Рік тому в умовах посилених заходів секретності розпочався Слобожанський наступ українських військ. Після багатомісячного кривавого позиційного протистояння темп і раптовість наступальних дій шокували учасників.
Протягом декількох днів Сили оборони України вибили росіян з позицій по Сіверському Донцю, відкинули їх до кордонів на півночі та на сході Харківської області, очистили Лиманський напрямок на Донеччині й закріпилися на Луганщині у кремінських лісах.
У Східному територіальному управлінні Національної гвардії України розповіли: великий весняний прорив досі згадується його учасниками як якесь диво, – пише OBOZREVATEL
Пазли наступу остаточно почали складатися у єдину картину лише після 12-го вересня. Хоча перші відео, коли українські захисники підіймали національний прапор над звільненими селами, почали з’являтися в мережі ще 4 вересня 2022 року. Тоді бійці 15-го Слов’янського полку та 103-ї бригади тероборони звільнили село Озерне на Лиманщині.
Позиції російських загарбників починали “сипатися”, ніби доміно. 6 вересня слов’янські гвардійці вже займали позиції у Волоховому Яру на Харківщині, вночі зазнали болючих втрат через авіаудар противника. Офіційні джерела барились із підтвердженнями про деокуповані населені пункти, бо інформація була чутливою для подальшого розгортання наступальної операції, до того ж потребувала верифікації.
“Ми обійшли Балаклію і почали штурмувати Волохів Яр. Ворог не очікував і не втримався. За перший день вибили його до траси з Харкова на Ізюм, утримували її цілу ніч, і зі світанку до обіду вже повністю взяли населений пункт під контроль”, – розповів командир взводу батальйону спеціального призначення “Донбас” 15-го Слов’янського полку НГУ “Коготь”.
Він пригадав, що 9 вересня вночі воїни отримали наказ рухатися на Куп’янськ. “Там знаходилися штаби росіян. Вони розмістились на вулиці елітних дво-, триповерхових будинків. Ми спочатку зустріли опір, але потім вони втікали дуже швидко, кидаючи особисті речі, зброю. Під час фільтраційних заходів знайшли склад із гуманітарною допомогою, цілий день роздавали місцевим, ледве встигли, бо вже наступного дня був “приліт” і те приміщення згоріло. Місцеві мешканці дуже раділи, багато почали виїжджати у більш безпечні місця, багато ділилися інформацією про противника”, – розповів “Коготь”.
Підрозділ офіцера 5-ї Слобожанської бригади “Ключа” декілька місяців поспіль бився на Балаклійському напрямку. Згодом взяв участь у вересневому наступі. 8 вересня Сили оборони України звільнили Балаклію.
“Контрнаступ почався абсолютно неочікувано на початку вересня. Ми розділились на три групи та пішли на Балаклію. Пройшли певну дистанцію, далі окопалися, знов зайняли оборону, а ЗСУ пішли вперед аж до Ізюма. Місто було дуже розбите. Бачиш дев’ятиповерхівку розрубану навпіл російською авіабомбою так, що під’їзди склалися. Ніби два будинки, а посередині діра“, – пригадав офіцер Нацгвардії “Ключ”.
Побачене його засмутило, але не здивувало: про ставлення росіян до загарбаних територій він усе зрозумів ще на позиціях під Балаклією.
“Ми стояли в селі Пришибі, на “нулі”. Коли російський “Град” виїжджав стріляти по сусідніх підрозділах, цей феєрверк вночі було дуже добре видно. А цього разу “Град” з’явився у кілометрах двох перед нами, але почав стріляти не по нас, а по Балаклії. Це був “Град” росіян, який працював по мирному населенню міста заради гарної картинки на їхньому телебаченні. Їм на це все байдуже, це ж не їхнє”, – зазначив захисник.
Офіцер 5-ї Слобожанської бригади “Бона” потрапив на Балаклійський напрямок під Явірське у травні 2022 року. Працював у складі диверсійно-розвідувальної групи.
“Чотири місяці поспіль росіяни стріляють [артилерією], а ми сидимо і думаємо, який там контрнаступ? Хоча й розбивалися якісь ангари, підривалися БК, та ми й самі часто артилерію корегували. Але коли вже почався наступ ми дійсно відчули, як можемо працювати: йдемо й чотири години поспіль, земля двигтить від виходів – ми заходили у “квадрати”, по яких вже відпрацювала артилерія 125-120 мм. Спочатку наступали на Вербівку та одні з перших туди увійшли. Далі проводили стабілізаційні заходи у Балаклії. Суміжні підрозділи вступали в бої. 10 вересня ми потрапили до Ізюма. Там були масові поховання людей. Ми ще там знайшли склад трофейної автоматичної зброї, БТРи та танки, купу “ксив”. Ми тоді це називали “ленд-лізом” із РФ. Наш 4-й батальйон виходив далі на Лиман та Підлиман, там були зіткнення, розбивали колони”, – сказав “Бона”.
Втечу росіян він пояснює необхідністю якнайшвидше “гасити пожежу” людськими ресурсами під Бахмутом і на Херсонщині, а те, що рух українських сил на Луганщині згас – величезними мінними полями.
“У траву ніхто не сходив – було багато “пелюсток” [російські протипіхотні міни], їх з автоматів розстрілювали. Хлопці проходили вдень по 14-15 кілометрів, поки не вперлися мінні поля, і тоді ми почали окопуватися. Могли б і весь той Серебрянський ліс забрати, але не було стільки вже ресурсів, техніки, щоб рухатися далі”, – вважає воїн.
Є що згадати про перші дні у звільненій Балаклії та Ізюму й колишньому підприємцю “Арі”.
“Ми стояли на так званих “таборах”, далі починався приватний сектор Балаклії. Шли у наступ багато підрозділів: Нацгвардія, ССО, КОРД, бригади ЗСУ. Ми перевіряли будинки та нежитлові приміщення. Це тривало дві доби. Далі ми рухались до Ізюма. Частина колаборантів самі здавались і здавали інших, бо їхній “потяг пішов”, а також російських військових, які не встигли втекти або намагалися “залягти на дно”, – розповів боєць 5-ї Слобожанської бригади “Ара”.
Українським захисникам вдалося паралельно розвивати наступ на півночі Харківщини, де діяли підрозділи 3-ї бригади оперативного призначення “Спартан”. Аж до 9 вересня артилерія противника піддавала щоденним обстрілам Харків і його околиці з Цупівки, Козачої Лопані, Циркунів. А вже 10 вересня росіяни киднули добре облаштовані позиції, техніку, боєприпаси. Лінія фронту перемістилася на лінію державного кордону.
“Ми зайшли в Уди та побачили, що противник покинув усе: своїх “двісті”, майно, боєприпаси, зброю. Стало зрозуміло, що така тенденція буде далі. Далі рухалися до Куп’янська, звідти до Куп’янська Вузлового. Я тоді ще був оператором Javelin. Заходили по п’ятах, машини горіли, було багато трупів окупантів. Вирушили до Стельмахівки. З другої сторони річки був вже ворог. Пройшли Новоосинове, Глушківку, Богуславку та закріпились у Новоселівському. Там вже ворог нас намагався штурмувати, але ми не здали жодної позиції”, – відтворив події річної давнини командир взводу 3-ї бригади оперативного призначення “Спартан” із позивним “Маркер”. У Новоселівці, що на Луганщині, його підрозділ провоював до кінця 2022 року.
“Після Дементіївки вийшли на злагодження. Отримали наказ рухатися на Куп’янськ за штурмовиками “Кракену” та 93-ї бригади на “Вартах” та БТР. Вразили масштабні руйнування за Куп’янськом. Було багато трупів м*сковитів на розбитих позиціях, у калюжах, багнюці. Стояв страшний сморід всю дорогу. Дійшли аж до Стельмахівки. Там ворог знищив нашу техніку, ми відсікали їхній контрнаступ. Вони намагалися повернути свої позиції. Задіяли танки, артилерію, авіацію. Так ми дісталися Новоселівського”, – повідомив “Ранок”, командир відділення 3-ї бригади оперативного призначення “Спартан”.
Після визволення Ізюма, Балаклії, Куп’янська, Козачої Лопані та інших населених пунктів Харківщини Сили оборони України, державні інституції та міжнародні організації задокументували величезне число воєнних злочинів, здійснених російськими загарбниками. Йдеться не лише про зруйновані мости, будинки, підприємства. Всюди було ексгумовано сотні тіл вбитих українських громадян – наших земляків, сусідів, друзів та близьких, – чимало з них і зі слідами катувань. Тільки в Ізюмі в перші місяці було піднято понад 400 тіл. Чи не в кожному окупованому місті та селі знаходили катівні.
Побачені наслідки панування “русського міра” змушують українських захисників йти вперед, не рахуючись ні з чим. Станом на 12 вересня 2022 року було звільнено близько 6000 квадратних кілометрів української території.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
