Подорожували якось (легенда) банкноти в одну, дві та двісті гривень білим світом. Та й забрели аж до Раю. Гримають у ворота, відчиняє їм сам Святий Петро. Розговорилися, вислухав їх Петро та й оголошує вердикт: одногривнева та в дві гривні – пропустити до Раю, двохсотгривневу – доставити до Пекла.
– Та чому ж так, Петре? – обурилася двохсотгривнева. Ти глянь, яка я красива та нежмакана-непорвана. Та й для чого тобі в Раю ті обдертюхи пожмакані?
– Так буде, бо ти, двохсотгривнева, жодного разу не була в церкві, не провідала хворого- голодного- немічного. А ті дві тільки й прислуговуються бідним та немічним. У Пекло!!!
До чого тут КамАЗ. Про все потроху. Вже скільки років послуговуємося красивою легендою про те, що весь бюджет держави кілька років тому кудись вивіз попередній диктатор готівкою у камазах. Красиво, і нема на то ради! Може, й направду варто міряти бюджет вантажівками готівки? Але за всю державу хай розписують столичні «політологи» у дорогих краватках, то ж розпочнемо із дрібної банкноти.
Як виявилося, впровадження електронного квитка у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях Львова можна запровадити лише після 2020 року. З-поміж головних причин – неповороткість європейської фінансової бюрократії та нерозуміння львів’янами всіх важких трудів місцевої влади щодо «покращення» транспортного забезпечення містян. Чому стільки років ніхто не робить реальних кроків щодо запровадження електронних платежів за внутрішньоміські перевезення? Мабуть, найважливішим чинником залишається спокуса готівки: щоб багато, безконтрольно і надовго. Чи настільки все складно? Трохи примітивної арифметики. Щодня у місто із п’яти магістральних напрямків кожні три хвилини у ранковий час приїжджає одна маршрутка (пасажири стають клієнтами внутрішньоміських перевезень), ввечері – у зворотному напрямку. Щодня близько половини містян здійснюють одну поїздку (потім у зворотному напрямку). Приблизно 6-8 тисяч осіб щогодини приїжджають у місто. Протягом дня – кілька сотень тисяч львів’ян теж кудись їдуть.
Об’єм зіжмаканих ста гривень номіналом в одну гривню – 110 кубічних сантиметрів. Об’єм зіжмаканих двох сотень номіналом у дві гривні – той же. Основні платежі у маршрутках здійснюються цими номіналами. Як не клацай калькулятором – менше, ніж чотири кубічні метри готівки не виходить. Якраз стане на вантажівку. Щодня. Звичайно, за щось треба купити солярку, дати на зарплату, запчастини та інше. Якісь там ще непередбачені витрати. Ну, нехай стане на піввантажівки витрат. Але куди нафантазувати решту? Можливо, щось із цього потрапляє у державний та місцеві бюджети. Та решта, мабуть, все-таки перетворюється у готівку вищих номіналів.
Але чому після винаходу платіжних карток та електронних грошей людство спростило собі життя? Бо, крім інших зручностей, готове було платити податки. Адже проходження електронного платежу автоматично передбачає його контроль та сплату податків від платежу. Ми ж якось звикли по-старому: банкнотою, пачкою банкнот (у кого є) чи торбою готівки. Для напівбогів із влади – вантажівка. Їм – можна. Але лише тоді, коли частина цієї готівки піде на «громадські» організації та «громадські наглядові ради», які підтвердять, що європейські кредитні бюрократи – неповороткі прикрі негідники, які недооцінюють важкої праці нашої місцевої влади. А ще трохи красивих- непожмаканих, номіналом у 200 чи 500 гривень, треба залишити для трудяг із «чесних» та «неупереджених» ЗМІ, які миттєво підтвердять, що нарід ще є тупим і неготовим до електронного обігу грошей. А про те, що понад 70% дорослого населення вже користується платіжними картками та іншими формами електронного обігу грошей, писати не треба. Бо народ ще може зрозуміти, що не тупий він зовсім.
Та допоки всім так добре: готівка, безпека на дорогах, красиві міфи (у які вірять), – чи є потреба та можливість щось змінювати? Адже всім і так добре. Окрім пасажирів.
Джерело: ZIK
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини