У суботу, 22 квітня, на Тернопільщині поховають колишнього народного депутата, вчителя, бійця 68-ї Окремої єгерської бригади Олега Барну. Він загинув напередодні дня народження 17 квітня на Донбасі, коли пішов у ближній бій із ворогом. Наступного дня йому виповнилося б 56 років, але тепер назавжди буде 55.
Про це пише Obozrevatel
Першим пішов на штурм
Ще вранці 18 квітня на сторінці у Facebook знайомі вітали екснардепа Олега Барну з днем народження. А вже надвечір у соцмережі почали з’являтися співчуття у зв’язку з його загибеллю.
Ще день достеменно не було відомо, як саме загинув ексдепутат, оскільки офіційного підтвердження від 68-ї бригади не було. Дехто сподівався на диво. Але його так і не сталося.
Олег Барна загинув на Вугледарському напрямку в районі села Павлівка 17 квітня. Він був старшим сержантом, помічником гранатометника 68-ї бригади. Довгий час просився до штурмової групи.
Цього разу він був серед штурмовиків, першим пішов у ближній бій із російськими окупантами. І загинув, отримавши кульове поранення у шию.
До школи їздив на велосипеді та на лижах
Олег Барна із сім’єю жив у селі Білобожниця Тернопільської області, що неподалік рідного села Нагірнянка.
Лідія Лесик, директорка Білобожницької школи, де багато років працював Олег Степанович викладачем фізики, математики та довоєнної підготовки, згадує, що довгий час на початку своєї роботи вчителем до школи у сусіднє село він їздив велосипедом.
“Щодня по 6 кілометрів на роботу в сусіднє село їхав велосипедом. А потім ще 20 кілометрів до своїх батьків до іншого села. Його батьки були теж учителями, працювали до 70-літнього віку. А взимку він їздив на лижах. Його колишня учениця згадувала, що, коли був снігопад, вони прийшли до школи й навіть підручників із портфелів не діставали, думали, що Олег Степанович на велосипеді до школи не дістанеться. А тут з’являється у класі він. І діти здивувалися, як же їхній учитель дібрався? Виявилося, що на лижах”, – розповідає Лідія Лесик.
Тільки вже у 2000-х роках, коли, крім роботи вчителем, Барна, щоб прогодувати сім’ю, почав приганяти з Європи автомобілі, він зміг купити машину й собі.
Також директор розповідає, що Олег Степанович до учнів старших класів звертався лише на “ви”.
“Ми його любили, хоча він був суворим учителем, вимагав від нас знань. Але він постійно для нас вигадував якісь змагання, походи. Влітку ми всі вирушали до лісу в похід, там же у нас була і польова кухня. Він тоді не був військовим, тільки армію відслужив і все. Але готував нас до військової служби, загартовував, вчив повзати, бігати, надавати першу допомогу”, – розповідає одна з його колишніх учениць.
Діти цієї школи постійно брали участь у різних змаганнях. “Пам’ятаю, що коли ми приїжджали на змагання між сусідніми школами, то нам одразу так і казали: “У вас же вчитель Барна, ви всіх і переможете”. Так воно і було. На тренуваннях із ним було складно, він був безкомпромісним. Сказав бігати крос, значить, бігати – і ніяких поблажок. Натомість на змаганнях ми всіх перемагали”, – каже колишній його учень Сергій.
Олега Степановича побоювалися за його суворий характер – він не міг терпіти, якщо хтось з учнів попадався на курінні. Жодних потурань тому вже не було.
“Олег Степанович стежив за тим, щоб цей курець здавав усі нормативи з фізкультури, у нього на довоєнній підготовці, а також щоб вчив фізику, яку він викладав. Для учня це вже були вирвані роки. У нас у шкільному туалеті рідко хтось міг спробувати закурити – Олег Степанович обов’язково знайде того, хто це зробив”, – згадує Сергій.
Барна і собі ніяк не потурав. Як згадує Лідія Лесик, у студентські роки він активно займався спортом, бігав на лижах. І якось на змаганнях прийшов до фінішу першим, причому одна з лиж у нього була зламана.
Боровся зі сміттям і зібрав гроші на лікування
У селі про нього теж говорять як про людину безкомпромісну й таку, хто каже правду, навіть не замислюючись. Двічі його обирали головою сільської ради села Нагірнянка. Також він був депутатом Верховної Ради восьмого скликання.
Він завжди прислухався до людей, спілкувався з місцевими жителями. Він об’їжджав села свого округу багато разів, коли обрався до Ради. Коли був головою сільради, то домігся того, щоб люди отримали свої паї під час розпаювання місцевого підприємства. Він виграв багато судів. Він завжди правду говорив у вічі. Його могли і недолюблювати за це. Пам’ятаю, що він почав боротися зі сміттям у селі, оштрафував кількох людей за те, що викидають сміття де завгодно. Звичайно, декому це не подобалося“, – каже вчителька англійської мови та близький друг родини Людмила Сава.
Вона згадує, що коли Олег Степанович ще працював учителем, у 2012 році одному хлопчику потрібно було зібрати 100 тисяч гривень на лікування. Гроші на ті часи величезні.
“То Барна місяць возив нас по селах району, де ми ходили по хатах і збирали по 1-2 гривні на лікування дитини. За весь цей час він жодної копійки не взяв навіть на бензин. Як написала його дружина Оля, “ніхто не може йому дорікнути, що щось було зроблено для власної користі чи звеличення”. Його сім’я усі ці роки живе у дуже скромному будинку”, – розповідає Людмила Сава.
Барна був греко-католиком. Щонеділі він приходив на службу до церкви. А після служби не виходив із церкви, доки не поговорить із людьми, не підтримає їх.
Дружину зустрів в інституті
Зі своєю майбутньою дружиною Олег Барна познайомився, ще коли навчався у Тернопільському педагогічному інституті, на другому курсі.
“Оля дуже розумна, тоді була ленінською стипендіаткою, комсомолка. До неї ніхто не міг підступитись. І тут Олег повернувся з армії, прийшов вчитися, вони жили в гуртожитку. Та щось йому не сподобалося на кухні, він прийшов до кімнати, де мешкала Оля, щоб з’ясувати стосунки. А Оля йому гідно відповіла. З того часу він почав до неї залицятись, дуже довго домагався її руки і серця. Потім ми всі були на їхньому весіллі”, – згадує Сава.
Олег Степанович дуже зворушливо на своїй сторінці у Facebook вітав свою Олечку з днем народження 19 січня.
“Моя дорога і моя кохана, моя надійна і поступлива, моя мудра і порадниця, моя розумна і моя красуня, моя найкраща подруга і найкраща мама моїх дітей. Ти та, хто народжена у це світле свято Хрестового Водохрещення та подарована мені Богом, за що я вдячний йому і твоїм батькам… Усе-таки Бог прихильний до таких іноді нерозважливих і нарваних, як я. Заради мене ти жертвувала роботою та наукою, часто залишалася одна з домашніми турботами та вихованням дітей, коли я займався громадською, а потім державною роботою. Вибач, дорога, що я не з тобою, тому що заради тебе, наших дітей, наших людей і країни я тут разом зі своїми побратимами. Ми тут, щоби горе не прийшло в наш дім, я тут, щоб ми були безтурботні та щасливі. Україна дорога мені ще зі студентських років, коли ти мене проводила на студентське голодування в 1990 році, так само точно як дорога і ти, і наші діти”.
У родині Олега й Ольги Барн двоє синів, обоє закінчили школу із золотою медаллю.
Старший син Василь викладає у виші у Львові. Молодший син Андрій свого часу склав тести на 199 балів кожен, зараз навчається у Львівській політехніці. Влітку він збирається одружитися.
“Зараз у них мали бути заручини. Оля просила Олега приїхати на заручини чи бодай на його день народження. Але він сказав, що не може кинути своїх хлопчаків тут, на фронті. Він їм як батько, вони без нього пропадуть. Сказав, що вас там троє, ви впораєтеся. А також додав, що незважаючи ні на що, діти повинні влітку зіграти весілля”, – каже Лесик.
За своїх солдатів він дуже непокоївся. Людмила Сава згадує, що хлопці скаржилися йому, якщо їх ображали, не виплачували гроші, якщо вони хотіли перевестись до іншого підрозділу. Він дбав про них, як про своїх дітей, намагався їм допомогти.
Не терпів брехні
Олег Барна запам’ятався багатьом українцям своїми вчинками. Найяскравішим став той, коли спробував на руках винести з трибуни Верховної Ради тодішнього прем’єра Арсенія Яценюка.
Він дуже непокоївся за те, що в Україні пропонували провести земельну реформу, через яку, на його думку, землю у сільських мешканців могли скупити росіяни. На кожній зустрічі чи в телевізійному ефірі він палко говорив про це, просив людей не поспішати продавати свої наділи. Через це у нього виникали конфлікти з опонентами, коли просто у студії він вступав у бійку.
Він не терпів брехні, тому в нього були конфлікти і з місцевими тернопільськими чиновниками, які всякими правдами та неправдами намагалися прибрати з посади такого незручного правдошукача.
Гарячий характер, емоційність часто заважали йому. Хоча він щиро і так само палко любив Україну та віддав за неї своє життя.
Він учасник усіх Майданів. 18 лютого 2014 року його було поранено під час сутичок із “Беркутом”. Коли рани загоїлися, він вирушив воювати у складі 128-ї бригади. 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, він уже був у військкоматі. Служив у піхоті, найскладнішому роді військ під час війни.
Через поранення, важку аварію, він був інвалідом ІІІ групи. Йому потрібна була операція, у нього боліли ноги. Але покинути молодих солдатів в окопах він ніяк не міг, лише говорив про те, що потрібно знайти час, щоб зробити операцію.
Поховають Олега Барну в селі Білобожниця на Тернопільщині у суботу, 22 квітня.