Бізнесмен косив від армії, а потім сформував роту БпЛА

557

У 90-х Олексій Орел виконав настанову діда «косити від армії» і відкупився від строкової служби. 

Та в перші дні широкомасштабного вторгнення пішов добровольцем до львівської тероборони та при першій нагоді відправився воювати на схід. Там потрапив до луганської бригади ТрО, з якою почав бойовий шлях. Уже в перші місяці Орел побачив ефективність застосування дронів і вирішив опановувати БпЛА. А невдовзі став командиром роти безпілотних авіаційних комплексів, – пише Громадське.

Куркулі з Чукотки

Олексій Орел народився в російськомовній родині в місті Ізюм. У 20 років повністю перейшов на українську. Не одномоментно — все почалося з вивчення історії власної родини.

Ще дитиною побачив у документах мами місце її народження — село Мама Чукотської області. У підлітковому віці почав цікавитися, що то за село, де воно розташоване.

«Виявляється, мамині батьки були примусово вивезені на Чукотку, бо були “куркулями”. І моя бабуся померла там через важкі умови перебування», — розповідає Олексій історію мами.

Окрім рудної шахти в селі Мама нічого не було. Коли родина повернулася в Україну, їм не дозволили жити в рідному селі, тож вони переїхали в інше, на заході України.

Не менш трагічна історія була і в батька. Його маму під час Другої світової війни примусово вивезли до Німеччини. Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка, той був радянським військовополоненим. Після падіння Рейху родина повернулася до України, але щоб з німецького концтабору не потрапити в радянський, їм довелося деякий час жити не разом.

Ці знання сформували в Олексія антиросійські погляди. Коли до них на літо приїжджали родичі з росії, ображалися на юнака, що він спілкується з ними українською.

Від армії відмазали дві трилітрові банки фарби

У 1996-му Олексій Орел із червоним дипломом закінчив професійно-технічне училище в Ізюмі. Далі вирішив вступати до військового вишу в Харкові. Не тому, що хотів бути військовим, а з практичних міркувань: курсанти були на повному державному забезпеченні. На одне місце претендувало 3,5 людини. Батькам натякнули — треба дати хабар, але хлопець складав екзамени сам.

«Українську я здав, математику я не здав. Хоча великій частині групи я допомагав розв’язувати завдання на екзамені з математики», — розповідає Орел.

До вишу Орел не вступив, утім, не засмутився. Бо під час іспитів відчув атмосферу совєцької армії з шикуваннями, вечірніми перевірками та п’яним офіцером.

«Я подивився на того офіцера і сказав собі: може й добре, що я не вступив, що не буду таким. Я вступив у технікум, і далі вже життя пішло по накатаній. І вже наступного разу, коли зіштовхнувся з перспективою стати військовим — потрапити на строкову службу — відкупився. Від армії мене “відмазали” дві трилітрові банки фарби», — з усмішкою згадує Олексій.

«Косити» від армії хлопця переконав дід. Він пройшов Другу світову, довгий час не міг демобілізуватися, вирвався з армії лише через навчання у виші. А згодом потрапив на іншу війну — корейську, у складі так званої «радянської допомоги».

«Він багато речей говорив, які я хлопець 16-18 років не розумів. Чому “косити”, чому радянська влада — це зло. Лише з часом усе зрозумів», — згадує розмови з дідом Олексій.

Бізнесмен іде на війну

Тоді то з Ізюма Орел перебрався до Львова. Влаштувався в будівельну фірму. Починав зі звичайного робочого, та за 10 років уже менеджерив усі процеси. А в якийсь момент вирішив працювати на себе і заснував бізнес повного циклу скління фасадів — від виробництва до здачі клієнту під ключ. В його фірмі працювало півтора десятка людей.

24 лютого 2022 року Олексій з жахом прокинувся ще до 4-ї ранку. Наснилося, що ріже людей, наче свиней. Далі заснути вже не міг. А щойно взявся за телефон, його почали завалювати повідомленнями про початок широкомасштабного вторгнення.

О 7-й ранку Олексій спробував виїхати на роботу. Усі вулиці Львова були вже заблоковані потоком машин. Він повернувся додому, дав відбій своїм працівникам, взяв ровер і попрямував до військкомату.

«Два дні я провів у чергах до військкомату. Спочатку брали резервістів. На другий день мене записали, сказали, що обов’язково заберуть. Але наступного дня зателефонували та спитали, чи можу я віддати свій транспортний засіб», — згадує перші дні Орел.

Свій бусик Renault Master він сам перегнав у військову частину. Того ж дня його нарешті зарахували до лав львівської тероборони — записали кухарем.

«Я взагалі до кухні відношення ніякого не маю. Просто не було вільних місць, тому мене так і записали. Я собі на той час подумав, що яка різниця, ким записали. У будь-якому разі, ти десь станеш у пригоді», — згадує Орел свою першу формальну посаду у війську.

Доки чоловік освоювався у війську, його рідне місто Ізюм потрапило під окупацію. Там залишалися мама та молодша сестра.

«Інформація про окупацію Ізюма теж емоційно сильно вплинула на мене. Це знову про те, що хтось відбирає твоє, щось рідне», — каже Олексій.

Перші бойові

На початку квітня 2022-го Орел зголосився їхати на схід. Там став стрільцем луганської тероборони. Його перший бойовий вихід був у місто Привілля.

«У першу ж ніч під*ри нас зустріли обстрілом з “Граду”. Били саме по місцю нашого базування. Відчував реальний страх. Тоді згадав слова діда — зрозумів, що він розповідав мені в юності. А наступного дня ми вийшли на лінію, яку мали тримати», — згадує своє бойове хрещення Олексій.

Підрозділ Орла регулярно обстрілювали артою. У якийсь момент на іншому березі Сіверського Дінця з’явився ворожий снайпер.

«Одного нашого врятував пес. Він став перед хлопцем і спіймав його кулю. До цього я не курив більш як 15 років. А в той день закурив. Перші втрати було дуже важко сприймати», — розповідає Орел.

Перший бойовий вихід на Луганщину для його підрозділу тривав 72 доби. В останній день артобстріл тривав півтори години безперервно. Тоді Олексій отримав контузію. Коли луганську тероборону вивели на відновлення, Орел вирішив навчатися керувати БпЛА.

«Ще в Привіллі до мене підійшов наш боєць і каже: “А навчи мене літати на дроні”. Я відповів, що я ще сам не вмію. І запропонував разом вчитися. Починали ми методом “тику”. Ми тоді ще не знали, що таке анонімізований БпЛА, що дрон може “світитися” для ворога. То раз вилетіли так, що після посадки нас почали обстрілювати мінами», — згадує Орел, як починав «літати».

У кінці літа 2022-го луганських тероборонівців прирядили до 25 повітрянодесантної бригади, готувався контрнаступ на Харківщині.

«Нас долучили до групи аеророзвідки десантників. Спочатку вони нас так зверхньо сприйняли, типу ми ДШВ, а тут якесь ТрО приїхало. Але за тиждень уже почали ставитися до нас як до рівноцінних. Ми показали якісь елементарні для нас, цивільних, речі — вони показали бойові моменти. І ось такий дует дав дуже позитивний результат. Зрештою цей контрнаступ став для нас ніби екзаменом у доросле життя», — згадує Орел співпрацю з десантниками.

Після вдалої операції десантників відправили на відновлення, тероборона сама лишилася відбивати ворожі атаки.

«За два тижні я зустрів начарта з 25-ї, і він сказав: “Знаєш, Олексію, я найбільше боявся, що от наступає вечір, і мені зараз зателефонують і повідомлять, що треба збиратися, бо тероборону прорвали. Дякую, що дали нам два з половиною тижні спокійно відпочити”. По радіоперехопленнях ми теж дізналися, що під*ри не могли повірити, що то тероборона так тримається. Вони думали, що зайшли якісь спецпризначенці, бо ми щодня відбивали штурми», — розповідає Орел.

Формування РУБпАК

Невдовзі Орел отримав погони молодшого лейтенанта й очолив роту ударних безпілотних авіаційних комплексів. До служби став залучати цивільних. Рекрутинг почали зі знайомих, вели їх на всіх етапах мобілізації. Приходили до них і 18-річні хлопці та дівчата.

Майже всіх вчили літати з нуля. Для цього організували власну навчальну базу з технікою (квадрокоптери, комп’ютери, FPV-симулятор, Старлінк). Далі відправляли в навчальні центри, щоб пілоти отримували відповідні сертифікати та військово-облікову спеціальність. Загалом у формуванні роти офіцеру допоміг досвід організації бізнесу.

Орел зауважує, що аеророзвідка занадто розпіарена, у багатьох складається враження, що служити пілотом — це класно і легко. Олексій попереджає: така оцінка хибна.

«Воно так здається, що класно аеророзвідником бути, ніби така робота легесенька, сидіти десь і керувати якимось дрончиком. Насправді це не так просто. Відпрацювавши цілу добу, ти приїжджаєш на місце розташування з одним бажанням — відпочити. І фізично відпочити, бо ти постійно в броніку, і дати відпочити очам, бо вони в тебе цілий день були в напруженні», — пояснює командир РУБпАК.

Ефективність пілотів БпЛА проявляється не лише в знищеній ворожій техніці, а й у зміні поведінки ворога, пояснює Орел. Після появи аеророзвідників на одній ділянці фронту росіяни швидко змінили тактику: танки вже не виїжджали на передові позиції, автівки з боєприпасами та продуктами намагалися якнайшвидше розвантажуватися і повертатися в тил, а піхота — уникати появи на відкритій території. Тобто сама присутність українських дронів навіює на ворога страх.

«Війна переходить у площину технологій. Хто володіє технологіями, той володіє світом. За цим майбутнє. Фактично ми вже бачимо часткову війну роботів. Колись будуть воювати не люди, а машини. Поки до цього ще далеко, але з початку 2022-го ми бачимо великий прогрес у цьому напрямку. Наступний етап — використання штучного інтелекту для самонаведення на цілі», — розмірковує командир.

Мрії на «після війни»

Олексій Орел мріє повернутися додому, видати заміж дочок і жити в новому будинку, який закінчив споруджувати перед самим широкомасштабним вторгненням. Він розуміє, що все це буде не завтра. Що, можливо, йому доведеться воювати ще кілька років. Після закінчення війни він обов’язково піде з дружиною в театр.

«Не важливо, який саме театр, чи будуть там грати відомі актори, головне — гарна вистава. Мені подобається це мистецтво. У кіно можна перезняти дубль, а тут актор має зіграти свою роль з одного дубля від початку і до кінця без передиху».

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини