«Якщо в тебе паспорт держави – ти вже в політиці» – співавтор популярного кліпу ТНМК «Історія України» Артем Полежака

756

Вірші харківського поета Артема Полежаки добре відомі всім, хто любить сучасну українську літературу та музику, бо ж різні виконавці беруть його тексти для своїх пісень. Нещодавно і гурт «ТНМК» записав відео до композиції «Історія України» на слова Полежаки. Щоправда, російську аудиторію, яка свого часу любила українського митця, його творчість нині неабияк виводить із себе.

Автор називає себе поетом-іроністом і вважає, що гумор та іронія допомагають українцям пережити непрості періоди в історії, а від російської пропаганди треба не плакати, а тільки сміятися, – пише Укрінформ.

Артем Полежака видав дві збірки віршів і готує третю, для якої вже придумав назву. Про те, як автор з архітектора став поетом, чому поступово перейшов на українську мову, про своє ставлення до політики, про книги, які читає, дізнаєтеся з інтерв’ю. Кореспондентові Укрінформу вдалося поспілкуватися з поетом у Житомирі перед його спільним з Іваном Семесюком творчим вечором.

– Гурт «ТНМК» нещодавно відзняв кліп на пісню «Історія України», вірш для якої написали ви. Відео масово поширюють, воно всім подобається. Яке ваше враження про цю роботу?

– Далеко не всім вона подобається. Я от спеціально походив по «ватних» пабліках, і в них підгоряє, але вони й перепощують пісню, а значить, це теж успіх. Там понаписували, що це пропаганда фашизму. Щодо реакції української аудиторії, – звичайно, я цього й не приховую, приємно, коли мене за пісню хвалять.

– Ви за фахом архітектор. Чи працювали в цій сфері й як відкрили у собі поета?

– Я трохи попрацював архітектором. У Харкові навіть досі є кілька фасадів магазинів, які я проєктував. Брав участь у реконструкції єврейського культурного центру, і ще на моїй совісті пара-трійка невеличких інтер’єрів. Потім зайнявся дизайном меблів і досі трохи над цим працюю. А щодо того, як відкрив у собі поета, це запитання дуже пафосно звучить. Всі ж у підлітковому віці, коли починають закохуватися, щось пишуть. Потім у мене почалися вірші іронічного характеру. Чим більше ставало людей, яким це подобається, тим у мене з’являвся сильніший стимул. Писати для себе може бути цікаво, але коли тебе слухають – це ж цікавіше.

– Як іронія допомагає сприймати світ та інтерпретувати його?

– Це один з адаптивних механізмів людини, коли за допомогою гумору, іронії вона може переживати якісь не дуже приємні моменти більш спокійно. У нашій історії було стільки складних періодів, що пережити їх, зовсім не маючи почуття гумору, іронії, мабуть, було б неможливо. Думаю, що в українців здатність до іронії та самоіронії – вроджена риса. Генетично вона, звичайно є у всіх народів, але в нас вона міцно вбудована в культурний код і є частиною менталітету.

– Про вас найчастіше пишуть, що Артем Полежака – це сатирично-іронічний поет, а от Юрко Позаяк називає вас найпопулярнішим терористом сучасної української поезії. Яким поетом себе вважаєте ви?

– Не сказав би, що я сатирик. Хоча, іноді буває. Швидше – іроніст. Не люблю слово гумор, бо я не гуморист, а от те, з чим найчастіше працюю, можна назвати іронією.

– Свої вірші пишете українською, російською, використовуєте й суржик. А що із цього всього вам, як поету, найближче?

– Я навчався в російській школі, виріс у Харкові й перші свої вірші почав писати російською. Та чим далі, тим мені все цікавіше ставало писати українською. Можливо, якби я з українською прямо отак народився і виріс, мені б не так було цікаво, а так – для себе багато чого відкриваю. Якось поступово почав писати переважно українською. Розумієте, Росія і так велика й там знайдеться кому писати російською, а хто ж буде писати українською, кому це буде цікаво, як не нам, українцям! Ні французам, ні німцям, ні росіянам це не цікаво, тому нам самим треба творити свої вірші й власний культурний контент. Щодо суржика, то це один із розмовних варіантів української мови, й він – цікавий інструмент у деяких випадках, коли працюю з іронією.

– У 2013 році в Москві з вашого вірша «Репортаж», який ви самі декламували, усі сміялися. Згодом ми побачили, що за таким саркастичним сценарієм і висвітлюють новини російські ЗМІ. Наскільки важливо давати відсіч фейкам і що для цього може зробити поет?

– Буквально через півтора місяця (після візиту до Москви, – авт.) люди, з якими ми сміялися, обіймалися, френдилися на Фейсбуці, показилися – і почали писати на сторінках у себе якісь нісенітниці, а мені посилати прокляття і називати мене різними нехорошими словами. Ну, я ж їм не лікар, лікувати їх не буду, нехай самі розбираються. Ми з вами розуміємо, що це дуже важливо, бо таке висміювання – спосіб, яким можна подолати певну напруженість. Ми могли б якось починати страждати від цієї пропаганди, злитися, а так – просто посміялися, і це нормальна реакція здорової людини.

