Гори сміття, розграбовані могили та склепи: як зараз виглядає легендарне Байкове кладовище в Києві (фото)

1294

Нещодавно журналістка Мирослава Барчук у своєму блозі на НВ написала, що польські журналісти вражені станом могили видатного поета Василя Стуса, похованого на Байковому кладовищі в Києві. Вони вважають, що це проблема збереження національної пам’яті.

Відразу скажемо, загальний стан Байкового кладовища гнітючий. Враження від цього видатного меморіального місця псує навіть загальна панорама різних входів у некрополь. Ні тобі написів про те, що це головне місце пам’яті України, ні якогось банального порядку. Навіть огорожа в багатьох місцях просіла, подекуди з неї вивалюється цегла, передає Обозреватель.

Однак саме в цьому некрополі поховані тисячі видатних діячів політики, культури, науки, спорту, військові та релігійні діячі. В’ячеслав Чорновіл, Борис Патон, Богдан Ступка, Вадим Гетьман, Леся Українка… Цей список можна продовжувати до нескінченності.

Байкове кладовище на високому пагорбі за місцевістю Нова Забудова (район, що йде вниз від нинішнього Нацуніверситету імені Тараса Шевченка. – Ред.) Відкрили ще в 1834 році для поховання католиків і лютеран, трохи пізніше тут стали ховати і православних.

Некрополь розростався. і вже в 1880-х роках тут облаштували нове кладовище. Там же побудували і вхідну церкву-ворота і Вознесенську церкву, біля якої в 1934 році був похований знаменитий історик і політик Михайло Грушевський. Примітно, що храми збереглися до наших днів. Чого не скажеш про склепи і могили…

Місце пам’яті та скорботи

Перша половина XX століття стала для меморіального місця часом випробувань. Уже в 1920-30-ті роки заради облаштування нових могил використовували старі, на яких затерлися написи або за ними не доглядали. Та й не було кому цього робити. Після подій 1917-1921 років тисячі киян вирушили в еміграцію або були знищені. Забуті були й могили їхніх предків.

Але справжні руйнування були ще попереду. За часів Другої світової війни цвинтар неодноразово потрапляв під обстріли, в тутешніх склепах ховалися люди. Через це більшість написів з іменами покійних було знищено.

Також було зруйновано сотні найкрасивіших скульптур і пам’ятників. Тоді ж знищили архів некрополя. Тому історики не можуть скласти списки людей, упокоєних у склепах. А їх тут понад 20. Авторами цих споруд були видатні архітектори минулого: Владислав Городецький, Володимир Ніколаєв та інші.

Не пощастило кладовищу і після закінчення війни. Якийсь час тут тривала практика використання старих могил для облаштування нових. Якщо бродити алеями цього прихистку мертвих, то помітно, що для деяких радянських поховань використано витончені огорожі початку XX століття, ну а пам’ятники у вигляді дерев, які широко використовувалися в імперські часи, перетворилися в надгробки діячів партії та звичайних городян. Склепи ж уподобали безпритульні.

Після розвалу СРСР у храмах кладовища поновилися церковні служби, небайдужі кияни та державні службовці почали потроху відновлювати могили ХІХ-ХХ століть. Взялися за збереження пам’яток німці та поляки. Біля деяких поховань встановлено таблички з написами організацій, які взяли їх під опіку.

А ось склепи знову лишилися поза увагою. У деяких із них живуть бездомні, всі вони розграбовані. В окремих відкрито похоронні камери, в яких немає навіть останків похованих людей. Зате все завалено купами сміття. І це при тому, що по суті, ці споруди – пам’ятки архітектури.

Руїни і сміття

У ХХІ столітті не пощастило вже і похованням радянської епохи. Через те, що кладовище розташоване на горі, де постійно відбуваються невеликі зсуви, деякі пам’ятники просто впали.

Надгробки царських часів у деяких місцях валяються просто поблизу інших поховань, або посеред алей. Та й це ще пів біди. Хтось додумався згрібати сміття і листя прямо на старовинні могили. Інакше як блюзнірством це не назвеш.

На деяких пам’ятниках вандали зірвали металеві портрети померлих. Раніше крали й огорожі, але в останні роки до такого вандалізму не доходить. Хоча кілька років тому з пам’ятника Лесі Українки “потягли” бронзові деталі.

Байкове кладовище, звичайно ж, не Пер Лашез в Парижі й не Личаківський некрополь у Львові, але ж тут поховані відомі на весь світ люди! А дістатися до деяких могил на старому секторі цвинтаря просто неможливо – замість алей усе заставлено пам’ятниками або їхніми уламками.

Що з пам’ятниками?

Після публікацій про стан могили Василя Стуса там навели порядок. Але деякі надгробки й склепи потребують не просто прибирання, а й реставрації. Є недоглянуті пам’ятники й на найголовнішій алеї некрополя. Недалеко від могили екскерівника Компартії УРСР Володимира Щербицького (вона в ідеальному стані. – Ред.) розташований пам’ятник видатному агроному Аристарху Терниченку, померлому в 1927 році.

Бюст вченого в кількох місцях тріснув, а від дощів і снігу покрився мохом. Його потрібно відреставрувати. Сам пам’ятник дуже примітний, адже виконаний у стилі національного модерну, популярного в часи політики українізації. Таких споруд на Байковому немає, що робить могилу Терниченка унікальною пам’яткою історії.

Пройшовши трохи далі, можна помітити облуплений склеп одного із засновників Академії наук України, видатного фізика, який зробив низку важливих відкриттів, Йосипа Косоногова, який помер у 1922 році. Стіни його сімейного склепу потріскалися, тинькування відвалюється. Навіть меморіальні таблички укриті тріщинами – їх тепер потрібно замінити. Входу в споруду немає, його заклали цеглою ще за радянських часів, мабуть, побоюючись вандалізму.

Не завадило б оновити і пам’ятник легендарному лікареві-хірургу й офтальмологу Володимиру Караваєву, який пішов із життя в далекому 1892 році. На його честь названий цілий мікрорайон Києва – Караваєві дачі та однойменний залізничний вокзал. Його могила в нормальному стані, але потребує реставрації.

За могилою відомого архітектора Павла Шлейфера, який помер у 1879 році, доглядає німецька громада. Але сам пам’ятник потрібно хоча б відмити. Шлейфер спорудив у Києві лютеранську церкву Святої Катерини на Липках і будівлю колишньої Другої чоловічої гімназії на бульварі Шевченка, 18. Спорудам вдалося пережити війни й численні потрясіння XX століття.

Видатний український педагог-новатор Василь Сухомлинський писав, що могили померлих, близьких нам людей є відбитком нашої душі. На жаль, стан Байкового кладовища далекий від ідеалу. Але ж тут можна було б облаштувати справжній меморіальний заповідник, як на Личаківському некрополі у Львові.

Хто знає, може до 30-річчя Незалежності про необхідність справжнього відродження Байкового кладовища заговорять на найвищому рівні. Адже це питання не тільки збереження нашого минулого, а й пам’яті про людей, які жили й творили на українській землі.