Останнє десятиліття було липке й важке – для мене, для України й людства. Проминуло під знаком широко метастазуючої “нової світової війни”.
Про це каже письменниця Оксана Забужко. Презентувала збірку есеїстики “Планета Полин” у прямому ефірі онлайн-проєкту “Літкур’єр: читання уголос”. Його транслювали на сторінці “Форуму видавців” у Facebook, пише журнал “Країна“.
“Планета Полин” – це вибране, найважливіші есеї Забужко за більш як 20 років. Присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. Найраніший текст – “Прощання з імперією” 1997 року, написаний на смерть Йосипа Бродського. Найсвіжіший – цьогорічний “Час деміургинь” про Ольгу Токарчук. Також серед героїв книжки – Леонід Плющ, Соломія Павличко, Софія Яблонська.
“Є вислів, що мова – це діалект з армією і флотом, – каже Забужко. – Література теж, на превеликий жаль, пов’язана з танками. Світовий інтерес до вашої літератури різко зростає, коли виявляється, що у вас є держава, яка вміє себе захистити. Це цинічно звучить. Не означає, що маємо приймати ці правила гри й самі ставати цинічними. Але мусимо розуміти, що планета не населена рожевими поні та єдинорогами.
Колись у 1990 роки була екранізація роману Джейн Остін “Гордість і упередження”. Транслювалася по нашому телебаченню. Український дубляж був за новинку – ми його всі жадібно ковтали. І я сказала – з ноткою письменницької заздрості – “Які класні все ж таки в англосаксів оці їхні дєвушки. Мері Шеллі, Джейн Остін, сестри Бронте. Яка в них чудова жіноча література. У товаристві тому був один неглупий лікар – а вони цинічніше дивляться на життя, ніж митці. Сказав фразу, котра мене потрясла: “А чому ти думаєш, що якби Україна володіла Африкою і половиною Азії, то Марко Вовчок і Леся Українка виглядали б гірше?” До того не думала про це в такому ракурсі. Розуміла, що наша література – класна, відповідає світовим стандартам. Чому ж її не знають? Але, як я кажу всім студентам україністики, яких на різних широтах ніби немало з’явилося, ви багато знаєте про курдську літературу? Вас вона цікавить? А там теж є письменники й, можливо, непогані.
Зв’язок між тим, чи виграємо ми в цій війні, і тим, який буде інтерес до нашої літератури, – прямий і безпосередній. І коли нам кажуть, що “искусство вне политики” – ні. Це вам говорить людина, яка перекладена у 20 країнах”.
Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку в сім’ї викладачів-філологів. Коли мала 8 років, родина перебралася до Києва. Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему “Естетична природа лірики як роду мистецтва”. Викладала естетику й історію культури у столичній консерваторії. Із 1988-го – старша наукова співробітниця Інституту філософії Академії наук України.
У 1992–1994 роках працювала в США як запрошена письменниця і фулбрайтівська стипендіатка. Викладала україністику в Пенсильванському, Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.
Перший вірш опублікувала у 12 років. Із 1985-го видала шість поетичних збірок. Також – прозу, есеї, публіцистику, листування з мовознавцем Юрієм Шевельовим, розмови з польською журналісткою Ізою Хруслінською. Із найвідоміших філософсько-літературознавчих праць: “Шевченків міф України”, Notre Dame d’Ukraine – про Лесю Українку.
1996-го вийшов друком дебютний роман “Польові дослідження з українського сексу”. Вважається першим бестселером незалежної України. Перевидавався 10 разів. 2006-го визнаний “книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності”, за соціологічним опитуванням агенції “Еліт-профі”. Перекладений 15 мовами.
2009-го з’явився роман “Музей покинутих секретів”. Це родинна сага на 832 сторінки, де переплітаються три покоління – від 1940-х до 2004 року. Твір здобув низку відзнак, зокрема Літературну нагороду Центральної Європи “Ангелус”. Торік увійшов до топ-20 найкращих романів XXI століття за версією швейцарської газети Tages Anzeiger.
Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня. Торік отримала Шевченківську премію за збірку публіцистики про виклики сьогодення “І знов я влізаю в танк”.