та застрягли у легенях. Виник пневмоторакс – закупорка легеневої артерії. Щоб Дмитро не відчував страшного болю, його занурили в медикаментозний сон.
Дмитра одразу поклали до реанімації. Наступного ранку він вже прийшов до тями, самостійно дихав. Потім стало гірше. Його знову під’єднали до апарату дихання, зробили кілька операцій, – розповідає волонтерка Ярина Чаговець.
Сівоконь родом із міста Скадовськ на Херсонщині. З дружиною виховував двох доньок – 2,5 роки та дев’ять років. Також від першого шлюбу має 13-річного сина.
На війну загиблий пішов добровольцем у 2014 році. Проходив службу на посаді головного сержанта взводу в спецпідрозділі військових сил правопорядку “Сармат”. Отримав офіцерське звання молодшого лейтенанта та перевівся у окремий мотопіхотний батальйон “Кіровоград”, що входить 57-ї бригади ім. кошового отамана Кості Гордієнка. Служив у роті загиблого 13 липня Андрія Бєляєва.
”Він працював у поліції з моєю дружиною. Звільнився, як почалася війна, пішов у воєнну поліцію. Був взірцем того, яким має бути поліцейський у нашій державі”, – розповів друг загиблого і волонтер Іван Токмак.
Похований на Алеї Героїв у Скадовську.
27 липня минув рік, як президент Володимир Зеленський оголосив про всеосяжне перемир’я на Донбасі. Ворог дотримувався його близько місяця й порушив усі домовленості.
За час так званого перемир’я російські найманці атакували захисників України 1995 разів. Армія втратила 60 воїнів. Переважно — від куль снайперів, артилерійських обстрілів, протитанкових ракетних комплексів та мін. Найбільше загиблих було у квітні — 14, лютому — 11 і березні — 9. Не мали втрат у серпні та грудні 2020 року.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини