Зворушлива та водночас повчальна історія, яка вчить нас за будь-якиї обставин залишатися людьми.
ЛЮДИ, ЩО З ВАМИ ?!!!
(задля уникнення дурацьких запитань та коментів, пишу не зі своєї сторінки, думаю адмін погодить)
Сьогодні, біля 13:00 год. я їхав (точніше поспішав) на роботу. Проїхавши всі пекла корків від податкової до Мкдональдса на Чорновола, я побачив що далі дорога вільна і зрадів бо до Брюхович мені залишилося 5 хв. і я встигаю.
При виїзді на кільце, побачив старенького дідуся по центру кільця з сильно окровавленою головою, його кашкет лежав на дорозі. В мене щось аж йокнуло, і я на підсвідомому рівні обїхав кільце по колу та зупинився на кільці на аварійці. Підбіг до діда, підняв його кашкет. Він сильно стікав кров’ю через розбиту голову, запитав що сталося чи не збила його часом машина, він, не дуже чітко, але сказав що впав. Я підвів його до свого авто, надавши першу допомогу, як вмів, старався зупинити кров, бо не бачив ще ран. Подзвонив в Поліція Львівської області на 102, описав диспечеру всю ситуацію, запитав як діяти дальше чи чекати на патруль, чи везти дідуся в лікарню на Топольну. Сказали їхати, а патруль під’їде вже у лікарню. Так і зробив. Посадив дідуся в авто і поїхав. Правда коли ми із ним окроваленим стояли біля авто ніхто навіть не зупинився, а тільки дивилися на нас та дехто фоткав ситуацію з вікон машин.
Приїхали в лікарню. Завів його в травмпункт. Його оглянув лікар. Направили на ренген. Крім розбитого чола, інших пошкоджень не виявили. Нейрохірург ніяких струсів чи відхилень не виявив. Дідові наклали шви і якраз тоді під’їхали патрульні. Діда опитали, вияснили що звати його Іван Іванович, що він з 1928 року народження та мешкає він на вул.Малехівська, 23 особняк (даної вулиці ми з патрульними по карті не знайшли, але мені мій друг скинув фото старої карти Збоїщ, де вона позначена). Я сказав патрульним, що його завезу додому, але якщо що – дзвонитиму їм на мобільний.
По дорозі дід розказав що живе з жінкою дітей не мають (поки що 🙂 ) Доїхав до Гал.Перехрестя, дід мені вказав на багатоповерхівку та сказав, що він живе тут на першому поверсі в 10 квартирі і що він далі піде сам. Саме тоді я зрозумів, що нейрохірург помилився. У діда не все в порядку, і ще він почав сильно здирати повязку. Ми підійшли до під’їду, він мав ключ із брелком домофона, попробував відчинити – не підходить !!! Я пробігся по всіх підїздах того дому – не відкрився жоден. Посадив діда в машину, зв’язався ще раз з патрульними і сказав що вони мають мені допомогти, ті сказали, що їдуть вже до нас. За той час запитав місцевих мешканців та двірничку – ніхто не знає його. Однак в пункті прийому металу сказали, що він тут часто ходить, але де живе не знають (на той контингент що був в пункті прийому дід не тягнув, був чистенький, не по багатому, але охайно вдітим).
Тут приїхали ті ж самі патрульні. Дід адреси не знав, знову вказував на той будинок та сказав, що жінка напевно поїхала до сина !!! та запевняв, що документів не має при собі. За 2-3 хвилини розмови один із патрульних змитикував і сказав, що він може не вперше губитися і таким як він родичі зазвичай підшивають адресу десь до одягу. Покликали діда з машини на вулицю і почали оглядати, і тут ….. знайшли його пенсійне посвідчення де вже кілька разів закреслена адреса і номер тел. домашній. Все вдалося розібрати. Зателефонували на номер, то була його дружина. Сказала нам точну адресу і ми повели діда додому. Під будинком діда знали усі і казали, що то його не вперше привозять, він часто втрачає пам’ять. Привели до квартири, бабуся його впізнала. Передали їй його виписки з лікарні, розказали коротко що було, сказали що завтра треба його в поліклініку завезти на перев’язку віддав пакетик з бинтами та пластирями, що для нього купив в аптеці і ми пішли. Дякую хлопцям патрульним Патрульна служба Львова / Моя нова поліція за професіоналізм, правда не запитався навіть як їх звати, але вони повертають довіру до Поліції і доказують що “Поліція” і “менти” то не одне і те ж саме.
#До_чого_весь_той_текст? Ні, я не є дуже добра людина і всіх жалію! Я не ходжу щонеділі у вишиванці до церкви, та не цілую в руку священника! Ні, я не хвалюся нічим! Просто то міг бути чийсь із вас дідусь! Він міг померти від втрати крові! У всіх є дідусі, і всі ми скоро теж будемо старими, не знати яка нас старіять чекає (дай Бог кожному дожити хоча б до 90 років як Іван Іванович)!!! Чому ніхто не зупинився більше (машин було в тому районі кілька десятків чи навіть сотня)? Для тих цікавих хто фоткав і вже хотів виставити фото з заголовком “п’яний бляхар, на швидкості 100500 км/год. збив діда” облом, я не збивав його!!! ПРОСТО БУДЬТЕ ЛЮДЬМИ !!!
(з етичних причин обличчя не показую)
Алла Гунченко для Україна Неймовірна
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини