Після закінчення школи в Запорізькій області, Христина Мітєва вирішила здобувати вищу освіту в Болгарії. Дівчину спокусила програма безкоштовного навчання для молоді, яка має болгарське коріння, і пройшовши всі етапи відбору вона стала студенткою другого за величиною вузу в місті Пловдив. Третій рік вона живе в Болгарії і з успіхом підлаштовується під встановлені там правила, створюючи свою зону комфорту.
Про те, чому Болгарія зацікавлена в іноземних студентах, де заробити грошей на рік вперед, і чому можна заздрити дивлячись на хлопців-болгар пишуть на ресурсі osoblyva.com.
Історія переїзду
У Болгарію я переїхала в 2015 році, після закінчення школи. Мені було цікаво спробувати життя в іншій країні, ну а поїздка за вищою освітою здавалася найзручнішим способом.
Коли з батьками серйозно задумалися, куди ж саме вступати, зупинили вибір на Болгарії, на той час не особливо популярної серед українських студентів.
Автор: З відкритих джерел
Від України вона порівняно близько і навчання безкоштовне, а умови життя кращі при приблизно однакових цінах. Я вступила в другий за величиною вуз країни в місті Пловдив, “культурній столиці” Болгарії та улюбленому місті місцевих жителів.
Перші враження
Болгарія справила приємне перше враження: доглянуті, затишні містечка, хороші дороги, ввічливі люди. Я родом із Запорізької області, де море недалеко, а ось гір немає – я їх майже не бачила. Тому що вразило і до сих пір подобається – це пейзаж зі скель і зелених лісів, який радує око у всіх частинах країни.
На невеликій відстані від великих міст сотні пам’яток: печери, озера, гори. Болгарія – країна з багатою історією, якою пишаються місцеві жителі. Тому на її невеликій території залишилося багато історичних пам’яток, фортець та монастирів, за ними стежать і оберігають їх. А в місті, де я живу, цікаві місця буквально знаходяться одне на одному!
Є навіть турецькі мечеті і давньогрецькі пам’ятники. Тут шанують традиції, люблять і знають народні пісні, відзначають свята, що для мене було незвично. Іменини – це велике свято, як другий День народження. У свій “Імен день” люди приймають поздоровлення і святкують з розмахом.
Автор: З відкритих джерел
Довго доводилося звикати до неквапливого ритму життя Пловдива. Тут ніхто нікуди не поспішає і всі, абсолютно всі, постійно спізнюються. Набравшись досвіду, призначаю зустрічі зазвичай на півгодини раніше зручного мені часу. Спочатку мені це не подобалося, я постійно рвалася заповнити вільний час чимось, не терпіла повільність, але з часом усвідомила, що відпочивати так само важливо, як працювати, і знайшла золоту середину.
Сервіс
Болгарський сервіс, як не сумно, можна охарактеризувати одним словом – ненав’язливий. Персонал завжди ввічливий і привітний, але зайвими обов’язками себе не обтяжує. Рідко коли дадуть відповіді на запитання або відреагують на скаргу. Замість “клієнт завжди правий” тут діє правило “клієнт нікуди не поспішає”. Чекати, поки вас обслужать в банках або офісах – суцільна мука, а одного разу ми просиділи в кафе півгодини, так і не отримавши хоча б меню.
Радує, що на курортах історія інша: офіціанти говорять мінімум двома іноземними мовами, завжди готові підказати і порадити щось, приймаючи відвідувача, як кращого друга – старанно заробляють чайові.
Автор: З відкритих джерел
По приїзду сюди дуже засмутила індустрія краси. Якщо дівчата самі не вміють доглядати за собою, то їм доводиться вибирати між якісним обслуговуванням і недорогим.
Часто чую скарги від знайомих: манікюр роблять або боляче, або криво (а іноді і все відразу), волосся перетворюють в сумну мочалку, а брови вищипують нерівно. Словом, старанність – це не про болгар!
Оренда житла
Я живу в студентському гуртожитку, який був побудовано рік тому. Умови відмінні: кімната велика і простора, зі зручностями, як однокімнатна квартирка. У кімнатах живуть по двоє, знаходяться гуртожитки на відстані ста метрів від будівлі університету. Коштує така “розкіш” 80 левів (40 євро) на місяць, разом з доступом до інтернету.
Єдиний мінус – далеко до центру міста. В цілому більшість студентських гуртожитків зараз ремонтують, але є і старі блоки, так що мені пощастило.
Софія – найдорожче місто, де двох-трикімнатна квартира в хорошому районі обійдеться від 700 і до 1000 левів (350-500 євро). Для порівняння, в Пловдиві хороші трикімнатні квартири коштуватимуть до 600 левів (300 євро).
Автор: osoblyva.com
Житло цілком реально знайти самостійно на спеціалізованих сайтах і по оголошеннях, але це займе від декількох тижнів до двох місяців, а можна заплатити ріелтору і бути впевненим, що потрібне житло знайдеться швидко і без проблем.
Робота
Без дозволу на роботу і ВНЖ попередньо влаштуватися кудись складно, якщо тільки не висилається спеціальне запрошення. Вакансії більшість роботодавців розміщують на єдиному популярному сайті, що дуже зручно. Різниця між столицею і провінцією величезна – майже всі підприємства, компанії і фірми знаходяться в столиці Софії і хорошу роботу там знайти найлегше.
Мінімальна зарплата становить 460 болгарських левів (близько 230 євро), середній заробіток по країні – 1000 левів (500 євро). Хоча в невеликих населених пунктах заробляти більше 600 левів нереально. Грошей при цьому на їжу та оплату квартири вистачає, але на “розкоші” вже доведеться економити – одяг, відпустка і т.д.
Молодь працює в основному або в ресторанах і барах, або в колл-центрах з англомовними клієнтами – ця сфера, до речі, розвивається семимильними кроками. Взагалі тим, хто знає дві-три іноземні мови, знайти хороше місце майже в будь-якій сфері буде легко, найбільше шукають знавців англійської, російської та німецької.
Автор: З відкритих джерел
Також популярна сезонна робота. Я вже два роки поспіль працюю на морських курортах влітку, в готелях і туристичних агентствах. Це і весело, і вигідно: за сезон можна накопичити грошей на рік вперед. Багато людей відпрацьовують літній сезон на морі, а взимку їдуть працювати на гірськолижні курорти. Таку роботу знайти найлегше, але жити, не маючи постійного будинку, складно.
Навчання
Безкоштовної вищої освіти болгарські вузи своїм громадянам не надають, якщо тільки вони не круглі відмінники. Проте, за семестр студенти платять невелику суму приблизно в 150 євро. Для іноземних громадян розцінки вже інші: ціна за один рік навчання – в середньому близько трьох тисяч євро, а в медичних вузах доходить навіть до восьми.
Я вступила в Болгарію за програмою від Міністерства освіти і тому не плачу за навчання. Щороку за цією програмою в країну приїжджають близько 300 хлопців з України, Молдови, Казахстану, які мають болгарське коріння. До приїзду сюди говорити болгарською я не вміла взагалі.
Багато молодих болгар роблять свій вибір на користь більш розвинених європейських держав і їдуть жити туди, але уряд придумав незвичайний спосіб з цим боротися: між країнами колишнього СНД і Болгарією існує домовленість, за якою молодь, що має болгарські корені, може вчитися в Болгарії абсолютно безкоштовно, та ще й отримувати стипендію в два рази вищу.
Це, звичайно, привертає випускників шкіл і таким чином держава забезпечує собі приплив свіжих умів. Одним з таких стала і я. Моя бабуся – болгарка, а мама керує народним ансамблем і спільнотою болгар в моєму рідному місті, так що з народною болгарською творчістю близько знайома з дитинства. Приблизно з трьох років я була на сцені, співала дитячі пісні болгарською та українською, читала вірші і грала народні мелодії на скрипці.
Вступити до університету з України мені було досить легко: потрібно надати атестат з оцінками і здати іспит з болгарської мови. Школу я закінчила зі срібною медаллю і іспит здала на вищий бал, тому вступила, куди і хотіла.
Зараз я студентка третього курсу, вивчаю англійську філологію і підробляю перекладачем. Навчання дається легко: відвідування в моєму університеті вільне, головне – успішно здати сесію, тому більшість студентів без проблем поєднують роботу і навчання.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
