Нарешті довгоочікуваний фільм “Дике Поле” українці зможуть побачити в кінотеатрах з 8 листопада! Кіно екранізоване за твором популярного класика літератури Сергія Жадана “Ворошиловград” – кращого роману десятиліття за версією літпремії ВВС Україна.
Про це повідомляє 24 канал
А фільм – неабиякий! Над ним спільно працювали Швейцарія, Нідерланди й Україна сім років, зйомки проходили прямо в зоні АТО – рідному містечку Жадана Старобільську на Луганщині, бюджет – 31 мільйон гривень, а версія, яку покажуть глядачам, – 23-тя…
У відвертому інтерв’ю з Сергієм Жаданом читайте, що з написаного покажуть на екрані, який меседж фільму та що особливого вдалося втілити. А також письменник розповів про ставлення до критики, виклики перед українцями та музичні плани.
Чи сподобався вам фільм?
Я ще не бачив на великому екрані. Бачив лише робочу версію на екрані комп’ютера. Мене зацікавило.
Трейлер фільму – дивіться відео:
По секрету говорили, мовляв, Жадан в шоці: йому дуже не до вподоби чорновий варіант…
Це я сам запускав такі плітки, аби був інтерес в пресі.
Про що цей фільм?
Про відповідальність, відчуття солідарності, ліктя, намагання виростити в собі принципи.
У чому основний меседж фільму?
Мені хочеться, аби український глядач спробував пізнати себе у цьому фільмі. Бо це історія про нас всіх – незалежно від того, чи ми живемо на Луганщині, чи на Закарпатті. Це доволі типологічно: спроба забрати у нас наше і необхідність захищати своє.
Що ви хотіли відвоювати у режисера?
Було кілька сюжетних ліній, які я дуже хотів зберегти. Ми з Ярославом серйозно говорили… Але він режисер, я поважаю його вибір, а зрештою чи був він правий – покажуть касові збори.
Себто, сцени, які ви відстоювали, викинули?
Так, і ви їх не побачите. Я дуже розраховую на режисерську версію.
Чому знімали саме у Старобільську?
Бо там найкращі готелі і найкращі душі. Насправді, я жартую, бо з готелями там біда, і дехто зі знімальної групи навіть мешкав у жіночому гуртожитку… У цілому ми зробили хороший подарунок місту. Місто другий рік відходить від того подарунку. І нас дуже чекає з презентацією. Але якби це знімалось в іншому місті – було б інше кіно: нормальне. Це теж жарт.
Ви зіграли епізодичну роль – на кілька секунд з’явились у кадрі. Задоволені?
Це найкращі три секунди мого життя! Я їхав учора на прем’єру з Харкова до Києва в Інтерсіті і насолоджувався трейлером, який з 20 разів крутили. Там моя роль ніби довша. Вона з одного слова. Я не буду його зараз озвучувати, бо зірвемо інтерв’ю.
Хто головний герой “Дикого Поля”?
Людина, яка здатна мінятися, згадати і почати щось нове. Герман змушений повернутися у своє рідне містечко на Слобожанщині, аби захистити сімейний бізнес — стару бензоколонку. Він і є головний герой. Але він без багатьох другорядних ролей дуже сильно втрачає. Тому для мене головних героїв кілька.
Направду це історія про дружбу. Герман – провідник глядача у дивний світ різних персонажів. Ком’юніті контрабандистів, фермерів ми б не побачили, якби не Гера. І є другий провідник – Пастор, який заводить туди, куди б сам Герман зроду-віку не зайшов.
Персонаж фільму Пастор – колишній наркоман. Це алюзія, що кращого пастора “Дике Поле” не заслуговує?
З одного боку – так, а з іншого – ні. Це біографічна річ. Я знаю кількох панотців, які пройшли крізь алкоголізм і наркоманію. Це логічно і доволі характерно. Вони готові йти до кінця і таки на своєму місці. Коли ти пройшов через це, щось у собі зберіг і тобі є що сказати, ти справді здатен зрозуміти людей.
Фантастично розкриті персонажі. Ніби кожен передає певний соціальний прошарок того регіону. Чи ви впливали на формування персонажів? Яким чином вони відрізняються від написаного аналогу?
Я бачив сценарій, коли Наталка Ворожбит його написала. Ми уявляли з режисером, як це має бути. Але безпосередньо вибір акторів – живих і характерних – робота режисера. Він займався кастингом. Мені показував лише кінцевий варіант. Мене це влаштовувало. Кастинг – стовідсоткове попадання.
Сценарій ви спочатку розробляли удвох з режисером, а далі прийшли за допомогою до Наталії Ворожбит. Чому не здужали самі?
Бо нам не вийшло. Бо ми слабаки. Ми зробили перший варіант, далі другий, а потім мали таку ідею дурнувату – зробити серіал. Дяка богу, відмовились від неї. Бачили, що не вистачає драматизму.
Зіграло роль, що я автор і для мене ця історія дуже близька. А Ярослав, певне, підпав під мій шкідливий вплив. І ми не могли ні від чого відмовитись. А це було фатально. Бо у нас просто розвалювалась драматургія! Усе не вміщалося в хронометраж, і ми нічого не могли з цим зробити…
Прийшла Наталка і холодною рукою хірурга відрізала все зайве. І вийшов доволі стрункий та стислий сценарій. Одні скажуть, що ми спаплюжили роман, інші – що ми врятували безнадійну книгу. Стільки людей, стільки й думок. А Наталці я дуже вдячний. Ставлюсь з симпатією і повагою до того, що вона робить.
Пишучи новий роман, ви уявляєте собі у голові вже певних акторів, аби цей персонаж був схожий до когось?
Ні, акторів не уявляю. Але коли пишу прозу, уявляю, як би це все мало виглядати у житті. Для мене дуже важлива візуальна складова. Свіжий роман “Інтернат” писався як кіносценарій.
Бо коли ти не бачиш механіки і логіки дій свого героя, зазвичай текст виходить не надто переконливий. Натомість, коли ти бачиш, як він ходить, що він робить, яка у нього жестикуляція, яка міміка, тоді набагато простіше писати.
Коли встигаєте писати романи, якщо графік переповнений концертами і зустрічами?
Насправді все просто. У мене є два літературних негра на балконі!.. (Сміється).
Звичайно, вірші можна писати у Борисполі, чекаючи на посадку. А роман краще писати вдома, сидячи за робочим столом. Спочатку це все в голові має скластися, а потім перекладаєш на папір.
Просто імпровізувати теж можна, але це не кращий шлях для написання романів. “Інтернат” я писав два роки. “Ворошиловград” – мабуть, більше. Написав першу версію і викинув. А потім взявся знову…
Ви мали надію, коли писали романи, що вони змінять читача?
Ні, я ніколи не маю таких амбіцій.
У “Ворошиловграді” всі українською говорять, а тут російською. У кіно зараз практика, що російською здебільшого говорять тільки негативні персонажі. Ви це робили зумисно?
Розумію, що буде критика мовної картини нашого фільму… Ага, у нас головний негативний персонаж говорить чистою російською мовою. Але навмисно це так не писалось. Наталка як досвідчений драматург виходила з реальності.
Бо мова має важливий психологічний момент. Вона показує, як персонажі налаштовані щодо головного героя. Ті, які намагаються перейти на українську, висловлюють цим симпатію, а ті, хто вперто ні, його блокують. Жартома на українську переходив і головний бандит, бо він хотів сподобатися і увійти в довіру.
Так у житті і відбувається, бо мова – важливий елемент комунікаційної ідентифікації. Не лише ментальної ідентичності, а ще й комунікативної. Важливо, хто якою мовою говорить, хто готовий перейти з мови на мову, хто – ні, хто відчуває співрозмовника, хто – не відчуває.
Чула, що кінокритики будуть писати негативні рецензії. Як ставитесь до критики?
А в нас є кінокритики? До критики ставлюсь добре. Найгірше, коли нічого нема. Бо для чого ми все це робимо? Аби заробляти бабло.
Розкажіть про ваші музичні плани.
З проектом “Жадан і Собаки” у нас дуже іронічна програма. Узимку сідаємо писати матеріал – наступного року видамо новий альбом. Щодо другого проекту – “Лінії Маннергейма” – нещодавно вийшов сингл. Дописуватимемо новий альбом і викладемо відео вже цього тижня.
Це філософське розмежування вашої музичної творчості чи своєрідний економ-варіант?
Ні, не економ-варіант. Ми думаємо наступного року зібрати повний музичний склад з барабанами і басом. “Лінія Маннергейма” – інша філософія не стільки тексту, скільки звуку. Там більш альтернативне й експериментальне звучання.
Багато електроніки, композиторська робота Олега Каданова надає тому колориту. Тексти, що не лягли в “Жадан та Собаки”, потребували виходу. Ці проекти не протирічать один одному і не конкурують.
Плануєте ще екранізувати свої романи?
Так, з Лодигіним наступного року екранізуємо свіжий роман про війну “Інтернат”.
Фото з відкритих джерел
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