– Чи може, на вашу думку, поет бути поза політикою?

– Треба визначитися – що таке «поза політикою»? Якщо український поет їде виступати в Росію, чи в «деенерію», обіймається з «ополченцями», а потім повертається сюди і каже: «Я так роблю, бо я поза політикою»… Е, ні, шановний, ти не поза політикою, ти якраз дуже чітко всім продемонстрував свою позицію. Думаю, що люди, які вчиняють подібні речі й пояснюють, що вони «поза політикою», – то вони не поза політикою, а просто не зовсім розумні люди. Або хитрозроблені, назвемо їх так. Теж можу сказати, що я поза політикою, в тому сенсі, що не займаюся нею, – я не в партії, не депутат, але ж ми ходимо на вибори, слідкуємо за тим, що відбувається в країні, тому так чи інакше – ми в політиці. Якщо в тебе паспорт держави – ти вже в політиці.

– Ви часто буваєте на Донбасі, де читаєте вірші для наших військових. Як вас там сприймають захисники України?

– Я не сам їжджу, а приєднуюся до різних арт-десантів. Читаю вірші, аби розвеселити людей. Зазвичай це щось веселе або про любов. Я не буду їм читати про війну, бо що я військовим розкажу про війну? Хоча в мене є вірші про війну, але я їх можу читати тут. Наше завдання – зробити такий концерт, аби підняти бойовий дух або хоча б покращити бойовий настрій. Так ми і працюємо.

– Повернімося до поезії. Першою у вас була книжечка-розмальовка «Мої нездійснені мрії», а потім дві збірки – «Стіхи о жизні» й «Навісні пісні».

– Перша книжечка – це був такий прикол, книжка-перформанс. Ми оголосили, що буде презентація збірки поезій Полежаки, зібрали людей на захід. От я показую книжечку, а там – жодного вірша, тільки малюночки за мотивами моїх віршів. Ідея перформансу полягала в тому, що людина таким чином долучається до співтворчості з автором, бо вірш я їй і так розкажу. Вона прийде мене послухати, візьме мої намальовані віршики – і додасть щось своє, розмалювавши книжку.

– На третю збірку вже назбиралося віршів, плануєте її?

– Планую. На половину точно є, треба зібрати всі свої чернетки. Сподіваюся, що вдасться видати цієї весни нову збірочку. Навіть знаю, як вона буде називатися – «Люди у пошуках щастя». Колір і назву я вже придумав, залишилося дописати ще віршиків.

– А наскільки просто у нас авторові взяти отак – і видати збірку тоді, коли йому захочеться?

– Свою першу збірку («Стіхи о жизні») я видав у 2016 році у видавництві «Люта справа». Тоді я хотів встигнути зробити це до Книжкового Арсеналу. Видавець уже погодився її надрукувати, але в нього не було стільки коштів, щоби встигнути це зробити саме до фестивалю, тоді я інвестував у це власні гроші. Буквально за 5 днів Книжкового Арсеналу продалося пів тиражу. Видавець на це діло подивився – і далі в мене вже інвестував тільки він. Наступний тираж і другу збірку видав він і перевидаватиме її, бо всі примірники розпродалися. Мені комфортно співпрацювати з видавництвом «Люта справа», бо Андрій Гончарук – мій хороший друг і нам легко домовлятися.

– А проза вам пишеться?

– Ні, я не прозаїк, і з цим треба змиритися. А якщо пишеться, то це не так цікаво, як вірші.

– У «Kozak System» є пісня на ваш вірш «Читати тебе, як книгу». Це ваше особисте відчуття книги?

– Вірш – не про книгу, а про дівчину. Я просто був закоханий – і вийшов такий вірш. Зараз я уже не закоханий, і мені важко пояснити, чому вийшло саме так. Дівчатам, які люблять книжки, ці образи близькі. А мені, відповідно, приємно подобатися дівчатам, які люблять книжки.

– Що зараз читаєте?

– Одна з останніх книжок, що сподобалась, це Лесь Белей «План порятунку України». Хороша книга, раджу прочитати. Це, до речі, видавництво «Люта справа». З поезії – Марія Козиренко «Відкривати тут», Олександра Гонтар «Жери землю», Євген Манженко «Серця і тільця». Нещодавно мені свою книгу «Великі форми» подарувала Євгенія Чуприна. Почав її читати, і вона для мене важлива, бо я для неї обкладинку намалював.

– На творчий вечір до Житомира ви приїхали разом з Іваном Семесюком. Раніше вже виступали у такому тандемі?

– Виступати разом у нас вже виходило й у Києві. Цього літа трапилася така можливість поїздити із виступами з Іваном, коли нас запросили в євротур у межах Місяця авторських читань. Упродовж 5 днів ми побували у Польщі, Чехії, Словаччині, де мали кілька виступів. Мені здалося, що нам обом це сподобалося, бо ми одне одного не напружуємо. Ми трохи різні, але при тому – логічно доповнюємо одне одного. Нічого особливого, ми виходимо, спілкуємося з публікою, читаємо по черзі віршики: Іван три і я – три віршики, і якось такий виходить дуже не скучний поетичний вечір.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини